Центр для літніх людей як альтернатива самотності

Як правило, серйозним внутрішнім бар’єром є суспільне упередження перед подібними установами. Слід відмітити, що українці часто уявляють собі геріатричні центри як своєрідний гібрид в’язниці та лікарні для душевнохворих, де літні люди живуть у зневазі та постійно страждають від свавілля жорстоких санітарів. З огляду на загальний стан української медицини, подібне уявлення є небезпідставним. Але приємно, коли сформовані роками безнадії стереотипи виявляються хибними.

Для того, щоб краще зрозуміти ситуацію, необхідно ознайомитися зі специфікою роботи подібних закладів в нашій країні. Днями депутати Київради Лариса Дегтярьова, Андрій Странніков та директор Департаменту соціальної політики КМДА Юрій Крикунов провели спеціалізовану екскурсію до геріатричного пансіонату, що розташований у Святошинському районі. Мальовничий ліс, доглянута територія, витримана в найкращих традиціях радянського конструктивізму будівля пансіонату. Екскурсія починається…

Біля входу вже чекають працівники та мешканці закладу. Привітні медсестри в білих халатах, інтелігентний директор, охайні пенсіонери на лавці у вестибюлі.

– Ви з телебачення чи з газети? – питає підсліпуватий дідусь і, не дочекавшись відповіді, жартує: – Проходьте, дуже вам раді! Знімайте все – живимо тут, наче при комунізмі!

І справді, будівля геріатричного центру складає враження добротного радянського пансіонату: неподалік від входу розташована оранжерея зі справжніми пальмами, повсюди розвішані наївні копії класики російського живопису ХІХ століття, великий хол із кабінками для голосування, традиційна для таких установ актова зала та цікава бібліотека. На перший погляд здається, що потрапив в минуле – точніше, в його дещо ідеалізовану версію.

Піднімаємося на другий поверх. Тут нас зустрічає інтелігентна бабуся, спираючись на два ціпки. Валентина Миколаївна в минулому – відомий режисер, в пансіонаті живе вже десять років. До Києва переїхала із Криму. На жарт про «життя, як при комунізмі» реагує стримано, натомість шуткує, що їй приємніше думати про тутешнє життя, наче в раю.

– Я просто в захваті, ніколи не уявляла, що за мною хтось буде так доглядати. Тут така шикарна культурна програма, постійно хтось приїздить, нас возять на концерти. Сьогодні, наприклад, ми йдемо у театр. Нещодавно, саме на Йордан, до нас приїздили священики, святили воду. Також нас часто возять до церкви: хто в яку церкву ходить, туди й відвозять, – розповідає Валентина Миколаївна.

Щоб краще уявити собі умови проживання у геріатричному центрі, нам показали кімнати, в яких живуть його мешканці. Перше, що слід зауважити - кожний пацієнт установи має індивідуальну кімнату з вбиральнею та душем. У відремонтованих приміщеннях тепло, на підлозі – паркет, на стінах – килими, у кожній кімнаті є телевізор. Окрім цього, звертаєш увагу на велику кількість ікон та релігійної літератури в оселях кожного із жителів пансіонату. Це не викликає подив, адже відомо, що в похилому віці людина стає ближчою до Бога.

Історії кожного із мешканців геріатричного центру по-своєму унікальні. Найяскравіша кімната в закладі належить Надії Трохимівні, до якої доля була вкрай несправедливою. Маючи за плечима майже півстоліття робочого стажу, жінка пережила справжню трагедію. У розпачі після передчасної смерті сина, вона стала жертвою шахраїв, які в злочинний спосіб привласнили її трикімнатну квартиру.

– Я залишилася на вулиці, в одній сукні та з невеличкою сумочкою, – згадує Надія Трохимівна, – але світ не без добрих людей. Мені допомогли влаштуватися в Київський геріатричний центр. Тепер маю розкішні апартаменти та шафу, доверху забиту найрізноманітнішим вбранням.

