Стала повітряною акробаткою, щоб перебороти страх висоти: історія Варвари Рахманіної

На початку липня повітряна гімнастка з Києва Варвара Рахманіна здобула перемогу на Чемпіонаті Європи з повітряної акробатики, який проходив в Італії. Спортсменка стала чемпіонкою серед аматорів у своїй віковій категорії, випередивши головних конкуренток змагань Кристину Сабо та Емму Фараго з Угорщини.

«Вечірній Київ» зустрівся з Варварою Рахманіною, щоб дізнатися більше про те як проходили змагання та про саму спортсменку, яка поєднує гімнастику з роботою у сфері соціології.

— Варваро, розкажи, будь ласка, трохи про себе. Як ти почала займатися повітряною гімнастикою?

— За основною освітою я соціологиня, закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія». Зараз продовжую працювати за основним фахом на «Суспільному».

Щодо мого захоплення повітряною гімнастикою, то я почала займатися у травні 2021 року. Насправді мені давно подобався цей вид спорту, проте мене спиняло те, що я боялася висоти. І от одного разу я поїхала у фототур до Карпат, і організаторка нашої подорожі мені розповіла, що сама була колишньою тренеркою з повітряної гімнастики. Пам’ятаю, що вона з таким захопленням про це розповідала, що я також вирішила спробувати, попросивши в неї контакти декількох тренерів у Києві.

Згодом я записалася до однієї з тренерок, і мені заняття дуже сподобалися. Спершу я тренувалася виключно для себе, не думаючи про подальші перспективи та навіть не знала що у цьому види спорту також проводяться змагання. Далі все склалося досить природно, і поступово я дійшла до своїх нинішніх результатів.

— Розкажи, яка у тебе була спортивна підготовка на початку занять і чи мала ти колись досвід виступів на змаганнях?

— Ні, професійно спортом я ніколи не займалася. У дитинстві та у підлітковому віці пробувала і відвідувала заняття з різних видів танців. Однак з кожним це тривало не понад рік, бо я постійно щось змінювала: через насичений розклад або ж через інтенсивні заняття англійською мовою. У підлітковому віці я дуже захопилася роликами, і щодня могла кататися по 4-6 годин. Згодом, вже у роки навчання в Могилянці, це трошки пішло на спад. Тому, повітряна гімнастика стала для мене першим відносно професійним спортивним досвідом.

— Як змінилося твоє життя після початку тренувань?

— Дійсно, зараз спорт займає значну частину мого життя, тому весь свій вільний час я підлаштовую під це. І якісь особисті справи теж планую, щоб тренування не скасовувати, востаннє перенесла на інший день вранці того ж тижня. Тобто, в принципі, кардинально не змінилося, але постійно тепер треба планувати свій час, який раніше не доводилось планувати, бо не було постійних тренувань.

— Скільки разів на тиждень ти зараз тренуєшся і як проходять заняття?

— Заняття проходять досить стандартно. Спочатку ми розминаємо м’язи, потім тягнемось, робимо підкачку. Зазвичай це займає хвилин 15, однак мене розминка може тривати й до години, оскільки після травми у 2021 році я боюся недорозім’яти м’язи, тому розминаюся з запасом.

Потім ми займаємося вивченням трюків на реквізиті, постановкою та відпрацюванням номерів під музику. Ну і в кінці підкачки, якщо її не було на початку. Зазвичай тренування триває від 1,5-3 годин, залежно від того, що я хочу зробити.

Мої тренування з повітряної гімнастики проходять зазвичай від 3 до 6 рази на тиждень. Сюди входять не лише самі заняття, але й інші різновиди активності, наприклад стретчинг (розтяжка), що є також дуже важливим для повітряної акробатики.

— Наскільки важко взагалі це витримувати людині, яка, скажімо так, професійно ніколи не займалася спортом?

— На початку було досить важко, тому я тренувалася два рази на тиждень. Потім, коли я відчула, що можу витримати більше, то почала ходити тричі. Звичайно я втомлююся, але завжди можу регулювати навантаження. Зараз якщо в мене багато сил, я можу хоч пів дня займатися. Іноді, коли, наприклад, погано почуваюся, то я позаймалась півтори години й все. Головне добре відчувати та знати власні можливості й свій внутрішній стан.

— Варваро, ти розповідала, що колись дуже боялася висоти. Поділися досвідом, як тобі вдалося подолати цю фобію?

— Не вдалося, я досі боюся висоти. (сміється — прим. «Вечірній Київ»).

На початку ми вчилися робити усе на малій висоті, а коли переборюєш страх, то лізеш вище. Але все одно, те, що відпрацьовано сто разів, воно якось автоматично вже робиться. Якщо, це якісь нові трюки й навіть щось просте, то страх все одно відчувається. І кожний раз — це така внутрішня боротьба. І на змаганнях цей страх, я не знаю чому, але він підсилюється. Тому тренування — це постійна робота з цим страхом, який сам не зникне на 100%.

— Коли ти почала виступати на змаганнях?

— Мої перші виступи на змаганнях мали відбутись через 7 місяців після початку тренувань. У той момент, я десь внутрішньо відчула, що готова спробувати свої сили, тож розповіла своєму тренерові про це. Однак тоді почалася війна, і я на деякий час виїхала до іншого міста в Україні. Тоді була дуже складна ситуація, але на щастя, після деокупації Київщини я змогла повернутися до Києва, щоб відновити заняття.

