У Києві парадоксальна ситуація з працевлаштуванням
Початок та середина осені – зазвичай найгарячіший сезон щодо пошуку роботи та появи нових вакансій. «Вечірка» поцікавилася, що сьогодні коїться на ринку праці, і знайшла чимало несподіваного. Найвибагливіші – водії.
– Парадоксальна ситуація! – розводить руками керівник відділу тижневику з пошуку роботи Валентина Восканян. – Багато хто з людей скаржаться на жахливе безробіття, але водночас не хочуть іти працювати. Тому що мало платять. А роботодавці відповідно не можуть знайти працівників. Але й платити більше не хочуть. Давно такого не пам’ятаю.
Зарплата менша, ніж 5 тисяч гривень, сьогодні у Києві може спокусити в основному молодь та студентів, які мешкають разом із батьками. Скажімо, секретарям та офіс-менеджерам пропонують приблизно 3–4 тисячі гривень, і якщо немає особливих вимог (наприклад, вільного володіння англійською мовою), молоді люди із задоволенням починають свою кар’єру саме з цього крісла. А ось, наприклад, водій – то вже інша річ: тут потрібні люди з досвідом, не студентських років. Тому роботодавці, які пропонують менше 5 тисяч, швидше за все, не привернуть уваги.
Хто ж на ринку праці в цьому сезоні найпопулярніший? За даними експертів, це юристи, топ-менеджери (комерційний директор, антикризовий менеджер, керівник готелю тощо), адміністратори (секретар, офіс- менеджер), бухгалтери та ейчар- спеціалісти (тобто ті, хто добирає для різних компаній потрібних працівників). Фахівці на ниві інформаційних технологій теж у пошані. Але їх не вистачає.
– Бракує програмістів, які готові створювати нестандартні програми, – уточнює експерт із пошуку роботи Тетяна Пашкіна. – Тому дуже великий конкурс.
Роботодавці скаржаться, що мало фахівців з оригінальним, нешаблонним мисленням. Вони пропонують гідні гроші, інколи навіть більші, ніж за кордоном – 100–200 тисяч гривень щомісяця. столиця без інженерів та кухарів Найбільші проблеми у столиці пов’язані з технічними професіями, де потрібні специфічні знання (наприклад, інженер- конструктор, інженер-мікроелек- тронник, хімік-технолог). Таких фахівців дуже бракує. Тому що більшість із них просто пішли з професії.
– Ті, хто закінчує Київський політех, уже з третього курсу зазвичай починають підробляти не за спеціальністю та мають свої п’ять–сім тисяч, – продовжує Пашкіна. – Тому працювати на виробництві, де все пошарпане, вони після закінчення вузу не бажають. Хоч є і винятки: компанії, які розробляють електроніку для відомих західних брендів. Тут обладнання сучасне і зарплата на рівні програмістів. На такі вакансії попит, звичайно, чималий, а відповідних фахівців на ці посади дуже мало. Інші дефіцитні професії Києва – це, як не дивно, продавці-консультанти, які змогли б не тільки якісно обслуговувати покупців, а ще й, що важливо, не показувати під час роботи свого можливого поганого настрою, секретарі зі знанням іноземних мов, а також кухарі. Головна причина – знов-таки гроші.
– У багатьох ресторанах та кафе, дарма що стояти «біля мартена» доводиться ледь не цілодобово, пропонують зарплати на місяць лише 3500 гривень, – каже Валентина Восканян. – А в закладах швидкого харчування – взагалі менше трьох тисяч. Як на ці гроші прожити?
Цієї осені з’явилася цікава тенденція. Якщо раніше кияни змінювали роботу здебільшого заради зарплати (розраховували на значне підвищення – відсотків на 100–150), то нині не так. Люди стали боязкішими.
– Скажімо, якщо людина отримує сто гривень на день на своєму робочому місці, а на новому їй пропонують сто двадцять, то змінювати вона, швидше за все, нічого не буде. Раптом не пройде випробувальний термін або отримає не всю зарплатню, – розповідає Тетяна Пашкіна. – Тобто компанія (яка пропонує, умовно кажучи, сто двадцять гривень) має перекупити кадри, платити більше. Або ж самостійно навчати менш професійних працівників чи взагалі знизити свої вимоги.