Сто років Надії: киянка відзначає віковий ювілей. ФОТО

Надія Понаріна у день свого 100-річчя. Фото: Олександра Плакіна
Надія Понаріна у день свого 100-річчя. Фото: Олександра Плакіна

Надія Олександрівна Понаріна — корінна киянка, до 82-х років працювала вчителькою молодших класів у 161 столичній школі, сьогодні навколо неї — велика родина, щоб привітати зі сторіччям.

До редакції «Вечірнього Києва» надійшов лист, де йшлося про те, що днями відзначить сторічний ювілей Надія Понаріна. Авторка допису — онука ювілярки, запросила журналістів у гості до своєї бабусі.

Олена Понаріна залишила адресу та телефон, зазначила, що на дверях парадного — код, треба його набрати й бабуся Надія сама відчинить двері та зустріне гостей.

Так воно і сталось. І в затишній квартирі на Відрадному було відчуття, що тут знайоме все. Отаку настільну лампу під зеленим абажуром згадуєш у фільмі, де дії проходять в середині 20 століття. А ось горіхові меблі, такі були в моді у 60-ті роки, але досі виглядають стильно. Товсті родинні альбоми зі світлинами — розповідають історію пані Надії і її родини.

Надія Олександрівна Понаріна, вчителька молодших класів.

Надія Олександрівна народилась у Києві у 1924-ому році. Сьогодні вона очікує у гості велику родину, де невістки, сини, три онучки, дві правнучки й один правнук.

У інтерв’ю «Вечірньому Києву» жінка зізналась, що пресу любить. Бо навчалась у школі, яка знаходилась поруч з «РАТАУ» — українським інформагенством радянських часів. У великій будівлі знаходились і редакції газет. То ж до школярів часто заходили журналісти й вона та її однокласники ставали героями публікацій.

А ще пані Надія розповіла, як стала вчителькою:

«У нас вдома було багато ляльок. І я пригадую, як саджала їх і проводила „уроки“. І так це потім мене привело у педагогіку».

Уявіть собі, що викладати маленьким киянам пані Надія перестала у віці 82-х років, вже у 21 столітті, у 2006 році. Її проводжала на пенсію вся школа. Улюблену, добру і щиру вчительку, яка дала дітям надзвичайно багато знань.

Пані Ніна, невістка ювілярки, за фахом інженер-будівельник. Розповіла «Вечірньому Києву», що зі свекрухою пані Надією познайомилась у 1977 році, коли вийшла заміж за молодшого сина родини Понаріних.

Надія Понаріна, киянка, яка відзначила 100-річчя з дня народження.
Надія Понаріна з чоловіком та синами.

«Жили ми всі разом у трикімнатній квартирі на Відрадному. Три сім’ї у трьох кімнатах. У старшого сина з дружиною одна кімната, у нас з чоловіком — інша, а також кімната батьків чоловіка. Маленька кухня на шість метрів. Ми були дуже дружними. Пані Надія вчила мене готувати, вчила поводитись з чоловіком, щоб в сім’ї все добре було. Ми прожили так шість років, поки наша молода родина, вже з донечкою, не отримала власну квартиру. Свекруха дуже багато допомагала мені з дітьми», — розповіла вона.

Ніна Понаріна каже, що у Надії Олександрівни дуже хороша пам’ять і вона все життя випромінює оптимізм, саме це, на думку молодшої невістки ювілярки і є її секретом довголіття.

Пані Надія зі старшим сином.
Надія Понаріна з молодшим сином.

Онука Надії Олександрівни, Марія Понаріна, працює психологом, вона відзначила, що бабуся все життя їх з сестрою ненав’язливо вчила важливим вмінням. Вона дуже багато вклала у розвиток всієї сім’ї та кожної онучки.

«Коли я була дитиною, я сприймала її як бабусю, яка завжди чомусь нас з сестрою вчила. Вона ж вчителька молодших класів. Вона стала мені першим вчителем по життю: розказувала, як користуватись грошима, розповідала, що важливо для сім’ї. А коли я виросла, то стала у неї дізнаватись про наш рід — вона розповідала про своїх батьків, про те, що пережила. Все, що їй випало у долі вона сприймає тверезо і стійко», — ділиться Олена.

Надія Олександрівна Понаріна, вчителька молодших класів 161 київської школи з онуками.

Бабуся завжди цікавилась життям своїх дітей й онуків, в сім’ї підтримували родинні добрі відносини. Марія розповіла, що зі своїм майбутнім чоловіком першою познайомила бабусю. У родині панувала атмосфера довіри й відкритості.

Онука Олена поділилась з «Вечірнім Києвом», що саме бабуся дуже багато розповідала про життя та пережите.

«Дідусь був військовим і вони багато їздили й жили по різних куточках союзу. Яким було це життя? Вони жили на Уралі, а їм віддали наказ переїхати в інше місто. І моя бабуся, корінна киянка, збирала всі речі — і в дорогу. Вони жили й у Калінінграді на Балтиці, і за Уральським хребтом, багато їздили та багато бачили. Бабуся довго працювала вчителькою і вміла знайти спільну мову з будь-якою людиною. Ми цьому теж у неї вчились».

Ще одна онука ювілярки Іра Дятлова поділилась однією з бабусиних якостей — Надія Олександрівна має смак до життя. Перед днем народження у неї поцікавились, щоб вона хотіла отримати у подарунок. Вона замовила красиве пальто.

За словами Ірини, її бабуся Надія дуже позитивна і весела. Вона з тих, у кого всі люди навколо — хороші. Навіть у складні моменти, вона намагається побачити щось добре.

На дні народження Надії Олександрівни зібралась вся її родина.

«Бабуся вміє радіти. Її сім’я — це її секрет довголіття. Дідусь її любив і оберігав. Він навіть нічого важче батона їй не дозволяв підіймати. А ще вона дуже любить дітей. У неї вроджений талант знайти підхід до кожної дитини. Вона всіх поважає. І дітей вважає теж дуже важливими людьми». — зазначила Ірина.

Вона відзначила, що проживши 100 років, Надія Олександрівна ніколи не казала, що в якісь часи було краще:

«Нещодавно бабуся згадувала, як вперше покуштувала морозиво з Макдональдсу. Вона так описувала його смак, що ми всі захотіли бігти у Мак за „ріжком“. Ніколи ми не чули, що за радянських часів було краще. Надія Олександрівна каже, що у всі часи було щось хороше. І вона вміє ні про що не шкодувати, вона всім вдячна і живе на позитиві».

До слова, показуючи журналістам «Вечірнього Києва» родинні фото і розповідаючи про своє життя, пані Надія пригощала всіх смачними цукерками. А ще вона вразила тим особливим світлом і приязню, які випромінюють дуже добрі й мудрі люди.

Увечері у неї у квартирі на Відрадному зібралась велика родина. Попри важкі часи та переживання за долю України у кожного з рідних, відчувалось, як у сім’ї Понаріних вміють підтримати дух і сили одним одного. Напевно, цьому їх не вчила бабуся Надія спеціально. Просто дух любові й взаємної поваги був основою її життя, а відтак і її родини.

Читайте також за темою:

«Свідки історії: дві мешканки Києва відсвяткували 100-річні ювілеї».

Ольга СКОТНІКОВА, Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»