Особливу увагу працівники центру приділяють здоров’ю його мешканців. Заклад оснащений якісним і сучасним медичним обладнанням, тут функціонують медичні кабінети, а для невиліковно хворих пацієнтів створено відділення паліативної медицини. З такою ж турботою керівництво установи організовує й дозвілля його мешканців. У бібліотеці та холах встановлені домашні кінотеатри, де кожен охочий має змогу подивитися фільми або новини, послухати музику.

Звісно, перебування у пансіонаті не є безкоштовним. Місяць проживання у ньому коштує зовсім недешево: ціни варіюються від 6 до 10 тисяч гривень, в залежності від витрат на лікування та від сезону (в опалювальний період вартість дещо вища). В цю суму входить чотириразове харчування, догляд, послуги лікаря, а також перукаря та дантиста. Не страждають жителі пансіонату й від нестачі нового одягу. У разі потреби їм купують будь-який необхідний одяг, від шкарпеток до пальто.

Суму утримання сплачує сам мешканець центру або його родичі. Багато хто здає власну квартиру у Києві, покриваючи отриманими грошима вартість проживання. Також її оплачують за допомогою пенсії. Слід зауважити, що більшість мешканців мають певні державні нагороди, звання ветерана праці або інвалідність. У цьому випадку вони отримують підвищену пенсію або оформлюють спеціалізовану субсидію на проживання у геріатричному центрі. Про це розповів директор Департаменту соціальної політики КМДА Юрій Крикунов.

– Київський геріатричний пансіонат – це комунальний заклад, він фінансується за кошти столичного бюджету. Це один із найкращих закладів країни. Тут проживають люди поважного віку, які мають певні заслуги перед державою або проблеми зі здоров’ям. Проживання частини мешканців пансіонату сплачується за кошт міста лише у тому разі, якщо у літньої людини немає родичів, які зможуть заплатити за її проживання. Втім, і цей момент оговорюється. Залежно від фінансової спроможності родини, установа може піти на зустріч та зробити знижку 30%, 50% і навіть 70%, – пояснив пан Крикунов.

Наразі пансіонат не є повністю заселеним. Адже у свідомості більшості українців існує стійке упередження щодо неприйнятності проживання літніх родичів в таких закладах. Наразі столична влада робить все можливе, щоб подолати цей стереотип. За словами Юрія Крикунова, розроблюється проект створення на базі пансіонату готелю для літніх людей, де у разі необхідності всі охочі зможуть залишати своїх родичів похилого віку на деякий час. Така практика є поширеною в Європі, останнім часом вона стала набирати популярності й на пострадянському просторі.

Виникає важливе питання: чи мешканці Київського геріатричного центру задоволені власним життям? Складається враження, що повністю. Звісно, всім не догодиш. Під час екскурсії пансіонатом до журналістів неодноразово підходили його мешканці із дещо наївними скаргами суто побутового характеру. В той же час, що за словами керівників установи, середній вік їх пацієнтів складає 88 років. Враховуючи, що більшість із них живуть тут по кілька десятиліть, можна підсумувати, що умови проживання тут позитивно впливають на здоров’я людей.

Одним із найважливіших факторів є те, що люди похилого віку не позбавлені спілкування. Вони не відчувають себе самотніми та покинутими напризволяще. Працівники закладу кажуть, що в їх багатолітній практиці було декілька випадків, коли мешканці центру навіть знаходили тут своє кохання! Для цього в установі навіть номери сімейного типу, де новостворена пара може влаштувати свій родинний затишок.

Але головне, чим може похвалитися Київський геріатричний центр, це створення для його жильців умов абсолютної безпеки, якої так не вистачає літнім людям у мегаполісі. Одна з тутешніх мешканок розповіла «Вечірці»: «Бувало увімкнеш телевізор, а там війна, молоді люди гинуть за країну, а ми тут живимо в повній безпеці. За це треба бути вдячним добрим людям та Богові!».

Нагадаємо, "Готель" для літніх людей: самотня старість чи повноцінне життя.