Танець у зоні війни: у столиці представили проєкт про сучасних митців

У Національному художньому музеї відкрилася експозиція «Танець у зоні війни?». На ній сучасний танець постає як потужне мистецьке явище, що розвивається в Україні під час війни в несподіваний спосіб.

Ідея проєкту виникла у березні 2022 року під час онлайн розмови з міжнародними професіоналами танцю, де виступав хореограф Віктор Рубан. Він розповідав про українську ситуацію. Фотохудожниця Марія Фолькнер поставила мені питання «Як ви танцюєте під час війни?», а Віктор запропонував приїхати та побачити це на власні очі.

За рік, у квітні-травні 2023 року Марія прибула до України разом з колегою Полом Гілом. Вони побачили, як професійні танцівники виступають у театрах і бомбосховищах, а також як проводять танцювально-рухові сесії для підтримки українців. У Києві Крістіна Шишкарьова навіть розробила «тактичну хореографію» — система розвитку руху, яка допомагає готувати солдатів до бойових дій.

«Травма живе в тілі, і тіло є найпершим рівнем, який відображає накопичений стрес. Стверджую це як в минулому танцетерапевт і викладач танцювально-рухової терапії, — пояснює співорганізатор проєкту, хореограф Віктор Рубан. — Природно, що хореографи, долаючи свій стрес і власні труднощі в реальності, знаходили несподівані форми підтримки навіть у практиках танцювального розігріву. І могли допомагати на тілесному рівні не лише собі, а й іншим.

Із початку повномасштабного вторгнення вони займалися не лише мистецькою діяльністю, а й проводили заняття, організовували практики групової соціальної взаємодії та навіть проводили терапевтичні сесії для військових та переміщених осіб. Наприклад, Алла Шляхова робила ігрові імпровізації у Львові, щоб налагодити взаємодію між переселенцями та місцевими, заохочувала людей відновлювати довіру та комунікувати один з одними. В сучасному танці імпровізаційні та ігрові структури є частиною репетиційного і тренувального процесу, які вона адаптувала до соціального контексту. І це чудово спрацювало. Микита Кравченко розробив для занять нову практику статичного руху. Завдяки їй людина через звичайне стояння і спостерігання за тим, скільки всього в тілі відбувається, відновлює відчуття контакту з власним тілом, що втрачається під час перебування у постійному стресі».

У проєкті, який увібрав різні досвіди, взяли участь 10 українських перформерів та митців сучасного танцю з Києва та Львова: Алла Шляхова, Віктор Рубан, Крістіна Шишкарьова, Лариса Венедиктова, Людмила Мова, Марія Сало, Микита Кравченко, Світлана Олексюк, Таїсія Тимофеєва та Христина-Марія Слободянюк.

Британські фотохудожники Марія Фалконер та Пол Гіл запропонували їм відповісти на питання «Як танцювати в зоні війни?» мовою тіла і рухів. Митці обирали локацію для зйомок, що відповідає їхньому власному досвіду переживання російського вторгнення: парки, вулиці, місця, де проходили заняття з військовими чи цивільними.

До експозиції увійшли 20 світлин, знятих навесні 2023 року. Біля кожної світлини є цитата учасника та учасниці проєкту, що розкриває їхній погляд на танець під час війни. В окремому залі показують відео, що об’єднало практики всіх учасників. Саундтрек до відеоряду створив Григорій Семенчук, використавши реальні звуки стрілянини, сирен, руху ракет та танків тощо.

«На світлині ми з Людмилою Мовою займаємося у центрі психології руху та творчого самовираження, — розповідає Христина Слободянюк. — Запропонували фотографці зняти одну консультацію з тілесно-рухової терапії, Людмила для мене проводила цей сеанс як приклад. Вона цю тему розвивала й до 2022 року, а після проводила заняття і для військових, і для цивільних, зокрема дітей.

Я сама з Запоріжжя, і щоразу коли я приїжджала додому, жартувала, що щоразу ніби складаю іспит з тілесної усвідомленості. Тілесно-рухова терапія дає базові знання, як влаштована психіка і як вона пов’язана з тілом. Звісно, ти не можеш розслабитися, коли чуєш вибухи. Потрібно центруватися, зрозуміти, що важливо, які пріоритети, що робити, як не допустити наднапруги».

Світлана Олексюк займається танцем як виконавиця, хореографка і дослідниця, а також викладає сучасний танець. До повномасштабного вторгнення робила проєкти з дослідження та реконструкції танцю, зокрема разом з Віктором Рубаном танц-реконструкцію київського періоду Броніслави Ніжинської та її Школи рухів.

«Зрозуміла, що не можу визначити, як саме я танцюю під час війни. Ставила собі питання щодо нашої історії, як так сталося, що трапилася війна. Зокрема, зробила хореографічну виставу-променад „Кобзареві пташки“ за містерією „Великий льох“ Шевченка про періоди, коли України проґавила свій шанс отримати незалежність. І в кінці підкреслила, що зараз у нас є шанс її не втратити, — поділилася Світлана Олексюк. — Фотографія зроблена в Голосіївському парку. Нас було троє, і спочатку було про взаємодію та момент підтримки один одного. А також як це — бути одній поміж дерева, відчуття самотності, втраченості, страху, що може статися будь з ким».

Прем’єра проєкту відбулася у Національному центрі танцю Шотландії Dance Base у межах Единбурзького фестивалю у серпні 2023 року.

«Це перше представлення сучасного танцю в українському національному музеї, — звертає увагу Віктор Рубан. — І якщо імена художників багатьом знайомі, сучасні хореографи майже невідомі широкому загалу. І принаймні з 10 митцями та тим, чим вони займалися з початку повномасштабного вторгнення можна познайомитися на виставці».

У межах проєкту проходитимуть кураторські екскурсії, дискусії та воркшопи з тілесної практики від учасників.

Серед найближчих подій: тілесна практика із Віктором Рубаном (19 липня), воркшоп із хореографкою Людмилою Мовою (20 липня), круглий стіл «Танець, музей, війна?».

Мультимедійний проєкт «Танець у зоні війни?»

Коли: до 17 серпня, експозиція доступна щочетверга, щоп’ятниці та щосуботи з 12:00 до 18:00.
Де: Національний художній музей України, вул. Грушевського, 6. Потрапити до музею можна через службовий вхід, розташований з тильного боку будівлі.
Вартість квитка: 150 грн, пільговий (школярі, студенти, пенсіонери) — 100 грн, для військових вхід вільний.

Читайте також:

• У столиці представили унікальні роботи майбутнього Музею авангарду. До експозиції увійшли твори, подаровані меценатами та художниками, а також з фондів Музею історії Києва.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»