Здавалося, ми пройшли пекло, але далі було ще гірше, — командир роти БПЛА Геннадій Левітас про війну

Киянину Геннадію Левітасу — 44. У минулому він підприємець та активіст, а нині — командир роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБАК) «Вершники» 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України.

Чоловік зізнається, що ніколи й подумати не міг, що колись одягне військову форму та стане на захист країни.

Ми зустрілися з ним у столиці, де він зараз буває рідко, хоча це його рідне місто. Стриманий, у військовій формі, з обмеженим часом, він готовий розповісти про те, як за ці три роки його життя кардинально змінила велика війна: як входив в армійський стрій, втрачав побратимів і вчився бути командиром роти. Про це та більше — у матеріалі «Вечірнього Києва».

З ВИШКОЛУ НА ВІЙНУ

На початку 2022 року всі вже усвідомлювали можливість широкомасштабного наступу росіян. У цей період Геннадій очолював асоціацію ОСББ одного з ЖК Києва.

Однак поступово обговорення питань житлового комплексу переросло у серйозну розмову про велику війну. Не маючи військового минулого і не служивши в армії, Геннадій пройшов вишкіл та отримав мінімальні навички оборони. А вже за кілька тижнів Україну почали обстрілювати.

«Думати не було чого, я одразу записався у територіальну оборону 112 бригади ЗСУ, отримав зброю, а разом із нею — перші завдання.

На початку Геннадій обіймав посаду головного сержанта роти й опікувався забезпеченням своєї роти та батальйону. А після деокупації Київщини почалися жорстокі бої за схід.

«Тоді наша бойова задача полягала в тому, аби стримати ворога на лінії між Чугуєвим і Балаклією, що на Харківщині. А вже згодом, у селищі Мосьпанове (Чугуївський район, — ред.), ми отримали перший бойовий досвід», — каже воїн.

Геннадій зізнається, що у нього як у людини, не дотичної до військової діяльності, не було абсолютно жодного розуміння, що таке армія.

«Ми не розуміли майже нічого, оскільки в армії з нас були одиниці. Був військовий, який був в АТО, але він казав, що такого, як у 2022 році, ще не бачив.

Ми більше не були цивільними, треба було вписуватись в армійську структуру: хтось має бути командиром, хтось — підлеглим. Ти не розумієш, капітан — це багато чи мало, хто він тобі, як з ним треба розмовляти», — продовжує Геннадій.

ПЕРШІ КОНТУЗІЇ ТА СУСІДИ-ПОБРАТИМИ

У 2022-му під час оборони Харківщини новобранці познайомилися з усіма видами зброї, якими їх обстрілювали, та усвідомили, що вони на війні. Кривавій та жорстокій. Вони здоровʼям та життям виборювали кожен метр української землі.

«Тоді ми отримали свої перші контузії та врешті повернулися додому, до Києва. У нас було відчуття, що ми побували в найлютішому „замісі“. Але кожен наступний наш вихід у зону бойових дій був ще гіршим. І всі зрозуміли, що перші бої були „квіточками“, ніби відпочинок у бабусі», — сміється чоловік.

У строю з Геннадієм було десятки його сусідів. Чоловік пишається, що йому пощастило мати поруч таких проактивних та, як виявилося, дуже відважних сусідів.

«Кожен володіє якимись навичками. До прикладу, заходимо в якусь покинуту хату: ні світла, ні води. Через день в ній горить лампочка, а з крана тече холодна та гаряча вода. Зручно!» — сміється військовослужбовець.

Геннадій, як і більшість воїнів, наголошує на тому, що жодної романтики на війні немає. Навпаки, ти змушений дізнаватися про себе багато нового, переступати через якісь принципи та забувати про гуманність, тримаючи в руках автомат.

КОМАНДУВАННЯ, БАХМУТ ТА ВАГНЕРА

Під час служби на харківському напрямку Геннадій проявив себе відповідальним воїном, тому киянину довірили керувати взводом, а згодом — і ротою.

Чоловік наголошує, що бути командиром вкрай непросто. Мусиш приймати оперативні рішення та відповідати за їхнє виконання, організовувати роботу команди та підтримувати моральний дух своїх підлеглих, особливо, коли мусиш брати участь у найжорстокіших битвах. Наприклад, за Бахмут.

То була весна 2023 року. Вони тримали позиції біля легендарного та впізнаваного літака, що на вʼїзді в місто.

«У Бахмуті була абсолютно інша інтенсивність бойових дій. Ворог поставив за мету взяти місто всіма силами. Пригадую, тоді найбільша перерва між артилерійськими обстрілами тривала всього сім секунд. Заступає зміна на позицію, а навколо — суцільна канонада з усього, що є у ворога», — згадує військовий.

