Карімат замість ліжка, а лопата замість стійки для крапельниці: бойовий медик «Філл» про будні війни

Володимир Філіппов, колишній чиновник та підприємець, у відповідь на вторгнення росії вирішив залишити комфортне життя та стати частиною територіальної оборони України. Тепер він виконує роль бойового медика і паралельно збиває дрони у складі мобільних вогневих бригад.

У розмові з журналісткою «Вечірнього Києва» військовий розповідає про виклики, з якими стикаються медики на фронті; описує емоційні моменти, пов’язані з втратою побратимів, а також говорить про курйозні ситуації, які трапляються під час евакуації поранених.

З ГІР ДО ОКОПІВ

46-річний Володимир Філіппов — батько двох дітей, колишній керівник управління у справах сім’ї, молоді та спорту КМДА, а також власник успішного бізнесу. Ще донедавна армія і війна були для нього далекими поняттями. Та все змінилося того дня, коли російські війська почали масштабне вторгнення в Україну. Того ранку він із родиною насолоджувався відпочинком у Буковелі.

«Планували провести 10 днів у горах, а залишилися лише на один, дотепер винен дітям ще 9 днів відпустки» — сміється Володимир. — «Дружину і дітей відправив за кордон, а сам вирушив до Києва. Вступив до територіальної оборони».

Володимир навіть не розглядав інший варіант, хоч і зізнається, що рішення далося нелегко. «Коли заповнював документи і дійшов до пункту, де треба вказати контакти рідних на випадок загибелі… Розумієш, що треба вибрати, чий номер залишити…» — каже він, пригадуючи непростий момент.

2 березня 2022 року Володимир склав присягу і став військовослужбовцем Збройних сил України. Разом із новобранцями він захищав Київ та його околиці. Після деокупації Київщини постало питання — як продовжити боротьбу? В цей час гостро бракувало медиків, і Володимир із побратимами вирішив освоїти тактичну медицину. За кілька тижнів вони отримали необхідні навички та вирушили на фронт.

«Бійці просили нас навчити такмеду, бо в багатьох не було часу чи можливості його освоїти. Ми пояснювали, ділилися знаннями, а досвід здобували вже разом із ними — на передовій», — говорить Володимир.

Сьогодні «Філл», як його називають побратими, — бойовий медик. Його завдання — вивозити поранених з поля бою, надавати першу допомогу і передавати їх медикам для стабілізації. Спершу з транспорту було сутужно — не у всіх були спеціалізовані машини. Володимиру доводилось евакуювати поранених на броньованих джипах.

«Отримували виклик, стрибали у джипи і, під щільним мінометним обстрілом, їхали до позицій. Поранених швидко заносили до машини, а ми починали надавати допомогу просто на ходу — зупиняли кровотечу, накладали турнікети. Усе робили оперативно, щоб урятувати життя. Потім везли до медиків, які вже надавали спеціалізовану допомогу», — ділиться Володимир.

ВОРОГУ ПОТРІБНІ УКРАЇНСЬКІ ЖЕРТВИ

Робота бойових медиків на фронті — це постійний виклик. Часто вони рятують життя під мінометним вогнем, артобстрілами або в умовах близького контакту з ворогом.

«Бували випадки, коли ворог вираховував нас і чекав, поки ми підберемо поранених, а потім починав обстріл. Їм потрібні наші втрати, їхні жертви. Але, на щастя, ми вміло оминали міни й доставляли наших хлопців та дівчат у безпечне місце», — згадує медик.

Часом бойові медики працювали безперервно, а на відпочинок випадали лише хвилини. Так було влітку 2023 року в Серебрянському лісі, коли ворог безупинно атакував наші позиції.

«Стабілізаційний пункт у Лимані був переповнений. Того дня ми прийняли рекордну кількість поранених — майже 200 важкопоранених за добу. „Швидкі“ прибували одна за одною. Ми вирішили відвозити в стабпункт тільки важких, а легших приймали просто у дворі одного з приватних будинків. Ліжка, дивани, спальні мішки та каремати виносили надвір, клали „трьохсотих“. Замість стійок для крапельниць — швабри та лопати. Умови були по-справжньому спартанські», — розповідає Філл.

Не менш важко було влітку цього року, коли росіяни вдарили ракетою Х-38 по супермаркету «ЕКО-маркет» у Костянтинівці. Результат — 45 поранених і 14 загиблих, серед яких троє дітей.

