Ми зараз на етапі виходу з важкої ситуації: інтерв’ю з Людмилою Черенько, докторкою економічних наук

Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України вже багато років аналізує, як економічні процеси впливають на життя українців. З початком повномасштабної війни дослідники зосередилися на вивченні наслідків цього складного періоду для суспільства.

Напередодні Дня Незалежності ми розглянули, як Україна змогла зберегти свою життєздатність в умовах, коли мільйони людей виїхали за кордон, промисловість зазнала значних втрат, а міста і села постійно зазнавали руйнувань. Крім того, проаналізували, як величезні витрати на армію вплинули на економіку країни

Докторка економічних наук, завідувачка відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень Людмила Черенько поділилась свіжими цифрами та висновками.

СИТУАЦІЯ В ЕКОНОМІЦІ НАБАГАТО КРАЩА, НІЖ МОГЛА Б БУТИ

— Пані Людмило, як змінилась економіка за ці майже тисячу днів війни, якщо сфокусуватись на людині і родині?

— Ну, якщо відштовхуватись від людини і родини, то наші останні дослідження, які проведені разом з ЮНІСЕФ, показують, що зменшився розмір домогосподарства. Зрозуміло чому — дуже багато людей виїжджали з родинами. Не всі, але хто хотів відвезти маленьку дитину від небезпеки, наприклад.

— Вчені часто вживають цей термін — домогосподарства, але, щоб це було зрозуміло всім — кого мають на увазі соціологи?

— Це — сім’я, яка живе в квартирі. Зрозуміло, що там з ними може жити і хтось ще з далеких родичів, але в основному це — ідентично. Класична сім’я, яка живе у одній квартирі чи будинку і веде спільне домогосподарство.

— Стало менше й людей, особливо працюючих, зміни відбуваються постійно — які сценарії були у вчених на початку війни і що маємо зараз?

— Ми робили три сценарії — песимістичний, оптимістичний і середній. Ми пішли по оптимістичному.

— Що це означає?

— Це означає, що не відбулось економічного краху. І не відбулось значного падіння економіки, як це очікувалось. Падіння у 2022-ому відбулось — інакше і бути не могло! Але у 2023-ому ми побачили неочікуване зростання. Зростання доходів людей і купівельної спроможності і так далі…

Якщо говорити про економіку, то ситуація в економіці набагато краще, ніж могла б бути. В принципі, ми в цій війні пішли за не найгіршим сценарієм. Коли ми робили прогноз доходів і бідності домогосподарств на основі макроекономічних сценаріїв, наприкінці весни 2022-го року, то уже за підсумками 2022-го року було зрозуміло, що ми пішли по оптимістичному сценарію.

МИ СПОДІВАЄМОСЬ ТІЛЬКИ НА СЕБЕ

— Пригадую, як у перші тижні війни у всіх були «довгі вихідні». Більшість людей знаходилась вдома, переховуючись від атак та вибухів. А вже наприкінці березня до українців звернулись із закликом — виходити на роботу. І у Києві відкрились магазини, кафе, запрацював бізнес…

— Якщо подивитись на вулиці Києва, то ви зараз не відчуваєте так гостро війну. Багато людей, відкриті заклади, працюють театри, кіно, проводяться заходи… А подивіться на Харків, Суми, Миколаїв, Одесу та Запоріжжя — вони під обстрілами, але ми бачимо працюючий малий бізнес, рух людей, ніби звичайне життя… Після жорстких обстрілів та тривоги — містяни гуртуються, прибирають уламки, і знов — за роботу!

— Що спрацьовує?

— Здається у Романа Безсмертного я почула цю думку, що наш менталітет дуже специфічний. Це менталітет невеликого власника. Це в наших генах — сподіватись тільки на себе і намагатись власними силами зарадити у якихось нестабільних ситуаціях в країні.

Саме ця здатність нам допомогла вистояти іще до повномасштабної війни. Оскільки ми занурювалися з однієї економічної кризи в іншу. А скільки до 2022-го року ми пережили в економічному сенсі! І це взагалі — загадка, що ми збереглися, як економіка.

— Україна має підтримку західних партнерів, важливі виплати для мільйонів людей стабільні. Це відіграло свою роль для економіки в цілому?

— Завдяки допомозі західних партнерів бюджет зберігається вже два роки. І основне навантаження бюджету — це армія та пенсії. Те, що пенсії виплачуються вчасно і періодично відбувається певна індексація, а мінімальна пенсія підвищується — це пов’язано з тим, що бюджет більш-менш стабілізований.

Звісно, партнери бачать, як країна працює і бореться, це впливає на підтримку.

Напругу з бюджету зняла і міжнародна підтримка для внутрішньо переміщених осіб, доплати для ВПО.

ТІ, ХТО ВТРАТИВ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ ВСЕ, ЗБІЛЬШИВ ВІДСОТОК ЗЛИДЕННИХ

 — Пані Людмило, яким сім’ям зараз найтяжче?

