Співоче поле може провалитися під землю

Відновити чи засипати? 

Варязькі печери належать до унікальних пам’яток ЮНЕСКО (разом із Києво-Печерською лаврою вони є у списку об’єктів Всесвітньої спадщини). Ці печери вже давно перебувають в аварійному стані й потребують серйозної уваги з боку держави. Про це нашому кореспонденту повідомила депутат Київради Тетяна Меліхова. На її думку, підземні лабіринти потрібно відновити або законсервувати шляхом засипання. В будь-якому разі залишатися осторонь даної проблеми небажано: природа, як відомо, не терпить пустоти. 

Де гарантія, що не станеться обвалу на території Співочого поля, під яким ці печери проходять? Таке тривожне питання постало після того, як Меліхова направила депутатський запит до Києво-Печерського історико-культурного заповідника. І отримала відповідь за підписом Сергія Пивоварова, заступника директора заповідника з наукової роботи: «Територія над печерами захаращена й потребує негайного впорядкування з проведенням заходів щодо відведення поверхневого стоку. Самі печери перебувають у незадовільному, частина – в аварійному стані й потребують проведення першочергових протиаварійних робіт…». 

Як дізналася «Вечірка», ще у травні 2011 року на сесії ЮНЕСКО заслухали звіт комісії «Київ: собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра». Тоді ж нашій країні було висунуто вимогу – провести реставраційно-консерваційні роботи у підземеллях Києво-Печерської лаври. Зважаючи на рішення ЮНЕСКО, у 2013 та 2014 роках розробили концепцію Програми збереження та основні положення проекту виконання протиаварійних робіт. Над цим питанням активно працювали представники трьох відомств: Міністерства культури, Києво-Печерського історико-культурного заповідника та Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Проте, на жаль, не так сталося як гадалося: необхідний план дій залишився лише на папері, а відповідний наказ Мінкульту де-факто перетворився на так звану фількіну грамоту. 

Для проведення першочергових робіт на об’єктах Києво-Печерського історико-культурного заповідника потрібно щонайменше два мільйони гривень. Проте цих коштів Кабмін, на жаль, так і не виділив. Що в такому разі могли вдіяти співробітники Києво-Печерського історико-культурного заповідника? У березні 2015 року вони організували круглий стіл на тему: «Печерні комплекси Києво-Печерської лаври: нагальні проблеми збереження». Після детального обговорення експерти подали до ЮНЕСКО свої пропозиції щодо отримання гранту на облаштування системи моніторингу Варязьких печер. Проте цей проект не отримав підтримки з боку Центру всесвітньої спадщини. 

Окрім фінансових проблем потрібно вирішувати й юридичні. Річ у тім, що переважна частина Варязьких печер (близько 80 відсотків) розташована поза межами Києво-Печерської лаври – на території Печерського ландшафтного парку (Співоче поле). За словами професора Пивоварова, без вирішення питання землевідведення навіть за наявності коштів розпочати комплексні роботи неможливо. І коли Києво-Печерський заповідник отримає право на повноцінне обслуговування Варязьких печер – поки що невідомо. 

Всередині – обвали та відколи 

Кілька років тому Києво-Печерська лавра трішки відкрила свої підземні секрети представникам ЗМІ, у тому числі й нашому кореспондентові. З благословення владики Антонія (керуючого справами УПЦ) ми вирушили у захоплюючий похід на значній глибині. 

У Дальніх печерах перед нами зі скрипом відчинили таємні двері. З чорного тунелю повіяло такою вогкістю, що всі попередні уявлення про катакомби миттєво потьмяніли. Усередині цих лабіринтів панувала мертва тиша. Підземні склепи були густо вкриті цвіллю і грибками, подекуди закопчені вогнем смолоскипів і свічок. На стінах можна було побачити написи давньослов'янською мовою. Все залишилося так, як і майже 1000 років тому: жодного укріплення стелі, ніякої побілки чи штукатурки. 

Як показала наша «прогулянка», Варязькі печери мають довгі підземні коридори (близько 200 метрів) із різними відгалуженнями, двокімнатними келіями та різними нішами. Висота лабіринтів – від кількох десятків сантиметрів до двох метрів. У деяких місцях навіть можна вільно розминутися. Найцінніше в цих підземеллях – їхній недоторканий, первісний вигляд (чого не скажеш про Ближні і Дальні печери, котрі багаторазово зміцнювали і прикрашали). Опинившись у закинутих лабіринтах, ми відчули ту атмосферу, в якій колись перебували преподобні отці. В одному з лабіринтів – сліди від колишнього храму: щоб до нього потрапити, потрібно опуститися на коліна і проповзти понад десять метрів. 

