Глядач надає перевагу оптимістичним виставам, — Богдан Струтинський про сучасний репертуар столичної оперети та прем’єру «Чикаго»

Богдан Струтинський вражає енергійністю, багатовекторністю, управлінськими здібностями та вмінням бачити перспективні напрямки розвитку. Вже багато років він очолює Київський національний академічний театр оперети, і за цей час заклад став один з провідних театрів міста та країни.

Зазначимо, що Богдан Струтинський є головою Національної спілки театральних діячів України, що проводить чимало міжнародних проєктів, лабораторій для режисерів та акторів і щорічний Всеукраїнський фестиваль-премію GRA, що визначає найкращі вистави українських театрів. А окрім того, ще й встигає працювати зі студентами, яких також долучає до своїх проєктів.

«Вечірній Київ» розпитав Богдана Струтинського, як змінилася діяльність закладу за останні два роки, як формується репертуар, чого потребує сучасний глядач, як зі сцени варто говорити про війну, чим здивує мюзикл «Чикаго» та яких ще прем’єр чекати шанувальникам.

— У лютому 2024 року виповнилося 20 років, як ви очолюєте театр оперети. За цей час заклад трансформувався і внутрішньо, і зовнішньо. Оглядаючись на всі попередні роки, що ви вважаєте найбільшим досягненням?

— Я б розділив це питання на дві частини. Якщо говорити про художню політику театру, то моєю метою було зробити театр широкого жанрового профілю. І це сталося. Під ці різноманітні жанри ми побудували окремі майданчики. Наприклад, «Театр у фоє» — це камерна сцена, де грають комічну оперу, барокову історію, «Експериментальна сцена Stage_Lab » для моновистав.

Водночас, з’явився новий глядач із новими смаками. У зв’язку з цим оновилася й трупа. Сьогодні вона ділиться умовно на виконавців класичної оперети та опери, і на виконавців мюзиклів та музично-драматичних вистав. У нас навіть працює декілька випускників-акторів з театральних інститутів. Консерваторія не готує сьогодні акторів. Вона готує вокалістів, які часто не можуть впоратися з режисерськими задачами.

Друга частина — це питання адміністрування. Театр став комерційно успішним. До пандемії у нас був період, коли сім років поспіль тримали перше місце в країні серед театрів із продажів квитків. Набуття статусів академічного і національного — це також повністю заслуга адміністрування та команди. Була проведена дуже велика робота. Крім того, ми організували два фестивалі, чим не може похвалитися жодний театр в країні. Це Міжнародний музичний фестиваль «O-Fest» у Києві та Бучі та Міжнародний фестиваль мистецтв «Карпатський Простір» в Івано-Франківську.

— Окрім того, ви привели приміщення до ладу, в опереті приємно навіть просто перебувати.

 — Реконструкція старої будівлі — це вже історія. Моя мрія — побудувати другу чергу, щоб в нас були класні зали для репетицій та для зберігання декорацій і костюмів, виробничі цехи. Щоб в нас не були просто ангари, а теплі комфортні приміщення.

ТЕАТР ТА ВІЙНА: ЯК ВТОРГНЕННЯ ВПЛИНУЛО НА ДІЯЛЬНІСТЬ

— Вже другий рік поспіль ми працюємо в умовах воєнного стану. Як це вплинуло на діяльність оперети, зокрема в плані людського капіталу, артистів?

— Однозначно війна зупинила багато процесів, обмежила можливості театру. Зокрема, зменшилась кількість людей в колективі. Адже, багато виїхали за кордон і там залишилися. З 62 осіб повернулися лише четверо. Йдеться не лише про артистів. Так, художниця з костюмів, сценографка Алія Меженіна зараз перебуває у Франції. З її професією вона не потребує досконалого володіння мови та знайде там роботу. Водночас, не проблема працевлаштуватися й вокалістам.

Втім, наша трупа зараз доволі сильна та міцна, ми працюємо щовечора. Оперета відкрилася з травня 2022 року: спершу грали на малій сцені, згодом — на головній. Також відновили декілька дитячих проєктів.

