«Квіти для Елджернона» на київській сцені: студенти створили актуальний мюзикл за романом Деніела Кіза

Оповідання американського письменника Деніела Кіза, яке згодом лягло в основу роману, стало бестселером. Кіз відомий як автор «м’якої» фантастики, хоча «Квіти для Елджернона» можна радше віднести до жанру фантастичного реалізму.

Історія Чарлі, розумово відсталого чоловіка, який працює у пекарні, зачіпає не лише людей з інвалідністю, а й всіх без винятку. Цей твір змушує задуматися про цінність особистості, про ідентичність, про те, що кожна людина — це цілий світ, створений Богом, і цей світ робить наше життя більш різноманітним.

«Вечірній Київ» поспілкувався з учасниками та творцями мюзиклу. Варто зазначити, що вони самостійно створили костюми, написали музику та тексти пісень (їх понад 20), а також — зробили аранжування. Деякі професіонали з досвідом допомагають їм з хореографією, обробкою та записом музики, а також з продюсуванням.

Анастасія Прилуцька, авторка сценарію та всіх пісень для вистави, відома під псевдо «Голубка», студентка другого курсу розповіла «Вечірньому Києву», що ідея мюзиклу виникла у неї минулої зими, коли всі кияни переживали блек-аут та часті вимкнення світла.

— Дія роману Кізі відбувається у Нью-Йорку у минулому столітті. Що поєднує сучасного глядача, для якого ви робите виставу, з героєм роману?

— Красива естетика Нью-Йорка у 60-ті роки 20 століття мене дуже привабила. А чим це важливо для України, яка переживає війну у 2024 році? Ми говоримо про почуття людей. Я навчалась у школі з інклюзією й дуже добре пам’ятаю, як всі поділились навпіл. Деякі учні насміхались, був аб’юз над тими, кого не сприймали.

Я була «місточком» між ними та тими, хто мав діагноз ДЦП, або вади слуху, це було досить складно. Був булінг, люди не вміли спілкуватись з тими, хто був інакшим.

— Це вплинуло на вашу ідею мюзиклу?

— Так, це ідея прийняття інакшої людини. Це вміння приймати себе — з тим внутрішнім світом, який у тебе є. У тексті є у нас пісня «Операція», в ній є дуже різкі слова:

«Як можна лагодити те, що народилось зламаним?» Це — як виклик суспільству звучить, дуже різко. Але це б’є свідомість. Люди часто вважають інакших — зламаними, неправильними. А я вважаю, що інакші люди відчувають більше, ніж звичайні.

— Життєві переживання та досвід створили оновлену історію Чарлі з роману Кізі?

— Так. Знаєте, як певний час жила за кордоном. Пригадую білих корів і плямистих. Як виявилось, білих корів вирощують для м’яса, а чорно-білих використовують і для молока, і для м’яса. У тих, що з плямами, є шанс вижити… І у мене у мюзиклі є маленька пісня — на кілька рядків:

«Не пощастило білим коровам,

Несуть цей розподіл у храм.

Не пощастило білим коровам,

Білим, без чорних полям…»

Варто нагадати, що головний герой роману Кізі — Чарлі Гордон. Неповносправний чоловік, який добровільно бере участь в експерименті з покращення інтелекту.

Двоє вчених захотіли здійснити науковий прорив — за допомогою операції Доктор Штраус і Доктор Немюр спробують зробити з Чарлі людину з особливими здібностями.

Вони вже пройшли один етап — вдалу операцію над білою мишею на прізвисько Елджернон. Тож вирішили, що саме час зробити таке з людиною. Чарлі погодився, бо хотів краще читати й писати та стати розумнішим.

У перші дні після операції Чарлі має разом з мишею Елджерноном відповідати на тести. Спочатку чоловік ніяк не може перемогти мишку і відчуває до неї ненависть. А вже після першого виграшу його ставлення до миші змінюється.

Інтелект Чарлі росте напрочуд швидко, він оволодіває мовами і допомагає запровадити у пекарні систему економії. Але те, що подобається директору — викликає огиду в людей.

Що більше змінювався Чарлі після операції, то менше розумів колишніх друзів і ставав дуже нетерпимим до недоліків інших.

Одна зі сцен у мюзиклі — коли Чарлі починає насміхатись з хлопчика, який дуже нагадує його колишнього…

Згодом головний герой дізнається, що мишка Елджернон втрачає свої здібності і помирає. Чоловік усвідомив, що чекає на нього. Його поступово огортає темрява. Але колишні друзі підтримують і повертаються до Чарлі. Роман завершується тим, що чоловік просить друзів принести квіти на могилу Елджернона. І ці квіти стають символом втрачених можливостей та надій.

Дар’я Сабібіна, хореографиня, розповіла «Вечірньому Києву», що вона працює у стилі хіп-хоп з великими командами. Пропозиція студентів КНУКіМ захопила її темою.

