Музей Шевченка у Києві відзначає 75-річчя: історія колекції та життя закладу у воєнний час

Насправді ідея створення музею зародилась значно раніше.

ІСТОРІЯ МУЗЕЙНОЇ КОЛЕКЦІЇ

Початком історії сучасного музею можна вважати час одразу після смерті митця. У петербурзькій майстерні Шевченка залишились деякі його мистецькі твори, а також малярське і гравірувальне приладдя, книги та особисті речі. Родичі погодились отримати спадщину в грошовому еквіваленті, тож було організовано кілька аукціонів, де розпродувались предмети побуту митця та дещо із малярства. Щоб не дати розпорошити творчий доробок Шевченка, його друзі та члени української громади у Петербурзі домовились скупити все у свої руки.

До 1890-х ці колекції зосередились у руках збирача української старожитності Василя Тарновського (молодшого), який наприкінці життя хотів передати їх разом зі своєю колекцією Києву. Коли Київська дума відмовилась приймати дарунок Тарновського, він заповів колекцію Чернігівському земству. Станом на 1900 рік у Музеї української старовини В. Тарновського у Чернігові нараховувалось 760 експонатів Тараса Шевченка.

У 1939 році до 125-річчя з дня народження митця у Києві провели Республіканську ювілейну виставку. У 10 залах Академії наук УРСР розмістили понад 900 експонатів, які збирали з музеїв усього Совєцького Союзу та спеціально скуповували у приватних осіб. Виставка тривала 1,5 роки й мала величезну популярність. Тому на основі її матеріалів вирішили заснувати постійну експозицію — Центральний музей Тараса Шевченка у Маріїнському палаці.

Експозицію урочисто відкрили у квітні 1941 року, однак вона пропрацювала лише два місяці. Почалася Друга світова війна. Коли німецькі війська підійшли до Києва, колекцію евакуювали до Новосибірська. Вивезти вдалося не все — частина залишилася в окупованому Києві.

У березні 1943 року на базі київського та харківського музеїв Шевченка створили Літературно-художній музей Шевченка. Спочатку експонати розмістили у Харкові, а після окупації вирішили повернути до Києва. Музейні експонати планували показувати у Маріїнському палаці, як і до того. Однак будівля перебувала у неналежному стані й потребувала реставрації та реконструкції.

За спільною постановою Ради Міністрів Української ССР та ЦК КП (б) у 1948 році музею Тараса Шевченка було надано іншу будівлю зі стратегічним розташуванням у центрі столиці поряд з університетом та парком імені Шевченка — особняк мецената Миколи Терещенка.

Перша експозиція охоплювала 24 зали, у яких було представлено близько 3000 експонатів, серед них: 300 оригінальних малюнків і олійних полотен Шевченка, його особисті речі, малярське та гравіювальне приладдя, репродукції рукописів, першодруки поетичних творів, а також документи.

Хоч все було готово до 9 березня 1949 року, але через тогочасні політичні реалії довелося зачекати. 24 квітня 1949 року, за сприяння письменників Миколи Бажана та Павла Тичини музей було відкрито.

СЬОГОДЕННЯ: МУЗЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Про роботу музею у воєнний час «Вечірньому Києву» розповіла завідувачка експозиційного відділу Національного музею Тараса Шевченка Інна Мочарник.

— Розкажіть, як музей відновлював діяльність після початку повномасштабного вторгнення?

— Робота фактично не припинялася. Так, 24 лютого 2022 року ми демонтували експозицію та убезпечили колекцію. Але вже з 27 лютого музей постійно був присутнім в інформаційному просторі та підтримував свою авдиторію, публікуючи дописи з цитатами Шевченка та зображеннями його творів, творів художників 19 століття. Також ми з колегами писали тексти присвячені цінностям, які сформував Шевченко і які ми захищаємо сьогодні. Використовували для дописів і сучасну поезію та художні твори як живу реакцію на події.

Така активна робота з підбором текстів та зображень згодом вилилася у виставку, що нею музей і перевідкрився 10 червня 2022 року «Шевченко: 4.5.0» (український військовий сленг — все спокійно). Початком відновлення живого спілкування з відвідувачами стала екскурсія порожніми експозиційними залами під назвою «За день до…», проведена 28 травня 2022 року.

З початку червня ми з колегою, Олегом Магдичем, а потім і Оленою Полонською, почали відновлення постійної експозиції. З цим було пов’язано багато викликів. Ми повністю реекспонували перший зал. Раніше розповідь про Тараса Шевченка починалася тут із минулого, сьогодні її легше і щиріше починати з сучасності, з травм, які ми отримуємо сьогодні з проговорювання того, чому ці рани так болять. В залі можна побачити фото знакових пам’ятників Тарасу Шевченку: захищених мішками з піском і тих, що їх захистити не встигли.

Три з 15 експозиційних залів залишили зачиненими — раніше у них експонували малярське приладдя Шевченка та оригінали його творів, зараз ми цього не можемо робити з міркувань безпеки. Основу експозиції, яка розкриває біографію Шевченка ми відновили майже повністю, оскільки через освітлення графічні твори там завжди були представлені копіями, а нечисленний живопис ми замінили новими копіями або короткою пояснювальною текстівкою.