Крім того, наші артисти багато виступають з благодійними концертами в госпіталях, військових частинах. Збираємо кошти на допомогу армії. Це теж наша місія. З кожного проданого квитка, вже другий сезон поспіль, частину коштів відправляємо на ЗСУ.

— А загалом, чи зменшився колектив?

— Ми набрали інших людей, і у нас трупа вже повністю збалансована. Провели декілька конкурсів вокалістів, що дуже активно увійшли в трупу. Це нормальний робочий процес. Інше питання, що складно з чоловіками. Особливо з обслуговуючим персоналом, наприклад монтувальниками. Адже декорації до будь-якої вистави треба змонтувати, а це потребує рук. І без цього неможливо працювати.

ІНКЛЮЗИВНІСТЬ: ВИСТАВИ ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ ТА ДОСТУПНЕ ПРИМІЩЕННЯ

— Театр має бути доступний усім. Й оперета задає тренди у сфері інклюзивності. Зокрема, у 2023 році реалізувала проєкт «Тактильна адаптація». Розкажіть, як він працює в театрі?

— Ми єдиний театр в Україні, де спромоглися зробити такі інклюзивні проєкти. Ще у 2018 році ми презентували програму «Магія театру». Це були безкоштовні пізнавально-розважальні програми про музику для незрячих дітей та з вадами зору. Водночас, ми організували спеціальні умови для відвідування вистав незрячими, для яких закупили 20 аудіоскриптерів.

У межах проєкту «Тактильна адаптація вистав», який проходив за підтримки Українського культурного фонду, видали програмки шрифтом Брайля до вистав «Тигролови», «Сімейка Аддамсів», «Доріан Грей», «За двома зайцями», «Sugar, або в джазі тільки дівчата». Також до цих п’яти вистав є тактильні книжки, які знайомлять з костюмами до кожної постановки та окремими предметами з декорацій до різних вистав.

 — Взагалі чи мають такі інклюзивні проєкти попит?

 — Це не масовий продукт, однак попит є. Ми співпрацюємо з УТОСом (Українське товариство сліпих, — Ред.), також є відповідальна за цей напрямок аудіодискрипторка Кіра Степанович.

-А як щодо безбар’єрності самої будівлі?

— Це вже добре зроблено. Ми трансформували глядацьку залу, маємо спеціальні місця для людей на кріслах колісних. Далі у нас є спеціальні роботи, які можуть підіймати людину по сходах, є кнопка виклику. На жаль, з центрального входу не можна заїхати, але це можна зробити з вулиці Жилянської, де немає порогів.

Зараз відвідувачів, які потребують безбар’єрності, все більше. Це дуже важливе питання для України. Необхідно будувати ліфти, підйомники не лише біля театрів, а й до всіх закладів.

РЕПЕРТУАР: ЧОГО ПОТРЕБУЄ ГЛЯДАЧ ТА ЯК ГОВОРИТИ ПРО ВІЙНУ

— Як промовляти до глядачів засобами музичного театру під час війни?

— Навіть та сама історія «Тигроловів» має певну паралель — це і боротьба за свободу, і втеча від російського катка. І в такий складний період Національна оперета України спромоглася зробити «з нуля» цей проєкт. Всі говорили про Багряного, але ніхто до цього не прийшов. Ми реалізували важливий мюзикл, який сподобався глядачу, про що свідчить й попит на квитки.

-Чи змінився, за вашими спостереженнями, сьогодні глядач? Чого зараз потребує найбільше?

 — Однозначно змінився, як і вся країна. Глядач сьогодні більше усвідомлює українські цінності та переосмислює українську історію. Тому за крайні роки так багато з’явилося нових творів за творами українських авторів. А з іншого боку, глядач однозначно хоче якісного продукту та став ще вимогливіший. Адже, ідентифікує себе як частину великої Європи. Прагне цікавого ефектного матеріалу, світової класики. А також відпочити, забутися і втекти від реальності хоча б на 2-3 години. Тому, надає перевагу оптимістичним виставам.

— Чи відчуваєте ви підвищений попит на вистави та на які?

 — Звісно. Є публіка, яка любить такі оперети, як «Графиня Маріца» чи «Містер Ікс» Імре Кальмана. Традиційно подобаються вистави «За двома зайцями», «Сорочинський ярмарок». І тяжіє інтерес до мюзиклів, як «У джазі тільки дівчата» чи «Сімейка Аддамсів», яку ми відновили минулого сезону.