Згодом Геннадій з побратимами отримали наказ рухатись до села Іванівське Бахмутського району.

«У той час на цій ділянці якраз тривав український контрнаступ. Точились жорстокі бої з «вагнерами». Наші штурмовики відвойовували позиції, а наша задача була — закріпитись на них та втримати при контратаках.

На місцях ми знаходили речі вагнерів. Не можу нічого стверджувати, але в їхніх рюкзаках ми знаходили як ампули зі знеболювальним, так і шприци. Відтак ми не виключали, що вони використовували якісь препарати, аби посилити свою бойову спроможність», — каже воїн.

ОПЕРАТОРИ БПЛА, ЯКІ ВИЙШЛИ З ПІХОТИ

На Бахмутському напрямку Геннадій з побратимами простояли чотири місяці. Це була їхня остання місія як піхоти в Збройних Силах України. Відтоді вони почали опановувати дрони, якими сьогодні вправно знищують ворога на східному напрямку.

І відтоді співрозмовник став командиром роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБАК) «Вершники» 112-ї бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Чоловік наголошує, що дрони зіграли переломну роль у російсько-українській війні. Ці «залізні» пташки можуть швидко збирати розвідувальну інформацію в реальному часі, влучно бити по ворогу та забезпечують ситуативну обізнаність командних пунктів, щоб оперативно реагувати на зміни в ході бою.

«Перед тим, як ми стали частиною роти ударних безпілотних авіаційних комплексів, практично всі ми вийшли з піхоти. Тому, коли нас питають: «А ти в норках був, пілот?», відповідаємо: «Ще б пак!».

Ми розуміємо сьогоднішнє почуття і ситуацію, в якій знаходиться піхотинець, тому ми уважно з дрона спостерігаємо за ворогом, коригуємо вогонь та оцінюємо оборонні позиції ворога, аби дати змогу піхоті краще підготуватися до бою», — пояснює Геннадій.

«ВСІМ СЕЛОМ ЗБИРАЛИ НА РЕБ, ЯКИЙ ГЛУШИВ СВОЇ Ж ДРОНИ»

За цей рік бійці РУБАК 112-ї бригади працювали на всіх напрямках фронту. Аби кожен виліт був ефективним та обережним, бійцям доводиться неабияк маневрувати.

«Наприклад, управління дроном у Серебрянському лісництві вимагає неабиякої обережності, аби уникнути втрат і досягти успіху в завданні. Лісиста місцевість створює численні природні перешкоди для дрона. Гілки, дерева та інші елементи можуть ускладнювати політ і орієнтацію в просторі, а також обмежувати видимість. Це підвищує ризик втрати дрона через зіткнення», — каже Геннадій.

Не забуває військовий згадати й ворожу радіоелектронну боротьбу (РЕБ), яка глушить наші дрони та перетворює їх на невправний метал. А ще частіше на полі бою буває дружній РЕБ.

«Уявляємо, родичі всім селом зібрали кошти на РЕБ для хлопців. Військові ставлять його в окопі. Він працює. Відносно поруч знаходимось ми, інший батальйон. Наші бійці запускають дрон, і його глушить оцей же РЕБ. Так стається, коли робота не злагоджена; коли одні не інформують про дії інших», — пояснює чоловік.

ЯК ПОТРАПИТИ ДО ЕЛІТНОЇ РОТИ УДАРНИХ БПЛА «ВЕРШНИКИ

На питання, як потрапити до роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБАК) «Вершники», командир каже, що є кілька шляхів.

«Рекрутинговий центр нашої бригади, розташований у приміщенні КМДА, там можна ознайомитись із різними спеціальностями. До того ж, ми регулярно публікуємо анкети рекрутів на офіційній сторінці бригади, які можна заповнити онлайн. Після цього наші фахівці-рекрутери телефонують кандидатам, співбесіди зазвичай тривають від години до півтори, часто по відеозв’язку», — каже військовий.

Командир наголошує, що у пріоритеті — вмотивовані та відповідальні кандидати.

«У нашій роті є велика кількість високовартісного обладнання, що оцінюється в мільйони. Це складне обладнання, яке потребує відповідального підходу. У нас немає традицій вживання алкоголю у підрозділі і є нетерпимість до зловживання іншими речовинами.

Ми не хочемо ризикувати життям своїх пілотів та ефективністю бойової роботи, тому не приймаємо до себе людей, які не мають чіткого розуміння та усвідомлення, чому вони сюди прийшли. Наша мета бити ворога, а цього можна досягти лише в зоні бойових дій. Отже, служити глибоко в тилу в нашому підрозділі не вийде», — завершує Геннадій Левітас.

Читайте також: «Мені безпечніше на фронті»: Євген Лата про бої на Херсонщині, втрати та мобілізованих в’язнів

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»