«Ми були неподалік і негайно вирушили на допомогу. Те, що ми побачили, було жахливим. У такі моменти стоїш і думаєш: чим ці люди, що просто були в магазині, завинили росіянам? Чому їх убили ракетою?» — зітхає медик, пригадуючи страшну картину трагедії.

Втрати — це важка реальність, з якою стикаються й бойові медики. Одною з таких втрат була загибель 31-річного медика 112-ої окремої бригади територіальної оборони, Назара Лавровського на псевдо «Віночок». Чоловік загинув 18 квітня 2024 року внаслідок влучання авіабомби у шпиталь у Костянтинівці.

Володимир працював з Назаром у Серебрянському лісі та на інших напрямках на сході.

«Він був професійним лікарем, ніколи не розгублювався та врятував багато життів. Часто для виїзди на надскладні ділянки командир обирав саме Назара…», — зітхає чоловік.

«ВСЕ НОРМАЛЬНО, МЕНЕ ЯНГОЛИ ВЕЗУТЬ»

Нерідко щоб довезти пораненого бійця до стабпункту, бойові медики підтримують постійний контакт з «трьохсотим». Володимир ділиться кумедними випадками з фронту.

«Везли одного важкого, і я дав побратимові завдання — розмовляти з ним усю дорогу, поки ми не доїдемо до стабпункту. Було непросто запитувати про щось, і з боку цей діалог виглядав так:

— У тебе діти є?

— Немає.

— Будуть. Жінка є?

— Немає.

— Буде.

— Я не хочу!

— Прийдеться!

Той бідолаха аж підбадьорився», — сміється співрозмовник.

Був ще випадок, коли «Філл» працював у суміжному підрозділі бойових медиків, який називався «Янголи».

Забравши пораненого, той вирішив зв’язатися з дружиною та повідомити про своє поранення. Він узяв телефон і написав: «Все нормально, мене янголи везуть».

«Дружина в істериці набирає його, кричить у слухавку, запитуючи, чи він живий і які янголи його куди везуть. Нам було смішно, а чоловікові довелося пояснювати назву нашого підрозділу та заспокоювати дружину», — продовжує Володимир, усміхаючись при спогаді цього курйозу.

«ЩОБИ ШВИДШЕ ЗАКІНЧИТИ ВІЙНУ, Я ПОЧАВ ЩЕ ЗБИВАТИ ШАХЕДИ»

Зараз Володимиру Філіппову у лавах ЗСУ хочеться бути максимально корисним.

«Аби війна закінчилась швидше, маєш працювати ефективно», — переконує він.

Власне, через це півтора роки тому Володимир розширив свої обов’язки й почав брати участь у збиванні шахедів у складі мобільних вогневих груп (надалі — МВГ). Спочатку було важко поєднувати різні завдання, але з часом він навчився.

«До МВГ я долучаюсь під час своїх ротацій на Київщині та Чернігівщині. Моя задача — бачити ворожу ціль на моніторі і давати вказівку хлопцям збивати ударні дрони. Робимо це виключно в районах, де немає цивільного населення», — пояснює Володимир.

Не так давно під його керівництвом МВГ успішно збила безпілотник «Герань-2», який намагався влучити в об’єкт критичної інфраструктури.

«Ми його перехопили, і сподіваюся, що хлопці отримають заслужені нагороди за свою роботу!» — з гордістю каже «Філл».

Володимир зізнається, що найбільше хоче завершити війну на користь України та повернутися додому. Він мріє спостерігати, як ростуть його діти-підлітки, змінити військовий «піксель» на цивільний одяг і більше ніколи не ховати побратимів.

«Ми пішли на війну, щоб Україна вистояла. Ми стали медиками, щоб ті, хто втратив здоров’я, не втрачали життя. Багато військових психологічно виснажені. Багато людей, які прийшли служити, не планували будувати кар’єру в армії. Завдяки вірі в Україну та бажанню захищати свою країну, нам вдалося вистояти, але ми досі не знаємо, скільки триватиме наша служба. Всі прагнуть перемоги, і я чекаю моменту, коли зможемо разом святкувати на Хрещатику», — підсумовує Володимир Філіппов.

Читайте також: Здавалося, ми пройшли пекло, але далі було ще гірше, — командир роти БПЛА Геннадій Левітас про війну

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»