-Нагадаємо читачам, що в оперети працює також камерна сцена на Хрещатику імені Івана Козловського. Які наразі її основні напрямки?

 — Це концерти, музичні вечори пам’яті, присвячені видатним особистостям, до прикладу співаку Івану Козловському, композиторові Ігорю Шамо. А також вистави. Ми даємо можливість грати й молодим трупам, як студентам з акторського курсу Богдана Бенюка.

МЮЗИКЛ «ЧИКАГО»: СВІТОВИЙ ХІТ НА КИЇВСЬКІЙ СЦЕНІ

— Нарешті відбудеться довгоочікувана прем’єра мюзиклу «Чикаго», що вперше поставлений в Україні. Як це вдалося?

— Це дуже довга історія. Поки що ми отримали ліцензію на правах і нашої трансформації, і творчого задуму, але на правах франшизи.

 — Коли виникла ідея, що треба «Чикаго» ставити в Києві?

— Моя основна надзадача — привезти в Україну світові хіти, особливо мюзикли. З оперою легше. Ми можемо брати та ставити твори великих та знаменитих композиторів, як Верді чи Пуччіні. Авторські права потрібні хіба що на Ріхарда Штрауса.

Ще років п’ять тому хотів поставити мюзикл «Чикаго», та не було можливості. Хоча до нього ми зверталися — шість номерів інтерпретували в концертних програмах. Нарешті у 2023-му отримали ліцензію на один рік на дуже пільгових умовах. Це подарунок для України, де мюзикл ставиться вперше. Однак, уже за рік після прем’єри мусимо прийняти їхні непрості умови.

— Що вплинуло на правовласників, щоб все ж дати можливість це зробити?

— Насамперед, ми здружилися. Багато розмовляли під час нашого європейського турне. Вони подивилися, як ми виступаємо, побачили наш рівень і захотіли нам допомогти.

-В чому особливість цього мюзиклу?

 — З музичного погляду, це один з найскладніших проєктів, який коли-небудь був на сцені театру оперети. В музиці дуже багато ритміки, джазу, ударів, перкусії. Вона дуже пов’язана із текстом. Є ще в мюзиклі багато хорових ансамблів, які підкреслюють другий план думок головних героїв, проживають ситуації.

— Ви сказали, що за умовами ліцензії, музику змінювати не можна. А що можна?

— Я не прийняв їхні декорації — не вразили. Дуже мінімізована історія, у нас буде набагато цікавіше. Також матимемо свою трансформацію костюмів, маски, грим. Художницею з костюмів до мюзиклу «Чикаго» є Анна Шкрогаль, яка також створювала костюми для мюзиклу «Тигролови». Багато образів пройшли тривалий шлях трансформації, поки були затверджені до виробництва. Довго шукали фінальні варіанти, які б передавали характер та відображення того часу.

— Про що власне мюзикл «Чикаго» та які ваші режисерські акценти?

— «Чикаго» є одним із найвідоміших американських мюзиклів. У його основі — театральна п’єса Морін Даллас Воткінс «Чикаго» (1926), яка адаптувала у своєму творі огляди на кримінальні справи, що сталися в американському Чикаго протягом 1924 року.

Виставу адаптували для Бродвею у 1975 році — саме тоді відбулася знаменита прем’єра, яка одразу ж була номінована на декілька премій «Тоні». І хоч тоді не отримала жодної, одразу стала популярною серед аудиторії.

У 2002 році «Чикаго» екранізував Роб Маршалл, головні ролі зіграли Рене Зеллвегер, Кетрін Зета-Джонс та Річард Гір. Стрічка була номінована на «Оскар» у тринадцяти категоріях, в шести з них — перемогла. Вважаю, це одна з найцікавіших картин, де зміксовані театр, хроніка і мюзикл водночас.

У «Чикаго» йдеться про отримання своєї свободи, про здійснення мрії. Одна з героїнь Роксі все життя мріє бути зіркою. І йде до своєї мети будь-якими засобами. Спершу заводить любовні стосунки з Фредом Кейслі. Дізнавшись, що він обманював її та не може допомогти, вбиває його. Далі намагається викрутитися з ситуації та щоразу придумує щось нове. То вона непритомніє, то вагітніє. Це все про людські пороки й ми про це говоримо в постановці.