— Вам близька історія Чарлі, бо ви її відчули спорідненою собі?

— Вона стосується кожного. У нас така вічна проблема: «рожеві окуляри, реальність, розчарування і порожнеча». Тут важливо якою людиною ти станеш після розчарування: просвітленою чи злою. Ми маємо всі ці філософські думки та емоції передати глядачеві танком.

— Яке ваше завдання у мюзиклі? Що новаторського хочете зробити в історії, яка написана понад 60 років тому?

— Я прагну задати такий темп та сюжет, щоб глядач не міг відірватись від сцени всю виставу і був «під тиском» руху та музики.

Це важко, бо це — студенти, вони навчаються і не всі бувають на репетиціях одночасно. Я працювала на майданчиках, де по тисячі людей. А тут нас 20. Ми обговорювали з Настею сценарій, то я згадувала своє життя. Я згадувала, як зраджували мою довіру. Іноді ми після такого перетворюємося на «танк»… Такі історії у різній формі трапляються з кожним.

— Зараз — воєнний час, посттравматичний синдром переживають всі у різній мірі. Як вам вдається подолати внутрішній смуток і працювати?

— У воєнний час саме танок і мені, і студентам допомагає виплеснути горе й переживання. Після репетицій стає легше.

— 22 травня — вже прем’єра. Чого очікувати глядачам?

— У нас гарна команда, красиві костюми, ми готуємо танок з ліхтарями. Буде дуже красиво! Я відчула, що бурлеск, традиційний для мюзиклів тут не проходить за стилем, адже «Квіти для Елджернона» — лірична історія.

Роль доглядачки, християнки «Божої дитини» дісталась Тетяні Нестеренко, яка навчається на першому курсі. Вона розповіла, що у мюзиклі дуже точно розкрито характери та поведінку звичайних людей. Попри те, що дія відбувається у Нью-Йорку, ми можемо впізнати своїх сусідів чи знайомих.

— Яке послання несе ваш персонаж у мюзиклі?

— Моя героїня переймається долею Чарлі. Вона вважає операцію, яка змінила його особистість, зайвою. Моя героїня віддає більше тепла та добра, ніж просто доглядачка.

— Як ви сприймаєте головного героя?

— У нього олігофренія. Він сприймає світ, як зібрання добрих людей. вважає всіх своїми друзями. Й хоче, щоб світ став краще. І от уявіть собі, таку людину вважають чомусь недорозвиненою… Він ніби доросла дитина. А хіба таких людей мало? І хіба від них живеться гірше? Здебільшого ці люди страждають, бо до них ставляться погано.

— Як таким людям жити зараз? Ми говоримо про інклюзивність, безбар’єрність…

— Світ жорстокий. Ця вистава показує, що і такі люди мають право на життя, на любов, на друзів. Любов має бути до всіх — попри те, чи розвинена людина на всі 100% чи має певні особливості. І саме це покликана донести наша вистава.

Анна Орел, теж першокурсниця кафедри естрадного співу КНУКіМ. Її героїня ставиться до Чарлі по-материнськи, опікує його.

— Анно, зараз багато говорять про безбар’єрність суспільства. І герой «Квітів для Елджернона» — яскрава ілюстрація саме психологічної безбар’єрності. Які ваші думки у цьому плані?

— Мені здається повчальним те, що у Нью-Йорку у 60 роки минулого століття, така людина, яку вважають неповносправною, може працювати, вона заробляє, вона живе серед людей, а не у замкненому середовищі. І це — наш посил до українського суспільства сучасного. Чи багато ми бачимо таких людей, які працюють і реалізують свої права? Зараз про це заговорили вголос, зараз це стало суспільним завданням. Сподіваюсь, що ми силою мистецтва також додамо енергії та привернемо увагу до таких людей.

— Ви з кафедри естрадного співу. Як вам музика у мюзиклі?

— Дуже подобається! У нас в Університеті є цікаві проєкти. Але наш — масштабний і це виклик та досвід для нас усіх.

Данилові Резніченку у мюзиклі треба зіграти кілька етапів розвитку свого героя. Він грає Чарлі. Чарлі до операції, Чарлі під час інтелектуальних «змагань» з мишеням Елджерноном, Чарлі — супермена, який має шалений рівень IQ, а потім вже людину, яка розуміє, що втратила, змінивши себе.

Це дуже висока планка, як для молодого актора, студента. Але життєві спостереження і відчуття людей — дають безцінний матеріал для виконавця такої ролі.

— Як ви сприйняли пропозицію ролі?

— Було неочікувано. Але ми працюємо і нам вдається. Такий досвід отримати на першому курсі — це супер. Ми багато працюємо вокально. Багато пісень, вони різні, цікаві. Процес захоплюючий.

— Чому цей матеріал цікавий українцям?

