У заповіднику «Батьківщина Шевченка» перекрили очеретяні дахи та відремонтували старовинний вітряк: чому це важливо

Війна не ставить життя на паузу, але часто відсуває чимало важливих речей на другий план. Так в Україні є чимало безліч музеїв, бібліотек, які і в мирні часи не надто розкошували, а зараз на межі виживання.

Проте, завдяки грантам, у тому числі державним, та меценатам заклади культури продовжують розвиватися. Так у Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» завдяки підтримці благодійного фонду та громадській організації відремонтували покрівлі на хатах і коморі та старовинний вітряк.

Цей рік ще і ювілейний у шевченкіані — 210 річниця з Дня народження, тому до цього місця особлива увага. Заповідник поєднує об’єкти у селах, де Шевченко народився і провів свої дитячі роки: Моринці, Шевченкове (Керелівка), Будище та Вільшану.

Саме у Моринцях до 175 річниці Шевченка, за його малюнками, відтворили хати Якима Бойка, діда Тараса по матері, хату коваля Андрія Колесника, яку орендувала молода сім’я Катерини та Григорія, і де, власне, народився Тарас і хату у Керелівці (Шевченковому), куди сім’я переїхала з маленьким Тарасом, і де йому «13-й минало».

Проте з того часу покрівлі зносилися, і для багатьох туристів було справжнім відкриттям, що хати — це реконструкція, а не справжні свідки історії. Благенька стріха стала неестетична, і не могла захистити музейні експонати — речі, які відтворювали життя і побут селян Середньої Наддніпрянщини початку ХІХ століття.

Здавалося б, невелика справа, перекрити очеретом дах, але насправді майстрів, які вміють працювати з цими матеріалом в Україні мало. І всі державні та приватні музеї мало не в черзі стоять за такими фахівцями, зокрема і Музей у Пирогові. Проте, для реконструйованих хат, де народився і зростав малий Шевченко у майстрів знайшлося «вікно».

Професорка Національного Університету Тараса Шевченка, голова наглядової ради УКФ Наталія Кривда вважає, що перешивання дахів влучно ілюструє нашу національну особливість, коли вдається знайти вихід, людей і гроші у складних умовах. І що це важливо сьогодні, бо наша культура — це ключ до національної ідентичності, а значить і до національної безпеки. І саме тому, що українці тривалий час нехтували, або не звертали увагу на розвиток культури, маємо сьогодні серйозні виклики перед нашою нацією.

Вона нагадала, що у червні 2024 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію, що метою і причиною російсько-української війни є культурний геноцид, стирання української ідентичності.

«Ми про це знали давно, писали — російська імперія не дасть нам жити, наша окремішність, унікальність — неможлива в умовах імперії. А культура, як осереддя цінностей, культура це не тільки про дозвілля, декоративність, внутрішнє чи зовнішнє прикрашання, культура — це простір де народжуються цінності і смисли, заради яких ми живемо, а хтось сьогодні вмирає.

Такі місця, як цей заповідник, які переповнені любов’ю і повагою до постаті Шевченка — особливі. Хочу наголосити, що музеї — це не про збереження минулого, це про актуалізацію пам’яті, що стає вогнем, а не попелом. Феномен культурної пам’яті — це ж про сьогодення, бо з усього обширу минулого, ми беремо те, що дає нам сили, допомагає нам бути не нацією-жертвою, а нацією-переможцем. Для цього достатньо подивитися на нашу історію через оптику того, що нам вдалося, попри все, то ви побачите історію переможців», — розповіла Наталія Кривда.

Гендиректорка Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Шевченко повідомила, що упродовж року до них приїжджає понад 40 тисяч відвідувачів з різних куточків України, багато дітей, проводять цікаві екскурсії, влаштовують концерти, виступи кобзарів. Музей розвивається навіть у цей час.

Так у цьому році відновили вітряк, що зберігся до наших днів з часів дитинства поета. Колись у цій місцевості було 28 таких млинів, збудованих за голландською технологією, коли лопаті приєднані до рухомого даху, який повертали залежно від спрямування вітру.

Цінний експонат відновили завдяки БФ «МХП Громаді» та ГО «Екологічний рух Черкащини». Відремонтували шатрову частину вітряка та повністю замінили зовнішню обшивку з дерева, а також нове перекриття підземного приміщення (кімнати мельника). На жаль, відновити сам механізм, який приводив у рух жорна практично неможливо, бо він був дерев’яним і просто струхлявів від часу.

До слова голова правління громадської організації Вадим Льошенко розповів, що наступного року довкола вітряка зроблять благоустрій, майданчик для паркування автобусів (хоча він у пішій доступності між Шевченковими селами), це місце може стати цікавим для різноманітних закладів у теплу пору року, «перевідкрити» своє призначення, адже млини завжди були місцями, куди люди приходили не тільки змолоти зерно, а й поспілкуватися, дізнатися новини.

Проте не всі об’єкти, що мають стосунок до дитинства Шевченка у задовільному стані. Ось уже десять років стоїть пусткою і руйнується садиба пана Енгельгардта, в якій майже два століття тому юний Тарас був козачком. Відреставрувати та перетворити маєток і прилеглу до нього територію на цілісний туристичний об’єкт можна буде лише після того, як визначать, на чиєму балансі він знаходиться. А без цього навіть благодійники не можуть допомогти будинку-свідка дитинства поета.

Але і музейники, і меценати стримано-оптимістичні в очікуванні зрушень у справі. Бо таке місце просто не може випасти з уваги громадськості. Як і стан доріг, що ведуть до «Шевченкових сіл» — і не менше ніж війна стримують туристичну привабливість регіону.

Читайте також:

Музей Шевченка у Києві відзначає 75-річчя: історія колекції та життя закладу у воєнний час

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»