Творчість в евакуації: у Київській картинній галереї триває «Самаркандська епопея»
Експозиція вперше зібрала роботи українських митців — викладачів та студентів художніх інститутів, створені у 1941-44 роках, під час евакуації в Узбекистані.
1941-го року, коли розпочалася Друга світова війна і Київ одразу опинився під бомбардуванням, рішенням уряду викладачів та студентів Київського художнього інституту евакуювали. Спочатку у Харків, але коли туди теж підступила війна, обидва художніх інститути — Київський та Харківський — об’єднали в Український художній інститут, і відправили у Самарканд. Там вже перебували викладачі та учні Московського художнього інституту та Ленінградської художньої академії.
І лише 1944-го, вісімдесят років тому, митці мали змогу повернутися додому.
Кураторці виставки Галині Алавердовій вдалося зібрати понад 120 робіт більш як 15 авторів, що створені під час перебування в Самарканді. Цей доробок сьогодні майже невідомий, а переважна більшість творів зберігається в родинах митців. Наразі вони набули також історичного значення, стали документами епохи.
Символічно, що виставку презентували саме зараз, у час повномасштабного вторгнення, коли чимало українських митців також перебувають в евакуації, розкидані по різних країнах світу.
«Ідея виникла давно, близько 13 років тому. Було бажання зробити експозицію до 70-річчя початку чи кінця евакуації, — пригадує Галина Алавердова. Проєкт має для кураторки й особисте значення. — Один із художників у першому залі — Олександр Сиротенко, дідусь мого чоловіка. Вдома залишилася його спадщина, зокрема й самаркандська. Він писав, що привіз близько 70 творів живопису і багато малюнків. У родинній колекції маємо близько 30 живописних творів і більш ніж 40 малюнків. Олександр Сиротенко є знаним художником, він навчався у Кричевського, його роботи різних років перебувають у фондах Національного художнього музею. А дипломна робота „Відпочинок“ 1927 року мандрує зараз світом з виставкою „В епіцентрі бурі“. Насправді була навіть думка представити таку виставку в Узбекистані, однак на заваді стала пандемія, потім повномасштабне вторгнення».
Торік Галина Алавердова повернулася до цієї ідеї, і на початку постав видавничий проєкт — журнал «Антиквар», присвячений життю і творчості українських митців у Самарканді. Готуючи матеріали, все ж вирішили зробити й експозицію, адже роботи можливо було зібрати з родинних колекцій в Україні.
«У вересні я склала перелік художників по всім публікаціям, а їх маємо небагато. Зокрема, дисертація узбецької мистецтвознавиці Іфат Рахманкулової, яка в Україні є у вигляді автореферату, — пригадує Галина Алавердова. — Назва «Самаркандська епопея» — це її вислів, вона писала про той період в листі моїй свекрусі, доньці Сиротенка: «ось така Самаркандська епопея». Ця назва підкреслює складність життя художників, коли вони опинилися у незвичних кліматичних умовах. Не було навіть що їсти, вирощували черепах, обробляли городи, чекали, коли дозріє шовковиця, яка рятувала влітку.
Тоді я обійшла майстерні та знайшла багато творів, які можна було показати. Художники зображали, звісно, сам Самарканд, у минулому середньовічне місто, одна зі столиць Великого Шовкового шляху, з величезною кількістю архітектурних пам’яток та шедеврів. У цьому екзотичному місті художники з захопленням малювали архітектуру, місцеві типажі, верблюдів на вулицях, яких раніше не бачили. Звісно, були й проблеми з матеріалами. Деякі твори розміщені на зворотних боках, бо не вистачало паперу, картону, митці перевертали та писали з двох боків».
Викладачі та студенті попри голод, хвороби та клімат, продовжували працювати, писати етюди та картини.
У першому залі експозиції представлені роботи викладачів українських художніх вишів. Це твори Олександра Сиротенка, який був досвідченим художником, доцентом Київського художнього інституту, викладав малюнок і живопис, майстра офорта Василя Мироненка, який викладав графіку, рисувальника та живописця Кості Єлеви, який ніколи не писав на маленьких аркушах. Також тут експонується один з трьох збережених творів того часу Петра Сулименка «Шер-Дор», який зображає медресе (навчальний ісламський заклад), в якому мешкали художники.
Далі йдуть зали з творчим доробком тодішніх студентів. Це, зокрема, ранні малюнки та етюди, які вже відображають індивідуальний почерк майбутніх майстрів.
Частину експозиції віддано роботам студентів, які наприкінці листопада — на початку грудня 1942 року захистили у Самарканді дипломні роботи. Це одеситка Діна Фруміна, харків’яни Леонід Чернов (пізніше став професором Харківського інституту) та Володимир Яценко (очолював Харківський художній музей, а згодом Національний художній музей у Києві, не полишаючи творчість). Є тут й твори знаного живописця Сергія Шишка. А також єдиний невеликий етюд Бориса Рапопорта, що зберігся з тих часів. Коли він поїхав на зустріч з сестрою та бабусею, його сусід захворів на тиф, і всі його роботи спалили.
Останні два зали під назвою «Самаркандська лірика» демонструють творчість пар художників, які познайомилися в Самарканді, одружилися і прожили разом все життя. Це Леонід Чичкан і Леокадія Ляхович, Кузьма Кохан та москвичка Парасковія Депутатова. Поруч — Петро Сулименко та Зінаїда Зацепіна, на момент евакуації в Самарканд вони вже були одружені.
В останньому залі, зокрема, представлені твори ще одного подружжя, Слави Лівшиць та Івана Красного, який був архітектором, змальовував давні споруди, копіював орнаменти та на «відмінно» захистив дипломний проєкт «Самаркандський театр».
Атмосфери додають й речі з Узбекистану, частина з яких належали художникам, до прикладу місцевий посуд.
В окремому залі навпроти показують Самарканд очима сучасних художників. На виставці «Самарканд 80 років по тому». представлені твори трьох митців, які торік побували у творчій поїздці Узбекистаном. Це Матвій Вайсберг, який зобразив площу Регістан у Самарканді у різні періоди доби, інтерпретація Самаркандського базару Олени Придувалої, серед облич на картині якої є й посол України в Узбекистані Микола Дорошенко та «Самаркандська серія» Олексія Аполлонова, зокрема його фантазії на тему дощу, якого там практично не буває.
Читайте також:
- Точка зустрічі: у столичній галереї демонструють самобутні твори двох митців. В експозиції представлені твори живопису Андрія Блудова з проєкту «Урбаністика», що доповнюють металеві об’єкти-інсталяції «Дими» Олексія Сая.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»