У результаті, мій перший виступ відбувся через рік і чотири місяці занять. Після перших змагань зрозуміла, що вже доросла до цього рівня і мені хочеться спробувати себе. Після першого виступу, як зрозуміла, що мені це подобається. Нинішній Чемпіонат в Італії став вже моїм 17 сумарним змаганням.

 — Наскільки є великою конкуренція у повітряній гімнастиці?

— Найбільша конкуренція є серед дітей, де на змаганнях можуть виступати 10 або 20 спортсменів в одній категорії. Дорослі часто одна людина в категорії. Якщо, наприклад, п’ятеро людей, це вважається дуже багато.

Але через те, що така мала конкуренція, дорослих часто оцінюють у балах, залежно від результату дають якесь місце або ні. Тому, ти все одно намагаєшся зробити так, ніби присутній змагальний процес. Але, мабуть, як і в будь-якому спорті, чим ти стаєш старшим. Тим менша конкуренція.

Це пов’язано за стереотипом, що кращий спортивний старт — це для дітей. І якщо ти починаєш займатися змалечку, то можеш досягти зовсім інших результатів, ніж у дорослому віці.

— Переважна більшість спортсменів дотримуються відповідної дієти та спеціального режиму. Чи є у тебе якісь обмеження?

— Взагалі спортивна дієта залежить від особистих параметрів кожної людини, передусім чи є у неї проблеми з зайвою вагою. Щодо режиму, то особливих обмежень теж у мене немає, ще важливо закачувати руки та спину, паралельно з тренуваннями. Бо, якщо вони будуть слабкими, то є загроза легкого травмування, оскільки руки та спина у повітряних гімнастів напружуються найбільше.

— Варваро, ти розповідала, що на початку занять мала травму. Чи важко було відновлюватися після цього і через скільки ти змогла повернутися до повноцінних тренувань?

— Насправді за час занять повітряною гімнастикою, у мене було декілька травм. Просто у 2021 році, я переосмислила, що не слід нехтувати повноцінною розминкою. На щастя, це була це дуже серйозна травма, травматологи її швидко вилікували, але було психологічно важко, коли ти зараз знову робиш те, на чому ти травмувався, і є загроза повторної травми. Тому, спершу я все робила дуже обережно. Але, на щастя, я повернулася досить швидко і саме та травма мене більше не турбувала

— Хто ставить номери для повітряних гімнастів? І як обирається музика для них?

— Зазвичай їх постановкою займається тренер. Інша справа, що партер — це частина виступу, яка робиться на підлозі. Зазвичай це триває 30-40 секунд. Цю частину може ставити не твій тренер, а якийсь хореограф, тому що треба саме гарно відтанцювати та зробити якісь трюки, які може не знати тренер з повітряної гімнастики. Іноді я ставлю і сама, просто я ретельно вивчаю умови виступу та які саме елементи там необхідно виконати. Музику зазвичай теж підбираю або сама або узгоджую з тренером пропонуючи декілька варіантів. Потім вже тренер мені каже, що саме мені більше підійде, і що найлегше буде поставити під цю композицію.

Якщо мова йде про дитячі змагання, то зазвичай обирають батьки разом з тренером.

— Цікаво, чи дозволяється якась імпровізація у цьому виді спорту чи всі елементи мають бути ретельно сплановані заздалегідь?

— Звичайно є. Наприклад у нашому тренувальному залі висота стелі 8 метрів, а на змаганнях може бути меншою. Тому, якщо якийсь трюк не вміщається, то доводиться по ходу змінювати, щось імпровізувати. Але на Чемпіонаті Європи, де діють більш суворі правила, ти маєш обов’язково виконати усі елементи. І якщо ти цього не зробиш, або ж заміниш один елемент на інший, то судді можуть не зарахувати певні елементи й це позначиться на кінцевому результаті спортсмена.

 — Розкажи про свої враження від змагань?

— У повітряній гімнастиці ще поки відсутня значна конкуренція серед учасниць, оскільки цей вид спорту ще не є олімпійським. Тому на змаганнях була досить дружня атмосфера. І, в принципі, кожен там думає більше про свій виступ, ніж про чужий. Звичайно всі хвилюються, прагнучи якнайкраще показати свої вміння. Для мене головне, коли отримуєш задоволення від свого виступу, не зациклюючись лише на результаті.

Ще у нас є специфіка, що переможцем в повітряній гімнастиці може стати не найсильніший спортсмен, а той, хто не лише гарно підготувався, але й уважно прочитав усі правила змагань. Тому можна зробити складніший номер, але програти, бо деякі елементи були виконані не за правилами.

— До речі, наскільки цей вид спорту є популярним серед молоді?

— На мою думку, порівняно з переважною більшість олімпійських видів то не дуже. Однак я сподіваюся, що у майбутньому, років десь через 20, він може повноцінно стати олімпійським.

— Які подальші плани Варвари Рахманіної? Про що мрієш після перемоги на змаганнях?

— Поки хочу тренуватися і виступати, щоб змагатися далі на світовому рівні. Зараз я вважаю, що мій рівень ще досягнув того, яким би я його хотіла бачити. Далі я вже буду дивитися, як далі розвиватися в цьому спорті. Чи в тренерстві, чи в виступах, чи в суддівстві. Але поки хочу просто виступати…

До теми: виборювання медалей під «Слава Україні»: до Києва повернулись пʼятеро олімпійців.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»