Чому ООН не визнає Голодомор геноцидом

 Чому ООН не визнає Голодомор геноцидом

Сьогодні  вся Україна згадує жертв однієї з найбільших трагедій за всю історію українського народу – Голодомор. 

Подібно до інших історичних явищ, Голод 1932-1933 мав свої , всім нам зрозумілі, причини. Однак, як виявляється, зрозумілі вони не для всіх, бо на сьогоднішній день на міжнародному рівні  згадана трагедія досі не визнана геноцидом. 

Без питань, факт Великого голоду визнається багатьма країнами; варто лише згадати Спільну заяву делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці голоду. Однак визнання  факту голоду та факту геноциду – це не одне і теж саме. 

Чому склалася така ситуація ?  Відповідь на це питання спробували дати учасники  прес-конференції, присвяченої Голодомору, котра відбулася днями у будівлі "Укрінформу".

Піднімаючи цю тему, можна виділити наступні причини, які утруднюють визнання етноциду 1932-1933 рр. на міжнародному рівні: 


Непослідовність дій нашої держави 

У листопаді 2006 р. Верховною Радою України було прийнято закон  "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", де у ст. 1 чітко зазначено, що голод 30-х рр. на нашій території був геноцидом. 

Однак з лобіюванням визнання цього факту на міжнародній арені наша держава чогось забарилася. Як-ніяк, вже пройшло рівно 10 років.

Як зазначив  український історик  Станіслав Кульчицький, на даний момент на державному рівні у нас наявна «інфляція голодів», внаслідок якої голоди 1921, 1932-33 та 1946-1947 рр.  порівнюються між собою та фактично не відділяються одне від одного. 

Як приклад, можна згадати Розпорядження Кабміну від 18 листопада 2016 р. "Про проведення у 2016 році заходів  у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів".

— Це були різні голоди. Там менші втрати та не було наміру нищити людей спеціально. Має йтися про один голодомор і про голоди,  прокоментував ситуацію Станіслав Кульчицький 

Однак додам пару слів і на виправдання наших державних мужів. Нині де-факто у нас війна з Росією; до того ж у нас відторгнули частину території. Тому, з позиції практичної політики, нинішні події є для наших дипломатів актуальнішими за те, що сталося понад 80 років тому. 


Позиція Росії

Хоч наша преса і звикла називати Росію ізгоєм, однак та все ще має великий вплив на міжнародному рівні. Щодо Голодомору у Росії своя позиція: це не був геноцид і від голоду постраждала не лише Україна. 

Про те є одне «але». Як зазначила головний науковий співробітник ІДСД імені М.В. Птухи НАН України Наталія Левчук, якщо в Росії постраждали основні зернові регіони , то в Україні  голод пройшовся через центральні лісостепові райони. 

І це не кажучи вже про те, що найбільше постраждали ті області (Київська та Харківська), де  на початку 30-х рр. було зафіксовано найвищі  показники антирадянських виступів та найбільша кількість заяв про вихід з колгоспів. 

До того ж, якщо брати статистичні данні, то втрати в Україні у розрахунку на 1000 осіб – 133, в в той час як в  Росії на ту ж кількість осіб помирало 32 людини. Тобто, ми можемо спостерігати  розрив у понад ніж 4 рази !


Нестача документальних  джерел

Джерела з історії Голодомору можна поділти на дві основні групи – усні та писемні. Якщо зазначати стосовно усних, то на даний момент зібрано величезний комплекс свідчень тих осіб, які пережили Великий голод. 

Однак, знову ж  таки, по-перше, від тих подій пройшла величезна кількість часу і спогади могли зазнати змін; по-друге, досить часто вони є неповними. Проте і усних свідчень іноді буває достатньо для доведення факту винищення населення за певними ознаками. Щоправда, для ООН цього чомусь  недостатньо.

Що стосується документальних джерел, то на жаль, велика кількість з них до нашого часу не дійшла.

— Значна частина демографічної статистики напередодні окупації Києва у 1941 р. була знищена, однак копії цих документів є у Москві— зазначила Наталія  Левчук. 


Відсутність єдиного погляду в українській історіографії на Голод 1932-1933 рр. 

Із-за  загаданої джерельної проблеми, в нашій історіографії досі точаться справжні баталії з приводу кількості загиблих, їх етнічного складу та ін. Іноді ця тема банально політизується.

Чи можна чогось досягти в ООН, якщо і наш історичний фронт не є єдиним ? І хочеться завершити цю статтю наступними словами Станіслава Кульчицького 

— Залишилося два роки до нової круглої дати — 85-річчя. Голодомору  Є нашим моральним обов’язком,  щоб міжнародна спільнота визнала цю трагедію українського народу.Зросла доказова база голодомору як геноциду. Це наш обов’язок.