Матеріали Леоніда Фросевича

Доля дзвонаря з Михайлівського

«Вклоняюсь до храму святого Твого, і славлю Імення Твоє за Твоє милосердя…». Хочеться думати, що ці слова зі Святого Письма з душевним трепетом промовляє багато хто з майданівців, які приходять помолитися до Михайлівського Золотоверхого монастиря. У грудні 2013-го за стінами цієї обителі знайшли прихисток студенти з Майдану, які рятувалися від манкуртів у формі «Беркута». А в ніч з 10 на 11 грудня Михайлівський раптово вдарив на сполох. Його дзвони сповіщали киян про навалу – отії лиходійники від бандитського режиму пішли в атаку на майданівський табір. На дзвіниці невтомно калатав у всі дзвони диякон Іван Сидор – будив киян, кликав на підмогу… І люди почули його. «Вечірка» вирішила зустрітися з Іваном Сидором, порозмовляти з ним про те, про се, зокрема і як змінилося його життя після Революції Гідності.  Ми розшукали диякона Івана Сидора на території Михайлівського Золотоверхого, де розміщується Київська православна богословська академія. Він працює тут викладачем, інспектором. А ще – секретарем-референтом Переяслав-Хмельницької єпархії. Його «офіс» вельми скромний, можливо, трішки нагадує приймальню в якійсь установі (комп’ютер, телефон). Розмова швидко зав’язується, бо – приязний співбесідник і непідробна щирість аж ніби світиться в його очах. І невдовзі дізнаємося, що Іван Сидор захистив тут, в академії, дисертацію, став кандидатом церковно-історичних наук. Ще під час навчання в академії паралельно заочно навчався на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, одержав диплом спеціаліста.