— Знаєте, мій персонаж бачить красу і доброту навіть там, де її немає з огляду «нормальних» людей. І це те, чого бракує у будь-якому суспільстві. Цей «недорозвинений» персонаж вчить людей бачити більше, ніж буденність.

Євген Лещенко, другокурсник КНУКіМ, відповідає за музику в проєкті.

— Чому ви взялись за цю роботу?

— Це новий досвід, колосальна робота. На запис йде у чотири рази більше, чим на зведення. Мені близька ідея мюзиклу. Дуже подобаються пісні, які написала Настя.

— Чому вам близька ця ідея?

— Тому що мюзикл підіймає вічні істини — любов. Такі цінності, як повага, дружба. Вони існують поза часом. Любов і повага йдуть від людини. І ми маємо розуміти, що атмосфера у певному колі людей, залежить від нас, від того, як ми тримаємо моральну планку. А в плані філософського сенсу — немає різниці, який історичний період.

— Що найбільше подобається у цій роботі?

— Мене настільки «чіпляють» пісні, які написала Настя, що я кілька разів ледь не заплакав на прослуховуванні. Наприклад, коли вона співала: «Мишка, будь моїм другом…» чи «Спогади», їх Даня виконує. Музика така, що не можна передати словами. Виходить у мюзиклі 17 пісень.

Ілля Пікінер грає головного антигероя, Френка, аб’юзера, який стверджується за рахунок інших. І має для цього свої мотиви.

— Який життєвий матеріал ви брали, працюючи над роллю?

— Так, у будь-якому житті ми зустрічаємось з проявами агресії. Глобально такого, як у мюзиклі у мене не було. Але я виніс з цього мюзиклу те, що цінності у нашому світі — найважливіше. Люди з негативними емоціями і характерами є. Але треба триматись світлих людей.

— А всередині кожної людини є чорне і біле?

— Так, але треба усвідомити свою ціль і позицію і тоді ви культивуватимете добро, а не зло.

Галина Гаценко, доцентка кафедри естрадного співу факультету музичного мистецтва КНУКіМ, у проєкті — художня керівниця.

— Ви досвідчений педагог і бачите за цією роботою більше, ніж студенти, які нині занурені у матеріал. Що вас привабило? Чому вирішили підтримати «Квіти для Елджернона»?

— Ми звикли, що мюзикл — це щось розважальне, легке, безпроблемне. Але Настя перейнялась проблемою, яка зараз у суспільстві дуже актуальна — інклюзія, люди з інакшим світосприйняттям, психологією.

Як авторка, вона підійшла до цього дуже тонко. Вони виконують багатоголосні пісні — прекрасно звучать, по-дорослому. Анастасія до роботи підключила Євгена Лещенка, студію. Творчі люди відгукуються на її ідеї.

— Чому ця тема так захопила?

— Музика, яка створюється на основі штучного інтелекту, відрізняється від тієї, де залучена людська душа. Анастасія увесь час генерує образи та ідеї, тут чимало підтексту. Мюзикл став поліфонічним, історія — об’ємною. Кожен глядач буде переживати щось своє, особисте. Як і ті, хто бере участь у цій постановці.

— Важко працювати зі студентами? Вони увесь час відволікаються на навчання, екзамени…

— У всіх різний розклад, дехто вже працює. Ми зараз впродовж місяця маємо щоденні репетиції, щоб створити форму вистави. До участі у мюзиклі долучила найкращих студентів і декан факультету хореографічного мистецтва КНУКіМ Ольга Олегівна Бігус.

— Тема дуже популярна нині, про інклюзію і безбар’єрність говорять нині чимало…

— Мене вразило, що студентка, яка прийшла вчитись співу, написала пісні, дуже швидко навчилась розписувати партії, створила музику для балету — все це вона зробила дуже швидко.

Інклюзія — це про те, як суспільство та кожен з нас ставиться до самоцінності людини і її життя, її особистості. У мюзиклі ця тема проходить дуже тонко.

Головного героя Чарлі ми довго не могли підібрати, але прийшов у 2023 році перший курс, і саме там знайшовся виконавець головної ролі.

— Що таке для вас Елджернонові квіти?

— Засохлі квіти у цій історії для мене — символ того, що залишилось нереалізованим у людини. Чарлі просто був щасливим у тому світосприйнятті, з яким народився. Він ставився з ніжністю і любов’ю до людей. Але він це втратив… Для мене — як для викладача — вся ця історія була несподіванкою.

— А де відбудеться прем’єра?

— 22 травня буде показ мюзиклу «Квіти для Елджернона» у Київському академічному театрі українського фольклору «Берегиня». Ми вдячні театру, який дав можливість студентам показати мюзикл на професійній сцені. Ідея нашої сценаристки — щоб зал був залучений до вистави. Як це буде — побачать глядачі.

«Весна надії»: студенти влаштували великий концерт на Співочому полі».

Ольга СКОТНІКОВА, фото авторки, «Вечірній Київ»