Історія родини та незвичайна зоозахисниця: у столиці оголосили переможців Docudays UA

Традиційно фільми на Docudays UA змагалися в конкурсах DOCU/СВІТ, DOCU/УКРАЇНА та DOCU/КОРОТКО. Одна з десяти фестивальних стрічок отримала нагороду RIGHTS NOW! — її вручають креативному документальному кіно, що досліджує сучасний світ і робить значний внесок у дискусію про людську гідність, свободу та рівність.

Студентське журі та журі Спілки кінокритиків України також обрали своїх фаворитів. Крім цього, оголосили фільм-призер глядацьких симпатій, а також стрічку-володарку Премії імені Андрія Матросова.

Усі, хто здобули головні призи в конкурсах DOCU/СВІТ, DOCU/УКРАЇНА, DOCU/КОРОТКО номінації RIGHTS NOW! , а також головну нагороду студентського журі та приз глядацьких симпатій, отримали від фестивалю призові статуетки та грошову винагороду у розмірі 35 тисяч гривень.

Чотири нагороди здобула стрічка «Фрагменти льоду» режисерки Марії Стоянової — відзнаку журі Спілки кінокритиків України, головну нагороду студентське журі, головний приз в конкурсі DOCU/УКРАЇНА та спеціальну відзнаку конкурсу DOCU/СВІТ.

Для створення картини використали 15 відеокасет за період з 1986 до 1994 року. Це відеощоденники батька режисерки, фігуриста-чемпіона, знятих під час закордонних гастролей з українським ансамблем «Балет на льоду», а також у нього вдома. Спостерігаючи за зростанням режисерки Марії Стоянової, глядачі стають свідками одночасних розвалу Радянського Союзу та шляху України до відновлення незалежності, а потім — її переходу до ринкової економіки. Кадри, зняті на заході, різко контрастують із домашніми зйомками облуплених стін, провалених стель і тарганів у квартирі, де жила родина.

Нагороди на церемонії отримували продюсери фільму, оскільки сама режисерка нещодавно стала мамою.

«Марія Стоянова дозріла до того, щоб зробити фільм з сімейного архіву, зрозуміла, про що хоче в ньому говорити. Ми одразу закохалися в цей матеріал, — поділився з «Вечірнім Києвом» продюсер Максим Наконечний. —  Це монтажне кіно. Спочатку режисером монтажу у 2021 році був Віктор Онисько, який потім пішов воювати та загинув у 2022-му. Це вплинуло на фільм, його переосмислення — в наш час і в обставинах. Ми знайшли режисерку монтажу Марину Майковську, яка продовжила і завершила роботу.

Для мене це історія про активну участь в історії, про передачу пам’яті. У радянському союзі існувало дуже багато замовчування, називання речей не своїми іменами, що було запорукою виживання. Фільм показує, як це відбувалося і які може дати наслідки. Зараз росія, користуючись тою ж самою технікою, виправдовує цим свою агресію. Назва «Фрагменти льоду» зокрема й тому, що в той час люди жили нібито заморожені, а потім історія звалилась потоком втрат.

Прем’єра картини відбулася на фестивалі Visions du Réel у Швейцарії, плануємо німецьку та північоамериканську прем’єри. Фільм показує деталі та особливості житті, до чого вдавалися люди, щоб вижити в пізньорадянський період. І це цікаво глядачам в різних країнах».

Дві нагороди здобула картина «Все має жити» режисерів Тетяни Дородніциної та Андрія Литвиненка — приз у номінації RIGHTS NOW! та приз глядацьких симпатій.

Фільм показує незвичне повсякдення Анни Куркуріної — харизматичної спортсменки, «найсильнішої жінки світу», зоозахисниці та відкритої лесбійки. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Анна користується силою своєї популярності як спортсменки та інфлюенсерки, щоб допомагати пораненим та покинутим тваринам. Вона дотримується девізу: «Той, хто рятує одне життя, рятує весь світ».

