"Готель" для літніх людей: самотня старість чи повноцінне життя

На околиці Києва, поруч із суперелітним житловим комплексом «Чайка» серед лісу стоять корпуси Київського геріатричного пансіонату. Кругом – квіти, зелень, коти й кошенята різної масті. А всередині – зимовий сад, доріжки… Звичайний санаторій. Тут пахне не старістю й самотністю, а парфумами, випічкою, цукерками. Що дуже дивно для такого закладу. Я бачила різні соціальні установи, від яких мурахи повзуть по спині, а їхніх мешканців хочеться жаліти, обнімати й намагатися якось їм допомогти. А тут – аж самій захотілося пожити.

Київський геріатричний пансіонат, відкритий рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 03.02.1992, є стаціонарною соціально-медичною установою для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. В одному відділенні проживають люди літнього віку, які ведуть активний спосіб життя, ходять в театри, на концерти, грають у більярд, багато читають... А в іншому – люди, що потребують постійного стороннього догляду: інваліди, вихованці психоневрологічних інтернатів (серед них – чимало молодих людей). 

Для того, щоб потрапити до такого санаторію на повне державне утримання, самотні пенсіонери та та інваліди І і II груп, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і не мають соціально небезпечних хвороб, можуть звернутися за путівкою до Департаменту соціальної політики, написати заяву, подати встановлений пакет документів. 

– Пансіонат розрахований на проживання 252 підопічних, – розповідає директор закладу Антоніна Урбановська, – Всі наші мешканці повністю забезпечуються одягом, взуттям, усім необхідним інвентарем і повноцінним чотириразовим харчуванням, у тому числі дієтичним. Цілодобово тут працюють медсестри, а всі кімнати пов’язані з медсестринським постом кнопкою термінового виклику, крім того є кабінети лікувальної фізкультури, масажу, фізіотерапії, функціональної діагностики, спелеотерапії, власна діагностична лабораторія, аптека. А ще – шикарна бібліотека, яка налічує понад 10 тисяч книг, а літературній скарбниці може позаздрити навіть районна бібліотека. Є навіть  перукар і салон косметичних послуг. Пишаємося ми й хором, до якого входять як мешканці пансіонату, так і персонал, і який уже багато років тримає перші місця в усіх конкурсах-фестивалях.

Плануєте відпустку з родиною і немає на кого залишити стареньких батьків, які потребують особливого догляду? Або ж збираєтеся у тривале відрядження і боїтеся покидати свою бабусю саму в квартирі? Зовсім скоро це уже не буде проблемою. У Києві планують відкрити спеціальний «готель» для літніх людей. На базі геріатричного пансіонату збираються створити Відділення тимчасового перебування. 

– Ми можемо забезпечити проживання у нашому пансіонаті ваших близьких. Потужності закладу й кваліфікація працівників дозволяють нам це зробити. Передбачена культурна програма. І ще така важлива деталь: наш проект не комерційний. Тобто ви відшкодовуєте лише витрати по факту: харчі, послуги медсестри, додаткові послуги, — зазначив директор Департаменту соціальної політики КМДА Юрій Крикунов.

Кімнати у «готелі» призначені як для однієї особи, так і для сімейної пари. Є можливість самостійно готувати їжу на окремо виділеній кухні. Єдина вимога до мешканців Відділення тимчасового перебування — наявність необхідних медичних документів. Приблизна вартість місячного перебування людини в «готелі» обійдеться її родичам у 8600 грн. Але сплачуватиметься за конкретну кількість днів і реальні послуги».

– Люди бояться слова «будинок пристарілих», як чуми, – долучається до розмови Антоніна Урбановська, – Їм хтось нарозповідав дурниць про те, що треба спочатку віддати державі свою квартиру, а вже потім тебе поселять до пансіонату. Запевняю: це все дурниці! Ваша квартира – це ваше особисте житло. Ви можете її замкнути й навідуватися зрідка, або хоч і щодня, можете поселити там родичів, або здати квартирантам. Це нікого не стосується. Є у нас одна жіночка, яка двічі на рік подорожує Україною й закордоном, здаючи дві свої квартири. А мешканці віддають на власне утримання 75% своєї пенсії. Залишок вони використовують на усілякі лакоминки.

До речі, окрім Відділення тимчасового перебування в пансіонаті планується відкрити й хоспіс для невиліковно хворих. За словами пані Антоніни, вже все готово для цього, залишилося подолати деякі бюрократичні моменти. 

Журналісти побували в жилих кімнатах пансіонату, поспілкувалися з мешканцями. Звичайний готельний номер, з телевізором, шафою, столом, особистими речами, у декого навіть домашні тваринки живуть. Під вікнами – грядочки з цибулею, полуницею, квітами…

Марії Михайлівні, колишній медсестрі – 85 років. Жінка задоволена своїм життям у пансіонаті. Каже, що діти її провідують, і на онука вона не ображається, хоча потрапила сюди саме через нього: «Онук хотів оженитися, то діти й запропонували мені віддати йому свою квартиру. Я погодилася. Онук, правда, розлучився з дружиною, але я вже не хочу повертатися до Києва. Тут у мене є приятельки».

Марина Миколаївна Боровська – старожил пансіонату, вона тут мешкає вже 20 років: «Ми з чоловіком-грузином – біженці з Абхазії: втікали від війни. Спочатку працювала тут санітаркою, потім – допомагала на кухні. Тепер уже немає здоров’я. Але ще є бажання активно жити, спілкуватися. За триста гривень, які лишаються від пенсії, купую подарунки маленькому онукові. Син з невісткою й дитям живуть в однокімнатній квартирі. Куди там ще й мені, старій притулитися? А тут я – сама в кімнаті, як королева….».

Створюються в пансіонаті й нові сім’ї, виникає шалене кохання. Три місяці тому Микола й Надія, яким уже за 70 років, стали жити разом. Кілька років тому вони обоє овдовіли, дітей немає. У Надії після смерті її сина шахраї обманом відібрали з-кімнатну квартиру на Ромена Ролана, всі її речі вивезли невідомо куди, а жінку викинули на вулицю. Два роки судів ні до чого не призвели. Добре, що потрапила до пансіонату.

Кохання вискочило перед літніми людьми, як «чортик з табакерки», зріле кохання з першого погляду. Але таке яскраве. Подружжя разом співає в хорі, і світиться щастям.
Це – не місце скорботи, а місце щастя й зрілості – переконані мешканці пансіонату.