Під час спуску під землю складається враження, що Варязькі печери – частина Дальніх печер. Насправді ж це різні лабіринти, які лише у XVIII столітті були з'єднані між собою підземним переходом. Згідно з давніми картами, на яких підземні ходи тягнуться аж до Дніпра, існує багато відгалужень від основної «вулиці» (слово «лавра» з грецької перекладається як «вулиця»). Але всі доступи до них перекриті завалами, які ще потребують геологічних досліджень. 

Як показали подальші дослідження, печерні галереї перебувають у шарі бурувато-жовтого пісковику, під яким залягає шар білих пісків завтовшки до восьми метрів. Відносна вологість повітря перевищує 90 відсотків, а температура – 11 градусів. 

Частина підземних галерей – непрохідна, оскільки їхня висота часто не досягає навіть одного метра. Всередині печер можна побачити численні обвали та відколи землі. Цілком вірогідно, що процеси поступової руйнації розпочалися після порушення умов мікроклімату та значного зволоження ґрунтового масиву (внаслідок дії природних та антропогенних факторів). 

Враховуючи аварійний стан, унікальні пам’ятки потребують постійного моніторингу технічного стану, вологості ґрунту, температурного режиму повітря. Наразі ці питання розв’язують співробітники Києво-Печерського заповідника. Під час періодичних спостережень вони зафіксували погіршення стану Варязьких печер через негативні процеси: утворення нових тріщин, відшарування землі уздовж галерей, обрушення склепіння та відвали ґрунту зі стін. 

Сьогодні печери ще мають сакральне значення для віруючих, туристів і спелеологів. А що з ними станеться завтра? Чи встигнуть вони відкрити свої замуровані таємниці?..

Варязькі печери – найдавніша частина Дальньопечерного комплексу, що існувала ще до часів заснування Києво-Печерського монастиря. Назва, імовірно, походить від того, що цими ходами користувалися варяги, які проклали через Дніпро відомий торговельний шлях («із варягів у греки»). 

У «Житії преподобного Антонія Печерського» сказано, що 1013 року там оселився преподобний Антоній Печерський: він облаштував собі невеличку підземну келію, де прожив близько чотирьох років, а після вбивства Бориса і Гліба вирушив на Афон. У ХІІІ–XVIII століттях, за даними дослідників, Варязькі печери були покинуті (їх не залучили до процесу монастирської розбудови). Вхід до них розташований у західній частині Дальніх печер – Аннозачатіївської церкви. Глибина у точці входу до Варязької печери становить 14 метрів. 

«Головний чинник руйнації – природний» 

Ірина ЧЕРЕВКО, науковий працівник Києво-Печерського історико-культурного заповідника: 
– Ми розробили концепцію збереження й укріплення ділянок Варязьких печер. Це надзвичайно ювелірна робота, яку треба проводити поступово шляхом укріплення невеличких ділянок. Головне – не нашкодити. Спускатися туди паломникам небажано. Підземні галереї й досі перебувають у природному напівзруйнованому стані. Вони доволі вузькі. Пролягають на глибині від шести до чотирнадцяти метрів від земної поверхні. Те, що ми бачимо сьогодні, – стародавній некрополь XI–XII століть. Жодної келії, де жили перші ченці, наразі не досліджено. Але це не означає, що таких келій немає: просто їх ще не знайшли. 
Головний чинник руйнації – природний: інфільтрація атмосферних опадів і проростання кореневищ дерев. Причина загальновідома: ще в ті далекі часи ченці запустили повітря у підземний простір. А коли пісок висихає, то починає розсипатися, і печери обвалюються. 

«Необхідно виділити 23 мільйони гривень» 

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ, генеральний директор ТОВ «Спецземстрой»: 
– Варязькі печери потребують негайного укріплення. Інакше вони можуть зазнати руйнування у будь-який момент – для цього достатньо найменшого зовнішнього впливу, навіть незначного землетрусу. Особисто я вважаю, що необхідно провести зйомку і під землею, і на поверхні, зняти сусідні комплекси. Нам потрібно отримати підземну й наземну картину споруд, розташованих на території Києво-Печерської лаври. Для реставрації цих пам’яток старовини ми маємо підготувати спеціальні опорні рами, металеві пластини, арматуру і розчин бетону М-500. Після проведення внутрішніх укріплень печери доцільно нагнітити вапняним розчином за допомогою грязьового насоса. За підрахунками, на всі ці роботи необхідно виділити 23 мільйони гривень.