Нові адреси Києва: провулок у Ґалаґанах змінив назву на честь відомого художника-ілюстратора

Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.

Зокрема, в межах дерусифікації та декомунізації змінив свою назву і провулок Червонозаводський у Святошинському районі столиці. Він знаходиться в історичній місцевості Ґалаґанах, розташованої між Берестейським проспектом, вулиця Дружківською, Авіаконструктора Петра Балабуєва та залізницею. Вважається, що назва поселення виникла за прізвищем його власників, відомої династії поміщиків Ґалаґанів.

На думку експертів, ймовірно топонім Червонозаводський походив від назви неіснуючого на сьогодні радянського підприємства. Тож у травні 2023 року рішенням Київради провулок змінив свою назву на честь відомого українського художника-графіка Анатолія Базилевича (1926-2005).

Митець народився 7 червня у місті Жмеринка на Вінниччині у родині інженера. З раннього дитинства хлопчик мав хист до малювання, який активно підтримував його рідні.

На початку 1930-х, в епоху великої індустріалізації, родина Базилевичів переїхала до Маріуполя, де батько Дмитро Іосонович працював технологом на Маріупольському об’єднанні державних металургійних заводів імені Ілліча (згодом — ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»), а потім викладав в Маріупольському металургійному інституті (нині — Приазовський державний технічний університет).

У новому місті маленький Толік записався до художньої студії на Будинку піонерів, якою керував Костянтин Бендрик. Педагог живопису був вражений талантом дитини, а роботи обдарованого школяра навіть експонувалися на міській виставці.

За спогадами близьких, хлопець ріс кмітливим та допитливим, а у роки навчання він вважався одним з найуспішніших учнів у школі. Навчаючись у шостому класі він уже добре опанував німецьку, утім, прагнув більшого, тож почав вивчати ще англійську та французьку мови.

Важким випробуванням на долю юнака та його родини стала II Світова війна та окупація Маріуполя нацистами. У 1943 році, разом з тисячами маріупольців, подружжя Базилевичів з дітьми примусово вивезли на роботи до Німеччини. Там сталася трагедія: під час бомбардування загинув батько родини.

Після закінчення війни, вдова Лариса Базилевич з сином Анатолієм та донькою Оленою повернулася до Маріуполя, де діти завершили середню освіту. У цей час Анатолій також влаштувався працювати художником-оформлювачем на металургійний комбінат.

У 1947 році юнак вступає до Харківського художньо-промислового інституту, лде його вчителями стають відомі українські митці та майстри книжкової графіки, зокрема: професор Григорій Бондаренко (1892-1969), Йосип Дайц (1897-1954), Адольф Страхов (1896-1979), Іван Філонов (1917-1983).

Вважається, що саме у роки навчання сформується творчий почерк Анатолія Базилевича, який ще у своїх студентських роботах прагнув максимально наближати малюнки до творчого стилю ілюстрованого твору, психологічно розкриваючи індивідуальні риси літературних персонажів.

Після завершення інституту молодий художник спершу працював у Харкові, а з 1953 року переїхав до Києва, де на той час жили його матір та сестра. Анатолій Базилевич представив свої власні художні напрацювання видавництву «Молодь» та отримав перше замовлення — проілюструвати «Угорські казки».

Доволі швидко обдарований митець розширив коло замовників, активно співпрацюючи з багатьома відомим видавництвами того часу: «Дніпро», «Радянський письменник», «Радянська школа», «Мистецтво», «Веселка» (усі — Київ), «Прапор» (Харків), з естампним цехом Комбінату монументально-декоративного мистецтва, журналом «Перець» та редакцією діафільмів «Укркінохроніки».

Також художник долучається і до художніх виставок де його роботи завжди мали значний успіх.

У 1954 році відбуваються значні зміни в особистому житті Анатолія: він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Іриною Федькіною, випускницею Київського державного університету імені Тараса Шевченка, яка мешкала неподалік. Молодий художник запропонував дівчині стати моделлю для портрета, і невдовзі він запропонував Ірині вийти за нього заміж.

Молодята прожили у щасливому шлюбі багато років, виховавши двох дітей: сина Олексія та доньку Ірину. Родина мешкала у будинку художників на вулиці академіка Філатова, де відомий митець-графік мав власну художню майстерню.

Художня спадщина митця охоплює ілюстрації до творів видатних класиків української та світової літератури, а також малюнки до дитячих книжок, зокрема казок Івана Франка, Ганса-Кристіана Андерсена, Шарля Перро, українських народних казок та казок народів світу.

Також митець створи в серію малюнків для поштівок з піснями на слова Тараса Шевченка, взяв участь в ілюструванні ювілейного видання «Кобзаря», оформивши також і «Малий Кобзар».

Найвідомішим циклом Анатолія Базилевича стала славнозвісна «Енеїда» Івана Котляревського, над яким він працював впродовж 10 років. На думку мистецтвознавців, автору вдалося створити справжній національний колорит — кремезних запорізьких козаків, елементи обрядів, звичаїв та побуту, і все це з гумором і сатирою, з почуттям, від щирого серця.

У своїх спогадах художник зазначив:

«За свою творчу радість, вдячний я передусім Іванові Котляревському. Вдячний за його світлий розум, щирість, талант, за те, що він полишив по собі добру славу й розповів нащадкам про їхніх пращурів, започаткував нову літературу українську, за його живе, дотепне слово. Щасливий я тим, що мені випало зробити малюнки до ″Енеїди″».

Результатом багаторічної праці митця стала величезна серія малюнків до знаменитої поеми. Вважається, що саме вона уособила весь спектр ставлення до героїв — від лірики до сарказму, від доброзичливого жарту до вбивчої іронії. У подачі Анатолія Базилевича «Енеїда» в Україні перетворилася на яскраве явище у книжковій графіці того часу.

«Малюнки Анатолія Базилевича викликали та викликають досі у мене глибоке захоплення. Мабуть, ніхто з українських митців не проникнув так досконало в ідею української „Енеїди“, як це зробив Базилевич. Тут зображено філософсько-іронічне ставлення української нації до, здавалось би, невідворотних, пригноблюючих подій свого буття, тут неповторна індивідуальність і безсмертність нашого народу схоплені у веселих, життєрадісних образах…» — зазначив про художника відомий український поет — Дмитро Павличко.

Його думку поділяють і мистецтвознавці та дослідники творчості відомого графіка, які сходяться до думки, що природне почуття гумору є визначальною рисою мистецької особистості Анатолія Базилевича.

Художник пішов з життя 30 червня 2005 року у віці 79 років. Похований разом з дружиною на Байковому цвинтарі у Києві.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

Нагадаємо, що проспект на Воскресенці одержав ім’я Георгія Нарбута.

До теми: вулиця Матросова має тепер ім’я дисидента та художника Опанаса Заливахи.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»