Велика честь, що Арсен був з нами: у Києві попрощались з військовим фотографом Арсеном Федосенком. ФОТО
Арсен Федосенко був капітаном Збройних сил України та служив у 518-му батальйоні у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. У нього залишилась дружина Анна і двоє синів.
Біля стін Михайлівського собору сьогодні стояли чоловіки у військових строях з букетами квітів. А навколо, на штативах, розмістили світлини. На них — мир і війна. Таким світ побачив та зафіксував Арсен Федосенко, якого сьогодні проводжали в останню дорогу.
Протягом останніх кількох місяців Арсен був військовослужбовцем у складі 1-ї окремої бригади спецпризначення імені Івана Богуна.
До того робив фото для Генштабу. Його світлини впродовж двох років великої війни розповідають про українських військових, показують зранену землю, знищені міста і села….
10 червня Арсен Федосенко отримав важке поранення на Харківщині.
Олександр Мельничук, командир підрозділу, де служив Арсен Федосенко, розповів, що Арсен був згустком світлої енергії, який все навколо наповнював життя життям. Він мав неймовірно великі плани й ідеї.
«Коли він прийшов до підрозділу, з першого дня він наповнював простір навколо себе світлом, теплом і добром. Його неможливо було не помітити: у нього завжди були жарти, посмішки, аналогії з вином…
Перша наша зустріч відбулася, коли ми ще були в різних підрозділах. Я побачив його з невеликою камерою і запитав: «Фотограф?». Я звик, що фотограф — це велика камера й об’єктив. А тут — несолідно… А він каже: «Найкраща камера — це та, що є у тебе в потрібний момент. Ця зі мною, і я завжди знаю, що зроблю знімок». Тоді я зразу зрозумів, що це — людина, яка знає, що вона робить, і розуміє, що треба робити у кожен момент», — поділився спогадами про капітана Федосенка його командир Олександр Мельничук.
Коли ж сформували новий підрозділ, то Арсен прийшов до Олександра і той попросив розповісти про себе. І Арсен почав перелічувати свої фотовиставки. Один з найкращих фотографів України пішов служити у ЗСУ.
«Я прийшов з наради і кажу: «Є така ідея, але я тупо не знаю, як її вирішити…» А він каже6 «Так, а в чому проблема: я робив це, це і це. Все зараз вирішимо!». З ним було неймовірно легко. Мені, як командиру було легко на нього покластися. Я їду у відрядження і кажу: «Петрович, залишаєшся за мене», він відповідає: «Без проблем!»
Арсен Федосенко загинув на Харківщині під час атаки КАБів на населені пункти. Олександр Мельничук розповів, що Федосенко багато займався документуванням злочинів ворога та порушенням гуманітарного права, законів та звичаїв війни, показуючи світові зруйновані цивільні будинки та цілі населені пункти…
На дворі біля Михайлівського Золотоверхого, де тривало відспівування, стояло багато людей. Всі вони знали та колись співпрацювали з Арсеном Федосенком. тут були видавці, журналісти, художники, політики.
Олеся Драшкаба, художниця, прийшла на прощання до Михайлівського Золотоверхого, бо Арсен та його дружина Анна є її друзями.
«Це була неймовірно світла людина. Легка, талановита. Він завжди був таким позитивним, відкритим. Я ніколи не чула від нього нічого поганого, жодних сварок чи критики… Нічого такого! У них була родина великої любові. З таким коханням, яке рідко можна знайти — це було видно. Діти прекрасні, Аня — чудова. Дуже достойний, патріотичний українець, батько, митець. Велика втрата і велика ненависть до ворога», — зазначила вона.
Олеся розповіла, що коло інтересів у Арсена Федосенка було широким. Він був різнобічною людиною.
«Всі ці його інтереси об’єднувала любов до життя. І виноробство, і сир, і фотографія, і захист України — це все любов до життя. Він мав у собі багато цієї любові до життя. І такого спокійного стрижня. Не такого агресивного, коли ви бачите, що людина сильна і агресивна. Арсен мав лагідну силу, таку з добротою», — поділилась своїми спогадами про загиблого капітана ЗСУ художниця Олеся Тишкаба.
Анна Бондар, яка давно дружить з Анною Кирій, дружиною загиблого Захисника, поділилася спогадами про Арсена: «дуже світла людина була», — ці слова про нього говорили всі.
Вона зізналася: «Він дуже піклувався про Аню й про родину. Це мене завжди дивувало — як чоловік піклувався про дружину свою. Він був свідомо україномовним. Дуже талановитий художник, він закінчив поліграфічний факультет КПІ і фотограф, який професійно знімав військових. Він бачив красу і міг відтворити її у своїй творчості. Це дуже рідко буває».
Вахтанг Кіпіані, український журналіст, публіцист, історик, головний редактор інтернет-видання «Історична Правда», нині служить у війську. Він був в одному підрозділі з Арсеном Федосенком і в розмові з «Вечірнім Києвом» нагадав, що в армії не заведено розповідати, хто і що робить:
«Він виконував ті накази, які давалися відповідно до обставин. Навіть тут, на прощанні, ми чуємо, що колись це були бойові завдання. Колись це могли бути творчі завдання. Він був ультраталановитою людиною, і не використовувати цей величезний потенціал було б неправильним. Командування відряджало його — про це писали й поширювали — щоб він робив портрети наших Захисників і Героїв, які перебувають безпосередньо на лінії фронту. Це була людина, яких мало…»
За словами Кіпіані, творчі люди, яким був і Федосенко, самі приймають рішення йти до армії.
«В армії ти не обираєш собі місця. Тобою, як маленькою пішкою, керують. І це — нормально. Це — правильно. Ми не можемо знати про потреби дня, де треба щось посилити. Арсен сам обрав цю дорогу. І ця дорога веде до Перемоги. Просто росіян так багато, вони так багато років готувалися до цього злочину, що кожен крок — неймовірні жертви. Він прийняв рішення, як і сотні тисяч людей інших. Треба шанувати вчинок Арсена та подібних дівчат і хлопців, які попри невтілені плани творчі пішли — у окоп, де треба було копати чи щось робити. Це велика честь, що Арсен був з нами», — поділився роздумами Вахтанг Кіпіані.
Коли з Михайлівсього собору виносили труну з тілом загиблого захисника, заплакали трембіти, а за ними побратими й присутні на прощанні. Тоді заспівали одну з найвідоміших пісень повстанців УПА «Лента за лентою».
Поховали Арсена Федосенка на Байковому кладовищі.
У фейсбуці його останній пост був присвячений дню журналіста.
«Бути відкритим. Приймати й пропускати крізь себе чужий біль. Зберігати об‘єктивність. Заслужити довіру співрозмовника. Пам‘ятати кожного, з ким спілкувався востаннє, і його мрії. Робити все, щоб ми знали героїв, і не забули ворогів», — підписав він допис із власними фотографіями.
Читайте також:
«На Харківщині загинув військовий фотограф Арсен Федосенко». Протягом останніх кількох місяців Арсен був військовослужбовцем у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна.
Ольга СКОТНІКОВА, Даша ГРИШИНА, фото Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»