— А як вплинув обстріл 10 жовтня 2022 року, від якого заклад також постраждав?

— Такої тривалої перерви у роботі музею вже не було: нам знадобилося близько тижня, щоб оцінити збитки, прибрати наслідки: бите скло, чорний пил у вітринах та на підвіконнях, перекошені люстри в кількох залах, вирівняти експонати на стінах. Ми одразу почали це робити ще 10 жовтня. А 19 жовтня вже відкрилися для відвідувачів.

Ще після відновлення роботи у липні ми помітили, що у музеї побільшало відвідувачів, порівняно з часом ковідних обмежень і до 24 лютого 2022 року. Отже, Шевченко потрібен, наша робота потрібна.

— До речі, музей не вперше переживає евакуацію.

— Часом я думаю про те, що є певні паралелі між евакуацією у часи Другої світової, а потім побудовою першої в цій будівлі експозиції і тим досвідом, який ми проживали під час повномасштабного вторгнення і зараз.

Що рухало людьми, які зберігали колекцію у 1941? Чому Микола Мацапура (головний зберігач Галереї картин Шевченка у Харкові) використав кілька вільних від військової служби днів не для того, щоб подбати про якісь особисті блага, а щоб упакувати та евакуювати твори Шевченка? Чому Єлизавета Середа — одна з моїх попередниць на посаді завідувача експозиції і моя особиста героїня, рятувала експонати, які лишилися в окупованому Києві? Це ж було дуже небезпечно. Я думала про те, що зберігаючи артефакти, ми зберігали власну пам’ять — потужний антидот проти втрати ідентичності. Ми розбирали по цеглинках власний дім, щоб його вберегти і бережно зібрати, коли настане час.

Цікаві цифри: в експозиції 1949 року — першій у цій будівлі — було близько 3000, тоді й залів було більше — 24. З них 13 — присвячені біографії Шевченка, 9 — темі «Шевченко і сучасність», цікава пропорція. Ця експозиція мала формувати образ поета, що відповідав би потребам совєцької системи: «революціонера-демократа», «борця проти самодержавства і кріпосництва», «атеїста», «народного поета і художника». Вона створювалася через чотири роки після закінчення Другої світової війни і стала можливою через людські зусилля спрямовані на порятунок колекції.

— Що наразі демонструєте на постійній експозиції?

— Зараз тут 464 експонати: 180 копій художніх творів Шевченка, книги, скульптура, музичні інструменти, прикраси, та меблі 19 століття.

Коли 24 лютого я озиралася на порожні розібрані зали, думала, що відновлюватимемо теж після війни. Ні, у мене не було ілюзій, що війна на тиждень. Навпаки не хотіла задавати собі якийсь конкретний часовий орієнтир, як, наприклад через рік у середу по обіді, натомість обрала для себе менш конкретне — «після перемоги».

Це і хороше рішення і не дуже: я була рада, що хоч і на копіях, ми майже повністю відновлюємо експозицію, а з іншого боку мене лякало перше липня, бо ж це не було задане «після перемоги». Я боялася, що не впораюся з емоціями.

ЩО ПІДГОТУВАЛИ ВІДВІДУВАЧАМ ДО ДАТИ

На першому поверсі закладу діють тимчасові експозиції сучасних митців.

Цього тижня у музеї відкриють два проєкти. Це виставка живопису українсько-німецького художника Олександра Висоцького «2023 рік крові, поту і сліз». Це назва однойменної композиції з портретами хоробрих воїнів та символів потаємного, яка є алегоричним втіленням бачення автором образу нинішнього протистояння світлих та темних «янголів», поєднанням небесного та земного, духового та матеріального. Також до експозиції виставки увійшли більш ранні полотна Олександра Висоцького, створені автором з 2009 року і до сьогодні. В частині з них художник послідовно звертається до теми козацтва.

25 квітня о 18:00 у Національному музеї Тараса Шевченка відкриється виставка скульптур та живописних робіт Ігоря Гречаника «Лабіринт вічних сенсів». В її основі — візуалізація образів наших видатних особистостей як один з елементів усвідомлення їх ролі, їх спадку. Автор намагався найперше проявляти дух кожної особистості. Відвідувачам представляють скульптурні, живописні, цифрові анімаційні роботи, створені до і під час війни, і в образах духовних провідників — від Тараса Шевченка до Василя Стуса і Володимира Івасюка.

Також кожного четверга та неділі о 12:00, 14:00 та 16:00 в музеї проходять покази мультимедійного проєкту «Імерсивний світ Тараса Шевченка». Завдяки сучасним технологіям відвідувачі поринуть у мистецький світ Шевченка з ефектом присутності у його художніх творах.

Адреса музею: бульвар Тараса Шевченка, 12
Вартість: вхідний квиток до музею 130 грн (60 грн пільговий) + 50 грн.

Нагадаємо, у столичному музеї пройде аукціон мистецьких творів на допомогу сім’ям загиблих захисників України. На благодійному аукціоні виставлять унікальну графіку та картини знаних українських художників за доступними цінами.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»