Хотів написати книгу: у Києві попрощалися з журналістом і бойовим медиком, який загинув на фронті

Провести Героя в останню дорогу прийшло чимало людей. Фото: Олександр Галух
Провести Героя в останню дорогу прийшло чимало людей. Фото: Олександр Галух

Сержанта Андрія Топчія з позивним «Топер» поховали минулими вихідними на Лісовому кладовищі.

Військовослужбовець ЗСУ і бойовий медик стрілецького батальйону 118 окремої механізованої бригади знайшов свій останній спочинок на Алеї Героїв серед могил захисників України, над якими майорять синьо-жовті стяги. У день прощання з Андрієм зібралося чимало людей.

Віддати останню шану захисникові прийшли рідні, побратими, друзі та колеги-журналісти. Під звуки гімну України та салютні постріли почесної варти тіло Героя віддали землі. Андрію навіки залишилося 38 років. Державний прапор України, яким була накрита труна, передали батькам загиблого Героя як символ його героїзму та відданості рідній державі.

Випускник істфаку Київського національного університету імені Тараса Шевченка працював у газеті «Факти», потім у виданні «Телеграф», а також у пресслужбі громадсько-політичного руху «Азов». З перервами на журналістику він воював за Україну 10 років. Чесний і відкритий, мов дитина Андрій, визначивши для себе, що є злом, завжди намагався бунтувати проти нього.

Андрію було 38 років. Фото: Facebook

Під час Революції гідності взяв будівельну каску та пішов на Майдан. Вернувся з розбитим шоломом і головою. Іронічний, часом колючий, але відкритий і прямолінійний правдоруб у 2014 році долучився до лав добровольчого батальйону «Айдар». Вдруге пішов добровольцем на війну у лютому 2022 року.

— Андрій був у війську вже у перші години повномасштабної війни, — згадує його давній друг, військовослужбовець «Азову», кандидат філософських наук Едуард Юрченко. — Перед ним не стояло питання, чи стати до бою, коли під загрозою опиняються рідні, друзі, країна. У мирному житті заступався за слабшого та не терпів несправедливості. Він був надзвичайно талановитою, глибокою та творчою людиною з гарячим, порядним серцем. Якби захотів зайнятися наукою, то з нього вийшов би потужний науковець. Хоробра людина та чоловік з великої літери. Велику частину свого життя я зараз ховаю разом зі своїм другом.

Друзі Андрія розповідають, що на війні він вів щоденник про неприкриті армійські реалії, свої спостереження та переживання. Деякі уривки надсилав близьким людям і мав намір, демобілізувавшись, написати книгу.

— Мене на бойових лякають лише три речі: дійти до позиції, бо «дихалка» слабка і взагалі витривалість, по-друге — страх полону, бо вони постійно поряд і третє — це залізти на БМП, бо у мене завжди пошкоджені руки, — писав Андрій друзям.

Топчій поліг 20 квітня на Оріхівському напрямку біля села Роботине, що на Запоріжжі. Окупанти накрили позиції українських захисників мінометним вогнем того дня, коли бійців виводили з позицій. За словами побратимів, уламок перебив Андрію артерію на нозі. Він намагався накласти собі турнікет і у цей момент ворожий дрон здійснив скид.

— Людей на «нулі» категорично не вистачає, — розповідає колишній командир Топчія Богдан з позивним «Браво». — Андрій три тижні тримав позицію, замість трьох днів. А коли його вже мали замінити, при відході він потрапив під мінометний обстріл… Порядний, чуйний, гуморний хлопець, який був мені як брат.

— Пам’ятаю, коли ми формувалися на Київщині, попросив віднести квіти моїй дівчині. — продовжує Богдан. — Андрій запитує: «Можна я експромтом від себе щось додам?». Кажу йому: «Андрійчику, благаю, не треба, бо то буде твій останній подвиг». Той ще був кадр, стільки крові попив, але я не ображаюсь, навпаки вдячний за його вміння розрядити будь-яку напружену ситуацію та створити хороший настрій. Андрій і у труні лежав, посміхався, як мені здалося, своєю фірмовою іронічною посмішкою.

Державний прапор України передали батькам
Друг Андрія Едуард Юрченко сказав прощальне слово

Сімейне життя у Андрія не склалося, але й після розлучення він підтримував теплі відносини з донькою Поліною, яку дуже любив. 15-річна дівчина разом з мамою нині проживає у Львові, але вони приїхали попрощатися зі своїм захисником. У Героя також залишились батьки.

Редакція «Вечірнього Києва» висловлює глибоке співчуття рідним, близьким, друзям і бойовим побратимам Андрія. Герої української землі не вмирають, світла пам’ять про них буде жити вічно!

Раніше стало відомо, що на фронті загинула військовослужбовиця Алла Пушкарчук, яка в мирному житті працювала журналісткою та редакторкою.

Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»