Він був ідеальним командиром: у Києві попрощались з нацгвардійцем Василем Полагнюком. ФОТО

Відспівували Василя Полагнюка у Михайлівському Золотоверхому. Фото: Олена Мудрак
Відспівували Василя Полагнюка у Михайлівському Золотоверхому. Фото: Олена Мудрак

Василь Полагнюк був командиром роти у бригаді Нацгвардії «Буревій», він отримав несумісні з життям поранення у Серебрянському лісі на Луганщині.

Люди у військових строях сьогодні заповнили двір Михайлівського Золотоверхого. Серед них було й чимало поранених — на милицях та на кріслах колісних. Вони стояли вздовж стіни собору, із заплаканими обличчями та тримали оберемки квітів.

Ті, хто за два роки війни, служив у підрозділах з Василем Полагнюком, прийшли віддати йому останню шану.
Військові вшановують командира.

Василь Полагнюк народився на Івано-Франківщині, він був професійним кінологом, служив у Нацгвардії. З початку широкомасштабного вторгнення став добровольцем у військовій частині 3030, був там командиром взводу, а потім, вступив до підрозділу «Буревій».

Військові навколішках стояли біля труни з тілом Василя Полагнюка, прощаючись з командиром.

Боєць з позивним «Зуб» розповів «Вечірньому Києву» про те, що із загиблим захисником воював ще під Сєвєродонецьком.

«Він там себе проявив, як гарний командир і людина з великим серцем. Впродовж всієї війни він завжди думав про особовий склад, про свою сім’ю. Він був гарним сім’янином. Він пішов у „Буревій“ з „Гвардії наступу“ ще до комплектації підрозділу. Він до цього був добровольцем у частину 3030, був там командиром взводу і поїхав на виконання бойового завдання. На момент переходу у „Буревій“ Василя поставили на посаду командира роти тому, що він був дійсно достойний. Він помер від ран у госпіталі в Дніпрі. А поранення, несумісні з життя він отримав у Серебрянському лісі», — поділився спогадами про командира боєць.

Біля вкритої Національним Прапором труни з тілом Захисника — його побратими та рідні.

Всі побратими говорили про те, що Василь Полагнюк був ідеальним командиром.

«Переживав за своїх хлопців, підтримував у складну хвилину, завжди допомагав, коли комусь було погано. Ми служили разом майже два роки, пройшли багато чого… Він, коли перевівся до нашого взводу — дуже багато зробив. Він став ротним. Надійним був і переживав за особовий склад. Дуже шкода, що втратили таку людину», — розповів військовий за позивним «Драп», який приїхав на прощання до Михайлівського собору на кріслі колісному, з пораненою ногою.

Михайлівський Золотоверхий був переповнений військовими, які прийшли віддати останню шану командиру роти з підрозділу «Буревій» Василеві Полагнюку.

Чому Василь Полагнюк перейшов з частини 3030 до «Буревію»?

«Та тому, що це — штурмова бригада. Всі ми хочемо, щоб війна закінчилась. Перемогти хочемо. Наближаємо її, як можемо, щоб вигнати цю нечисть. У важких боях втрачаємо найкращих…», — пояснив військовий з позивним «Ворон», з роти, якою командував Василь Полагнюк.

«Він був сильним командиром. Це означає, що він не сидів і не ховався, він виходив з хлопцями на позицію. Таких командирів мало», — розповів «Ворон», він разом служив півтора року із загиблим Захисником ще під Бахмутом.

Прощання на площі біля Михайлівського Золотоверхого з одним з найкращих командирів Нацгвардії Василем Полагнюком.

Літні військові були дуже сумні на прощанні з ротним. Вони зізнались, що втратили виняткову людину й командира.

«Добрий чоловік був. Нічого не скажеш. Командир хороший. Що я подумав, коли дізнався про його смерть від ран? Скільки можна вже наших українців вбивати. Особливо таких молодих. Неймовірно жаль. Йому б жити і жити…» — додав побратим з позивним «Єгор».

Капелан підрозділу «Буревій» з позивним «Юрій» під час прощання із загиблим захисником Василем Полагнюком, звернувся до тих, хто був у храмі. Священник бачив, у якому відчаї були люди навколо.

Чоловіки і жінки безутішно плакали, а мати Героя дуже побивалась та не могла збагнути, як так сталось, що її чудовий сміливий син загинув. Капелан «Юрій» зазначив, що Бог є лише Любов, але він карає за зло. Тож ворог отримає відповідь за кожне відняте життя і зруйноване місто. За кожну осиротілу дитину і овдовілу жінку, за батьків, які втратили синів та доньок.

Він розповів «Вечірньому Києву», що знав Василя Полагнюка і той дуже гордився своєю родиною. Він був відданим сином, чоловіком і багато розповідав про свого сина.

«Наші чоловіки воюють за свої родини, за дітей, за Україну. Василь був справжнім християнином і загинув, які християнин і воїн», — сказав капелан.

Дружина загиблого воїна Діна Полагнюк, яка працює у Київському міському Центрі реабілітації «Аскольд» написала у фейсбук напередодні, що її чоловік був «найкращим батьком та сином, ГЕРОЄМ України, який віддав своє життя обороняючи рідну Україну».

Труну з тілом Героя несли під сурми й бій барабанів, а на площі перед собором вдарили у дзвони.

Василя Полагнюка поховають на батьківщині, в Івано-Франківській області.

Читайте за темою:

«На війні загинув Василь Полагнюк командир роти Нацгвардії в складі бригади „Буревій“».

«У Михайлівському соборі попрощались із полеглим на війні Денисом Зеленим. ФОТО».

Фото — Олена МУДРАК.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»