«Спочатку я познайомилась з темою фільму. Коли зі співрежисером, Андрієм Литвиненком, приїхала в Миколаїв, моє рідне місто, помітила там конфлікт щодо вуличних тварин. Суспільство розділилося на два табори: одні не хотіли бачити їх на вулиці, інші наполягали на гуманному сталенні до всіх тварин. На мітингу зоозахисників одразу помітила Анну, яка вирізнялася серед інших, — пригадує Тетяна Дородніцина. — Дізналася, що вона є реабілітологом, працює з дітьми з ДЦП. Впевнена, що ставлення до тварин є дзеркалом суспільства, його толерантності та розвинутості.

Коли ми прийшли до Анни додому, побачили, що вона облаштувала там притулок для тварин. А крім того, ця жінка після 40 років кардинально змінила своє життя, стала «найсильнішою жінкою світу», встановила світові рекорди. Раніше вона працювала в зоопарку, з хижими тваринами, тиграми та левами. Анна дуже гостинна, селила нас, готувала, була як мама, між нами виникла дружба. З іншого боку, вона дуже сильна жінка і завжди тримає себе в руках.

З початком повномасштабного вторгнення Анна вирішила залишитися в Миколаєві та допомагати тваринам. Як каже сама Анна, у консервативного суспільства є багато причин її ненавидіти: вона лесбійка, виглядає як чоловік та є зоозахисницею. Фільм насамперед про людяність. Анна для мене є узагальненим образом, який допомагає пройтися по різним стереотипам в суспільстві. Спонукає змінюватися, ставати відкритішими. Під час війни та російського геноциду це стає ще актуальнішим».

Зйомки почали у 2019 році, продовжили під час повномасштабного вторгнення, документуючи поїздки в прифронтові та деокуповані села. Постпродакш робили у Польщі. Якраз були блекаути, і важко було монтувати в Україні. Його уже представили на фестивалі у Кракові, де стрічка отримала приз глядацьких симпатій і відзнака продюсера.

«Глядачі приймали стрічку дуже тепло, надихає нас та Анну продовжувати. Нашим основним завданням було дати надію, натхнення — зауважила Тетяна. — Незабаром картина відкриє фестиваль документальних фільмів в польському Кошаліну. Буде прокат в польських кінотеатрах. Вже є запит на покази в Миколаєві».

Фільм «Золоте життя» режисера Бубакар Санґаре отримав дві нагороди — головний приз конкурсу DOCU/СВІТ та спеціальну відзнаку RIGHTS NOW!. Його головні герої — підлітки-шахтарі, які видобувають золото в Бантарі в Буркіна-Фасо.

На прямий зв’язок з Буркіна-Фасо на церемонії вийшов й сам режисер.

Головний приз конкурсу DOCU/КОРОТКО здобула стрічка «Під знаком якоря», це режисерський дебют Тараса Співака.

«Фільм базується на архівах. Почався з роботи над каталогом архіву студії «Київнаукфільму», — поділився режисер Тарас Співак. — Там знайшов стрічку 1986 року «Океанская вахта мира» про перший радянський авіаносець, який мав назву «Київ». Його побудували у 1970-ті роки у Миколаєві, служив він на Північному флоті, в Челябінську. Мене зацікавило, чому саме Київ і що це все таке, до чого тут море. Згадав, що в Києво-Могилянській академії, колись було Київське вище військово-морське політичне училище.

Ми сканували архіви доби розпаду срср, перших років незалежності та дошуковували приватні зйомки курсантів училища. Зокрема, з фільму «Світло київського гелікону» про відновлення Києво-Могилянської академії з’явилася назва, бо побачив там зображення якоря на фасаді. Це іронічне кіно, є над чим посміятися, хоч воно і про серйозні речі».

Головний приз премії Андрія Матросова отримала стрічка «Трішки чужа» (реж. Світлана Ліщинська). Спеціальну відзнаку Премії імені Андрія Матросова — фільм «Місія 200» (реж. Володимир Сидько).

9–11 червня відбудуться глядацькі дні: у «Жовтні» покажуть фільми-переможці конкурсних програм та фестивальні хіти. В KINO42 7 та 8 червня дивіться стрічку-закриття фестивалю «Місія 200» та українські фільми з програми DOCU/КОРОТКО.

Шукайте розклад та купуйте квитки на сайті. Також 7 червня ловіть окремі стрічки 21 Docudays UA на DOCUSPACE.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»