У Михайлівському Золотоверхому презентували книгу поезії «Вишийте, мамо, бронежилет»

У видавництві «Discursus» вийшла нова поетична книга Богдана Томенчука під назвою «Вишийте, мамо, бронежилет».

Це 13-та збірка віршів автора.

Десять років тому, у 2014-ому Богданові Томенчук написав вірша зі словами, які згодом дали назву книзі з 300 поезій. Всі вони про метаморфози, які відбуваються з українцями «в часи, коли вишивають не сорочки чи весільні рушники, а бронежилети».

Напередодні Дня Києва у Богословській академії в Михайлівському Золотоверхому монастирі відбулась презентація книги.

«Горбився місяця пів силует,

Всілися круки на браму.

Вишийте, мамо,

Бронежилет

Чорне по чорному,

Мамо…

Біле по білому, мамо, сніги…

І закривавлене сонце,

Де перестріли нас вороги

З ангелом-охоронцем…

Нас було двоє…

Неміряно — їх.

А в патронташі -

ні грама.

Ангела я захистити устиг,

Ангел не встиг мене, мамо…»

(Богдан Томенчук)

«Основний меседж збірки — перемогти й зрозуміти, що ця війна з трьохсотлітньої стає вічною! Якщо їхні матері народжують вбивць, то наші мають народжувати людей честі, гідності із залізною психологією захисника…», — розповів Богдан Томенчук.

Місце презентації книги — особливе. Саме тут майже щодня українці прощаються зі своїми Захисниками й Героями, дзвін Михайлівського Золотоверхого бив у набат, коли у час Революції Гідності Україна переживала смертельну небезпеку.

«Ну що сказати іще про тебе, Золотоверхий Михайлівський? Якби, не дай Боже, погасло сонце над Вітчизною, Україні світили б твої золоті куполи…Головна вхідна арка…Сюди не одне життя вносили на хрещення, звідси не одне тіло виносили відспіваним…То непередаване відчуття, коли твої намолені стіни дивляться в душу очима святих ікон…» — написав про Михайлівський Золотоверхий Богдан Томенчук.

Україна переживає не лише важку криваву визвольну війну з росією, а справжній вибух творчості. Відчуття правди за собою, яке підіймає дух, співпереживання і споріднення людей, які досі були не знайомі, відчуття єдності й культурної та духовної, бажання підтримати військових і тих, чий дім зруйнувала війна — все це підіймає пласти у свідомості людей, спонукає їх писати поезії й музику, знімати документальні фільми.

Книжкові полиці рясніють виданнями про війну. Культурологи кажуть, що це — явище, яке відбувалось і сто років тому, у Першу світову й у Другу Світову війни.

Але якість поезії та прози, в авторів різна. І саме від неї залежить — скільки часу актуальними буде те, що виплеснули поети, скільком поколінням буде цікаво читати й переживати написане у роки війни.

Книга Богдана Томенчука «Вишийте, мамо, бронежилет» вражає силою і парадоксальністю. Саме несподіваність образів і думок викликає сильні емоції.

«Такі часи — від винятків до виродків,

Що в них єси, дивуєшся, жиєш,

Мов п’єш вино з надщербленої амфори…

Боли на дотик, вічносте, боли…

Іще не вбиті, розквітають сакури,

У тих краях, де вбиті відцвіли…»

(Богдан Томенчук)

Під час презентації у Михайлівському Золотоверхому люди кілька разів підіймались з оплесками просто під час читання віршів. Так їх підхоплювала емоційна хвиля.

Любов Голота, поетеса, журналістка і письменниця, лауреатка Шевченківської премії, зазначила:

«Україна має великого поета „виразної Шевченкової традиції“. Саме такий Богдан Томенчук. Він розчищає джерела думок і почуттів, дістаючись до живої води, кожен ковток якої об’єднує різні особистості, талановитих робітних людей».

Відома культорологиня, заслужена журналістка України Людмила Лисенко, у розмові з журналісткою «Вечірнього Києва» нагадала, що сто років тому, Гійом Аполінер видав «Пісні миру і війни». Він перевернув світ поезії, бо ввів у лірику елементи життя.

Це сталось у 1913 році й досьогодні його рядки є найвищою пробою воєнної поезії. Він робив це у плеяді з Бодлером і Рембо й Уїтменом. Вони внесли у лірику прозу життя.

«Богдан Томенчук повернув нюанс життєвості на фоні щоденних „Ура! Й Слава!“» — поділилась спостереженням пані Лисенко.

Вона розповіла, що Богдан Томенчук — один з перших «рухівців», який був близький з Чорноволом. Він різкуватий для багатьох. Нонконформіст. «Він не зіпсований філологічно», — зазначила культурологиня.

Математик, який пише вірші ночами, і читаючи його рядки, згадуєш, що колись справжніх поетів називали «помічниками Бога на Землі».

«В час війни, коли кругом біда, розруха і складна перспектива, виникають парадоксальні явища, коли люди хочуть духовної заглибленості, вони хочуть дивитись спектаклі, дивитись картини, вони хочуть робити це разом. У мирний час певних людей відомість би не застала. Але у війну люди хочуть взяти участь у Перемозі. І без такої поезії повнота Перемоги не буде чесною», — розповіла Людмила Лисенко про заглибленість Богдана Томенчука у поезію, як свій внесок у Перемогу.

Зі збіркою «Вишийте, мамо, бронежилет» автор виступав у 26 містах на заході країни.

І там зібрав вже пів мільйона гривень на підтримку ЗСУ. Купували книгу і на презентації у Києві. Прикметно, що видання коштує 300 гривень, але люди давали більше і не брали решту. Казали: «Це — для ЗСУ».

У Києві в залі Богословської академії зустрілися Наталя Сумська, Павло Гриценко,

Олексій Паламаренко, Павло Мовчан, Кирило Стеценко, Станіслав Чернілевський,

Богдан Струтинський, Катерина Мотрич …

«Модерна ланка класичної європейської традиції. І саме так цю книгу я представляла минулого року на народну шевченківську премію. Він бере історію, екстраполює на сучасний день і ці сюжети дуже запам’ятовуються, вона бере і тримає людину. Кожен хоче включитись у перемогу і ця поезія мобілізує.

І Богдан ввів прозу життя, але з українською історією. Має 5 літературних премій за 13 книжок», — розповіла про творчість Томенчука Людмила Лисенко.

Так екзистенційна лірика з баченням майбутнього приносить і цілком матеріальну віддачу, яка сьогодні означає не лише підтримку військовим, а й особисту залученість у досягнення Перемоги й Миру.

Автор збірки так відгукнувся на велелюдне зібрання киян, що прийшли на презентацію збірки:

«Ми з командою презентували у княжому Києві «Вишийте, мамо, бронежилет»…Всього сподівався, але щоб вірші підіймали на ноги залу кілька разів, коли соборну тишу порушував грім і вибухові овації…Не люблю ділити людей на простих і знакових…Тут була повна зала людяних і просвітлених…

Спасибі, Соборе, спасибі Вам, Блаженніший Епіфанію, секретарю Митрополії отче Віталію Даньчак, проректоре духовної Академії отче Ярославе, братіє монастирська».

Учасники презентації говорили про те, що ця поезія мобілізує. Й у ній звернення не лише до українців.

Наприклад, до Європи автор звертається і каже про росіян «вони — завтрашні вбивці твої».

Мудрість, тонкість болю, глибинна віра залишається у людині. Це справжня поезія. Яка описує те, що ми переживаємо. Ця поезія має терапевтичну силу.

«Вечірній Київ» писав про те, що у Музеї Києва презентували особливі роботи українських митців.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»