Також мюзикл про те, що, на жаль, все купується. Жінок захищає адвокат Біллі Флінн, який називає себе королем Чикаго і магом суду. Він дійсно працює як маг. І я навіть буду вводити певні циркові трюки. Біллі весь час стверджує: мені не потрібно грошей. Однак, в цей момент, використовує свої зв’язки, щоб Роксі зацікавилося якомога більше людей, робить її знаменитою. Показує рецепт, як з будь-якої ситуації, якщо не втрачати віру, можна вийти переможцем.

— І у вас в мюзиклі задіяні нові виконавці?

-Так, у нас буде декілька дебютів. До постановки проводився окремий кастинг. На Велму я взяв актрису Софію Павліченко, яка працювала в лондонському Мюзик-холі. Олена Урванцова співатиме Роксі, а також Ірина Баско. Будуть залучені й мої студенти — втілюватимуть вуличний бенд, що відображатиме епоху 1920-х років у Чикаго. Загалом у виставі зайняті понад 100 учасників: виконавці, хор, балет, оркестр.

ПЛАНИ: УРИВСЬКИЙ СТАВИТЬ ОПЕРУ, А ІСПАНЕЦЬ — «ШАФРАНОВУ ТРОЯНДУ»

— Як ви сьогодні формуєте репертуар? Що в ньому з’явиться найближчим часом?

— Він будується в основному на світових хітах, які є визнані, доволі успішними та пройшли апробацію часу. На черзі — «Сільва» Імре Кальмана, яку ми зняли ще до пандемії, щоб глядач відпочив. І зараз йде робота над новою постановкою.

У грудні 2023 року в Національній опереті відбулася прем’єра україно-іспанського проєкту «Сарсуела. На хвилях іспанської пристрасті» за підтримки посольства Іспанії. Домовилися, що режисер-постановник Ігнасіо Гарсіа ставитиме у нас сарсуелу «Шафранову троянду» за мотивами твору Лопе де Вега «Собака на сіні».

Також з французькою режисеркою Валері Лєсорт ми домовилися про дитячу постановку Petites ballades (у перекладі — «Маленькі балади») за «Орфеєм та Еврідікою» К. В. Глюка.

А ще — режисер Іван Уривський приступає до постановки опери Миколи Леонтовича «На Русалчин Великдень» в Національній опереті України. Це буде першопрочитання, з нашою музичною редакцією.

— Як вам вдалося залучити Уривського? Він знаний як драматичний режисер, а тут раптом опера.

 — Ми з ним давно спілкуємося. Іван Уривський мав ставити в опереті ще до повномасштабного вторгнення — планували «Запорожець за Дунаєм». Оскільки ця опера вже вийшла в Одесі, ми перейшли на іншу тему. І це суто опера, доволі цікава. Сподіваємося, представити цю постановку вже в кінці червня. Уривський сьогодні — один з трендових режисерів. Його «Конотопська відьма» стала феноменом в українському театрі. Можна тільки порадіти за колег, за такий успіх!

— Щоб б ще хотілося до нас привезти?

— Ми спілкуємося з американським агентством «Конкорд», якому належать права на цікаві та знані мюзикли. Зокрема, ми отримали від них ліцензію на «Чикаго».

Також ведемо перемовини з агенством «Music Theatre International» і хотіли б отримати ліценцію на мюзикл «Знедолені» Клода-Мішеля Шенберга. І навіть на початку війни я отримав листа від сера Макінтоша. Він написав, що підтримує Україну і готовий допомогти. Ми провели вже декілька онлайн-зустрічей з його командою щодо можливостей постановки. Цей мюзикл дуже доречний сьогодні: у ньому йдеться про боротьбу за свободу.

Читайте також:

• Це мій подарунок геніальному композитору, — Раду Поклітару про балет «Друзі». 20 квітня новий балет на музику латвійського композитора Петеріса Васкса «Київ модерн-балет» покаже разом з постановкою «Underground», де також звучить його концерт.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»