Замість Пролетарської — зірка українського театру: у столиці з’явилися вулиця та провулок Наталії Лотоцької

Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.

Минулого року, у межах декомунізації та дерусифікації столичних топонімів свої назви змінили вулиця та провулок Пролетарські у Голосіївському районі Києва.

Вони виникли у 1930-х роках. Вулиця спершу мала назву Пролетарська-Совська, а з 1944 року її назву було уточнено, як Пролетарську на честь верстви населення «пролетаріату», що займав провідну роль у комуністичній ідеології радянського союзу.

На відміну від вулиці, провулок Пролетарський тривалий час згадувався, як 760-й Новий, отримавши свою попередню назву лише у 1953 році.

З метою вшанування пам’яті видатних українських діячів і подій, рішенням Київради радянські назви цих міських топонімів були змінені на честь корифейки українського театру та кіно, народної артистки України, лауреатки Національної премії імені Тараса Шевченка Наталії Лотоцької (1938-2007).

Народилася майбутня зірка сцени 21 вересня у селі Більшівці на Івано-Франківщині. Її батько працював лікарем, а мати — вихователькою. Вищу освіту Василь Лотоцький здобував у Віденському університеті, але з приходом радянської влади він був репресований.

Дитинство та юні роки маленької Наталки минули у Львові. У 1955 році після закінчення середньої школи, дівчина вступила до Львівського національного університету імені Івана франка, де вчилася на філологічному факультеті.

У цей час вона мріяла про кіно, у вільний час дивилася у клубі кінострічки із відомими тогочасними зірками Голлівуду, зокрема Діною Дурбін та Гретою Гарбо.

«Це був Голлівуд, нереальний світ вигадок і кіномрій, але побачене зачаровувало, відволікало від сумної дійсності. Можливо, ці фільми сформували моє тяжіння до мистецтва…» — зазначить відома акторка у своїх спогадах.

Також у студентські роки дівчина брала активну участь у постановках театральної студії при Львівському драматичному театрі ім. Заньковецької, які закінчила у 1961 році. Згодом розпочала артистичну кар’єру, виконуючи переважно другорядні ролі.

Перший успіх до молодої акторки прийшов у 1963 році, коли Наталія Лотоцька отримала запрошення зіграти головну роль у спектаклі «В степах України» в Київському драматичному театрі імені Івана Франка, де вона працювала понад 40 років, створивши чимало знакових ролей.

Про свою творчість акторка згадувала:

«Якщо пригадати мій репертуар, то я грала абсолютно різні ролі. Хоча був період, коли довелося грати ролі хлопчиків, дівчаток, циганчат, піонерів…. Збереглося багато фотографій, де я в дитячих ролях. Пам’ятаю, як благала режисерів: «Не давайте мені грати піонерів. Скільки можна? Ви що хочете, щоб я на галстуку повісилася?».

У часи, коли для неї не було в театрі цікавих ролей, Наталя Лотоцька розпочала викладати сценічну мову в Київському національному університеті культури і мистецтв. Педагогічна діяльність акторки тривала понад 30 років.

У 1965 році відбуваються зміни в особистому житті акторки: вона вийшла заміж за кінорежисера-документаліста Леоніда Автономова. Їхній шлюб тривав 9 років. У 1967 році народився син — Денис.

Значну популярність Наталії Лотоцькій принесла роль ведучої щотижневої музично-гумористичної радіопередачі «Від суботи до суботи» у Національній телерадіокомпанії України, яку вона вела впродовж декількох десятиліть.

За спогадами самої акторки, знаковою для неї стала роль Голди у спектаклі «Тев’є-Тевель» Національного академічного драматичного театру імені Франка, вперше втіленою у 1989 році.

Згодом акторка розповідала, що саме ця роль є вистражданою і залишилися основною для неї впродовж багатьох років.

«Після неї у мене відкрилося друге дихання», — вважала Наталія Лотоцька.

З цією виставою, вона разом з колегою, легендарним Богданом Ступкою вони гастролювали в багатьох містах Німеччини, Польщі Чехії, Чехії, Словаччини, Болгарії, Ізраїлю та країн СНД.

У 1993 році Наталя Лотоцька стала лауреаткою Шевченківської премії.

Серед її ролей у кіно: «Чому посміхалися зорі» (1966, режисер Ісак Шмарук), «Буйна» (1990, т/ф, 2 серії, реж. Віктор Василенко), «Мина Мазайло» (1991, режисер Сергій Проскурня), «Царівна» (1994, 20 серій, режисер Сергій Туряниця).

Відома акторка померла 21 грудня 2007 році у Києві, похована на Байковому цвинтарі. У 2013 році в її рідному селі Більшівці в пам’ять про неї встановили меморіальну дошку.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

Нові адреси Києва: на Вітряних горах з’явився провулок Кузьми Скрябіна.

Публікацію створено за матеріалами з відкритих джерел.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»