— Знаєте, в Україні до 2022-го року були мінімальні державні гарантії. Тобто на мінімальному рівні всі виплати були дуже стабільні навіть у кризові роки. І люди, які не можуть взагалі працювати, чи не працюють з певних причин — вони на якомусь рівні, нехай і мінімальному забезпечувалися.

Якщо ми беремо за критерій бідності оцей офіційний, що зветься у бюджеті як «прожитковий мінімум», який не індексувався ми його сьогодні ідентифікуємо як «межу виживання», то у 2021 році лише трохи більше 1% людей були за цією межею. Тобто більшість українців були вище цього рівня. А от кінець 2023-го року — дав нам показник майже 9%! Розумієте? Ну просто з 1, 3 до 8, 8% — частка злиденних збільшилась.

— Хто потрапив у цю категорію?

— Основу складають люди, які все втратили. Тих виплат, які вони отримують, вистачає на оренду житла, але вже не вистачає на все необхідне. Розумієте? Ситуація така, що попри виплати для ВПО і з бюджету, і з міжнародних організацій — цифра злиденних все рівно велика. Адже ці люди втратили не лише майно, вони втратили джерела стабільних доходів. У когось був дрібний бізнес, у когось робота…

— А бідність по країні в цілому теж зросла?

— Якщо говорити про країну в цілому, то бідність зросла не так страшно, як ми очікували. Було 20,6% — доходи нижче офіційного прожиткового, а стало минулого року — 35,5%. Тобто, в 1,7 рази зросла частка бідних. Звичайно зростання велике, але не критичне. У суспільства існує своя межа, переступаючи яку, стає важко контролювати і відбуваються якісь деструктивні події. Вважається, що понад 50% бідних — це вже небезпечний сигнал.

— Сотні тисяч людей починають через війну життя «з нуля»: це і молодь, і пенсіонери…

— Знаєте все суспільство відчуло війну, але воно не відчуло критичних наслідків війни… А окремі групи дуже сильно постраждали. Крім втрат майна та роботи, необхідності переїжджати на нове місце і вчитись жити там, є і така проблема — що людина не може знайти себе на новому місці, в нових реаліях…

А от через те, що пенсію не сильно коригували, а також мінімальні виплати, то напевно одинокі пенсіонери, люди зі старших груп — вони не відчули такого удару, який мали б зазнати внаслідок економічної складової війни.

Сім’ї з дітьми — це традиційна наша група, й звичайно, якщо батьки стали в реальних цифрах заробляти менше — то діти це відчувають.

СЦЕНАРІЇВ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ ДУЖЕ БАГАТО

— У ЄС зазначають, що саме в час війни Україна проводить велику кількість важливих реформ. І це європейців дивує в позитивному плані. Але не всі новації уряду сприймаються українцями. деяких люди не розуміють, наприклад, нещодавно міністерська соціальної політики Оксана Жолнорович сказала, що можуть відмінити прожитковий мінімум. На що це впливає?

— Розумієте, воно начебто так званий «прожитковий мінімум» — це суто розрахунки. Але коли таких розрахунків немає, це теж викликає певні проблеми. Відміняючи прожитковий мінімум, ми втрачаємо певний орієнтир.

От саме цей прожитковий мінімум, який і невчасно коригується, і таке інше — все-таки, завдяки йому ми бачимо в бюджеті величину, від якої ми рахуємо мінімальну пенсію і соціальну допомогу.

Він визначає на мінімальному рівні якісь державні гарантії. Якщо ми говоримо про фактично прожитковий — то при всіх недоліках цього кошика, який був на початку 2000-х ще розроблений, такий ще доволі «прорадянський» — але якщо ми цей набір, а там 300 з лишнім позицій, порахуємо в цінах ринку — це вже певний орієнтир при всіх його «мінусах». Тоді ми розуміємо, які в суспільстві є певні стандарти. Яка сума коштів сьогодні необхідна, щоб підтримувати суспільний стандарт.

— У західному світі його використовують?

— Відв’язати все від прожиткового мінімуму — можливо. А відміняти його взагалі — я не думаю, що це правильно. Прожитковий мінімум треба просто розробляти науково обгурнтовано, сучасно. Просто заново розробити. У тій же самій Польщі цих кошиків декілька.

У них є мінімальний, який середній, раціональний — вони ним аналізують зміни у житті більш заможних груп. Вони є різні. Навіть у США був період коли там захопились розробкою кошиків. Не лише для оцінки рівнів бідності, але вони називали економічна спроможність сімей — декілька штатів їх використовували дуже активно, страховики, наприклад Я не думаю, що відміна кошика це позитивно…

— Влада переймається тим, щоб зібрати більше грошей у казну. Голова фінансового комітету парламенту Данило Гетьманцев, заявив про «дірку» у бюджеті на 200 млрд гривень. 60% видатків держбюджету йде на безпеку та оборону. Це приблизно 40% від ВВП країни. Він зазначив, що в Уряду на столі є «погане рішення», яке доведеться приймати — підвищення ПДВ, підвищення податків. Як це вплине на сім’ю та людину?

