Загинула Ірина Цибух, бойова медикиня з батальйону «Госпітальєри»

На сторінці фейсбук батальйону «Госпітальєри» — сумна звістка, яка починається зі слів: «Здається, що це сон. Що зараз ти вийдеш на звʼязок і ми почуємо твій голос».

Вчора, 29 травня, під час ротації на Харківському напрямку, не стало Госпітальєрки Ірини Цибух.

Вона загинула за кілька днів до свого 26-річчя. Ірина народилась першого червня.

Побратими не можуть повірити у те, що сталось. Вони згадують її слова про свободу, Україну і сенс боротьби.

«Чека говорила: «Єдиний вибір про свободу в країні, де йде війна… єдина історія про волю в цьому контексті — це боротьба за цю волю».

«В армію треба йти, тому що це епоха нашої унікальної доби, де ми можемо захищати нашу країну».

Медикиня щодня рятувала життя військових і знала справжню його ціну.

«Я нещодавно зрозуміла, що цей тренд на те, що ми всі скоро умремо, він досить високо вже звучить, і всі готуються рано чи пізно десь загинути. А коли маєш можливість повертатись до цивільного життя, то ти бачиш, що — окей, можливо пожити це теж може бути тенденцією непоганою. Я просто сама для себе це відкрила. І почала думати — ого, можна ще й пожить!» — цитують Ірину Цибух «Госпітальєри».

«Хочу дітей. Хочу будинок. Хочу садити помідори… але війну закінчити найважливіше», — зазначала медикиня пріорітети.

Друзі пишуть, що Ірина Цибух дуже переймалась увічненням та вшануванням пам’яті тих, хто віддав життя за Незалежність і Свободу.

Євген Тищук згадує сьогодні:

«Посестра Чека. Відтепер коли чутиму славень щодня о 9 ранку згадуватиму найперше її. Останнім часом Чека просувала питання вшанування полеглих героїв та пам’ятування. І так багато говорила про цю хвилину пам’яті в день.

Тепер сама на щиті».

Ось, що думала Захисниця про пам’ять і її стратегію у державі:

«Потрібна стратегія пам’яти… Пам’ять формує суспільство… Це ми робимо не для себе, а для майбутніх поколінь. Пам’ятування ми робимо не для загиблих людей, бо вони уже загинули. А робимо для тих, хто далі буде про це знати. Ми знаємо про це найкраще, бо ми є учасниками цих подій. Але потім буде купа людей, які вже не будуть пам’ятати це як ми».

Жертовність українських воїнів — безоглядна. Вони пішли на фронт, відвойовувати у ворога своє, здобуте предками й те, що мають передати нащадкам. Ніхто з них не має ілюзій щодо смерті, яка чатує щосекунди на фронті. Але як цю справжню, чисту християнську безоглядність цінує громада?

«Чи варте це суспільство вчинку полеглих героїв?

Найважливіше — вчинок. Оповіді покликані навчити нас боротись за справедливість, карати зло і жертвувати собою заради інших. А якщо інші не вартували цього, то це лиш елемент історії, який підкреслює сміливість і правдолюбство головного героя», — писала вона про ціну вчинків на війні.

Євген Тищук пише про загиблу Госпітальєрку:

«Ірина вміла доносити думки про тяглість нашої історії, про ідентичність… Знаю людей, на яких вона дуже вплинула в плані формування національної свідомости».

Коли Захисники та Захисниці гинуть, часто їх слова сприймаються, як пророцтво або заповіт. Ірина Цибух знала, що таке війна, але вона відчувала, яку силу набувають ті, хто її не боїться.

«Війна — найгірше місце, де я колись була, але вона дає квиток у справжнє життя, у світ непідробної незалежності, вона таврує знання про скороминущість існування», — цю цитату Ірини сьогодні наводять її посестри та побратими.

Про прощання з Іриною Цибух буде відомо пізніше.

Допомогти родині можна за посиланням.

Її брат опублікував посмертний лист Ірини на своїх соцмережах.

Читайте також за темою:

«Наймолодший із „Госпітальєрів“: під час евакуації пораненого загинув Олександр Кузьма».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»