Музика дає сили: співачка Тетяна Асадчева виступила з концертом у столиці. ФОТОРЕПОРТАЖ

Серед квітучого парку у затишному будинку-музеї першої народної артистки України Марії Заньковецької, зібрались поціновувачі молодої виконавиці Тетяни Асадчевої.

Оскільки у Києві було спекотно, то двері й вікна двоповерхового будинку відчинили й сильний голос співачки лунав навколо. Біля будинку на лавах сиділи кияни, які зазвичай проводять вихідні у парках. І вся атмосфера дуже нагадувала мирні часи.

Твори, які виконувала Тетяна Асадчева, пережили десятки років, а деякі й століття, вони надають силу, несуть мудрість, які сьогодні так потрібні кожному з нас.

Одна з перших пісень, яку почули на концерті, була дуже популярна нині «Гаї шумлять» на слова Павла Тичини. У наші дні навіть у молодшій школі діти співають цю пісню, завдяки її сучасній обробці групи «Пиріг і батіг».

Як виявилось, «Гаї шумлять» був знаним романсом й понад пів століття тому. Музику до нього написав композитор Григорій Майборода. І така тяглість історії навіть одного музичного твору показує культуру та безсмертний спадок українців.

Тетяна Асадчева у 2013-му році здобула освіту у Національній музичній академії імені Петра Чайковського. «Все ще імені Чайковського…» — іронічно під час розмови з «Вечірнім Києвом» зазначила Тетяна.

Її педагогом була відома оперна співачка Зинаїда Бузина. Після академії Асадчева мала камерні концерти у Чернігові, Львові, багатьох містах України та за кордоном. «Але, на жаль, почався ковід і моя концертна діяльність припинилась. Тоді почала співпрацювати з виданням „Вечірній Київ“, дописувати про історію та культурну спадщину», — поділилась Тетяна в інтерв’ю.

— Чому саме музей Марії Заньковецької став перший майданчиком для відновлення виступів?

— Це особливе місце. Один з небагатьох концертних майданчиків Києва, які співпрацюють зі студентами, з молодими артистами. Я тут робила свої перші вокальні кроки й завжди згадувала музей з ностальгією. Місце, де відчуваєш відповідальність, адже тут жила зірка українського театру. Велика честь виступати тут, адже навколо речі та світлини, які нагадують про життя та діяльність Марії Заньковецької.

— Як підбирали репертуар для концерту? Прозвучала українська та французька класика.

— Коли підбирала програму концерту, у мене було багато українських творів, але я помітила, що французька романтична класика дуже високого ґатунку: з хорошою поезією і музикою. Твори наших композиторів та поетів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Дмитра Павличка дуже вдало поєднуються з кращими світовими зразками.

— Несподіваним було виконання романсу «Гаї шумлять», які зараз популярні завдяки львівській групі «Пиріг і батіг». Ви навмисно показали своєрідну музичну ретроспективу?

— Так, я вважаю, що наша культурна спадщина недооцінена. От на прикладі романсу Григорія Майбороди ви це змогли відчути. Я відкрила для себе багато музики 20 століття! Якийсь час її вважали пережитком радянської доби — бо саме тоді випало жити та творити багатьом композиторам та поетам. Але сьогодні, як виявилось, їх твори дуже актуальні. Важливо виконувати ці твори на вірші Сосюри, Тичини, інших поетів. Їх слова ніби написані для наших днів та переживань.

— Важко складати репертуар для подібних концертів?

— Камерна музика вона складна, бо, на відміну від опери, де ти виходиш на сцену і «вставляєш свій чіп», образно кажучи, камерне виконання вимагає і виконавської практики, акторської й музичної. Це великий пласт роботи. Важливо вміти перемикатися. Треба, щоб романси, які підібрані для концерту, були різними — сумний твір важливо перемикнути на інший настрій. Цей жанр у нас не дуже розкритий. Камерна музика розкриває інші грані виконавця, ніж опера.

— У «Вечірньому Києві» ви пишете про архітектурну спадщину, про втрачені пам’ятки або ті, які відстоює від знищення громадськість. Музика допомагає?

— Я архітектуру сприймаю, як прояв особистості. Адже архітектори у минулі часи не будували масово, вони кожну будівлю робили особливою. Яскравий прояв індивідуальності. Я киянка і мені дуже болісно спостерігати, як зникають ці чудові осередки архітектурні, які знайомі з дитинства.

— Будете продовжувати концерту діяльність надалі?

— Є певна специфіка. На відміну від естрадних зірок, які часто співають під «плюс», оперні виконавці не можуть такого собі дозволити. Вони дуже незахищені, є залежність від того, як голос звучить. Підтримка форми — це, як спорт на хорошу дистанцію. Тому що важливо розрахувати свої сили, створити програму, яка б тримала увагу глядача. Але концерт дає окрилення, коли ти бачиш реакцію глядачів. Емоції та реакція людей дають сили!

Прикметно, що за день після концерту, Тетяна Асадчева опублікувала у «Вечірньому Києві» статтю, присвячену історії Троїцького храму, який більшість знає, як Надбрамну церкву, що веде до Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Читайте за посиланням: «Свята брама Києво-Печерської Лаври: історія Троїцької церкви».

Ольга СКОТНІКОВА, Борис КОРПУСЕНКО «Вечірній Київ»