— Проблема ж не у відсотку, який ми платимо. Проблема в тому, що великий відсоток їх не платить. І от що ми радили — вводити диференційований відсоток, щоб, грубо кажучи, багаті платили більше — й можливо, це і є соціальна справедливість. Але це там, де висвітлені доходи.

Де немає такого відсотку доходів у тіні. Якщо ми підвищуємо податки — то постраждають насамперед бюджетники. Тому, що у бюджетників 100% світла зарплата. І ті з них, які мають вищі оклади і мали б становити певну еліту — науковці, наприклад, лікарі, у них кошти у світлі і з них автоматично відраховують більше.

Що роблять люди, які працюють в небюджетній сфері, коли підвищують податки? Вони їх починають більше приховувати. Це звичайна поведінкова реакція тут немає ніякого відкриття. І того такі речі треба робити обережно щоб не зробити гірше.

— Чи знаєте ви, наскільки в України є запасу економічної міцності, враховуючи різні сценарії війни?

— У тім то й справа, що сценаріїв війни дуже багато, але і реакцій людей на ці сценарії війни теж багато. Тому такі розрахунки не мають особливого сенсу. Якщо йти за європейським методиками, коли частка населення має двомісячний заробіток — це до третини населення у нас має таку подушку.

— Як це можна визначити у сумах?

— Якщо зарплата середня тисяч 20, то йдеться про 40 тисяч гривень…

ЗА РОКИ ВІЙНИ УКРАЇНУ СТАЛИ СПРИЙМАТИ, ЯК ЄВРОПЕЙСЬКУ ДЕРЖАВУ

— Наскільки українська економіка залежна від в’їзду та виїзду людей?

— Я б зразу нашу міграцію поділила на дві групи. Ті, які дійсно — дуже активні, вони ніде не будуть сидіти без діла. Вони завжди будуть вчити мову, шукати роботу, організовувати бізнес. Це — одна група. А друга група — це люди, які виїхали до інших країн, й тут у «топі» — Німеччина, тільки тому, що там можна отримувати досить щедрі виплати, безоплатне житло. Розумієте і це — різні категорії людей. Якщо говорити тих, кого тримає там «соціалка» — вони будуть вимушені повернутися, як тільки ті країни будуть згортати соціальні виплати.

— Серед них теж є люди різні…

— Звісно, не можна всіх стригти «під одну гребінку», але у більшості — це люди, які якщо й пішли на мовні курси у тих країнах, то щоб виплати зберегти, без бажання опанувати мову. Або якщо й влаштовувались на роботу, то тільки за вимогою, щоб відробити певні години та зберегти оце житло соціальне та виплати.

Якщо почуть скорочувати — Чехія, Угорщина наприклад, вже оголосили, що з вересня житло безоплатне для наших біженців згортають, вже соціальних виплат буде вистачати тільки на житло, треба буде обов’язково всім працювати.

То ці люди будуть повертатись в Україну.

— А як же ті, хто втратив все — з Волновахи, наприклад, чи Бахмуту?

— Сьогодні тим, у кого житло на окупованій території або зруйноване, набагато вигідніше бути за кордоном, бо в Україні треба мати гроші винаймати житло і ще треба гроші на життя. Виплат ВПО на це не вистачить. Але, якщо це все закриється за кордоном — вони будуть повертатись.

Що ж стосується першої групи — отих самих активних — буде так само, як було до повномасштабної війни. Якщо вони будуть бачити, що там вигідніше працювати — вони будуть різні сценарії використовувати. Жити на дві країни, наприклад. Це буде залежати від тієї ситуації, яка буде в Україні.

— Виповнюється 33 роки Незалежності України з них три роки поспіль 24 серпня ми відзначаємо у час війни. Україна бореться за право на життя. А на якому етапі ми в економічному плані?

— У цьому контексті економіку від політики важко від’єднати. Але те, що ми, в принципі, не можу казати завдяки війні, але внаслідок повномасштабної війни нас приєднують до європейської спільноти і вже розглядають саме, як європейську країну, а не претендента на «тайожний союз», то мені здається, що ми все-таки просунулись за ці роки до європейського дому.

— Чи мають вплив на це лідери, які очолюють країну?

 — Це хибне враження, що вони щось вирішують, навіть у цій жахливій росії путін сам нічого не вирішує… У нашій країні все залежить від настроїв суспільства. Всі наші революції — робили люди. Як і Януковича, до речі, обирали люди… бо тоді був запит на економічну «стабільність». Люди не оцінили успішну інвестиційну політику президента Ющенка. Люди часто не можуть оцінити рік в рік. Це треба щоб пройшли десятиліття щоб в ретроспективі зрозуміти у кого який був вплив.

Наше майбутнє залежить від суспільства. А суспільство у нас все-таки досить стійке і досить розумне. Я думаю, що ми все-таки на етапі розвитку і виходу з важкої ситуації.

«Вечірній Київ» писав про демографічну ситуацію в Україні.

«Про засекречені дані, народжуваність та міграцію: інтерв’ю із Олександром Гладуном, заступником директора інституту демографії».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»