Був маяком українства: у Києві попрощались з письменником та видавцем Дмитром Капрановим. ФОТОРЕПОРТАЖ
Дмитро Капранов раптово помер 16 квітня, його брат-близнюк Віталій повідомив, що причиною стали проблеми з серцем.
«Брати Капранови» стали феноменом у сучасній українській літературі. Дмитро й Віталій народилися в Молдові. Їхнє дитинство пройшло в Очакові Миколаївської області. А на початку буремних 90-х вони жили в москві. Там молоді чоловіки стали активними учасниками українського діаспорного руху. В Україну брати повернулися 1998-ого року.
Брати Капранови розвивали книговидавництво, популярну літературу, стимулювали інтерес до історії. Дмитро та Віталій були й громадськими діячами, брати багато зробили для того, аби відбулась ПЦУ.
Сьогодні з 56-річним Дмитром його читачі, друзі, військові, журналісти, автори та музиканти, а також велика і згуртована сім’я прощались у Михайлівському Золотоверхому.
У Михайлівському соборі щодня — багато сліз. Тут прощаються із загиблими на фронті. А сьогодні відспівували цивільну людину. Але всі, хто прийшов до храму, були вбиті горем. Звістка про смерть письменника підкосила дуже сильних людей.
Василь Шкляр, один з найвідоміших і читаних українських письменників, якого звуть «батьком українського бестселера», зізнався, що досі не усвідомив, що Дмитра вже немає. Для нього Віталій і Дмитро були великим островом в українській літературі.
«Сьогодні ніби брила відвалилась від цього острова. Я завжди виділяв їх серед інших. Адже вони — з півдня України. А людей, які мають сильну національну свідомість і походять з Донбасу чи півдня, я особливо шаную. Їм треба зробити більше зусиль, щоб бути українцями. Брати Капранови зробили величезну справу — вони розвинули популярну українську літературу, а це зробити набагато важче, ніж писати «про величне», — поділився своїми думками з «Вечірнім Києвом» Василь Шкляр.
Він зізнався, що й далі, попри смерть Дмитра, казатиме «Брати Капранови», ідентифікуючи їх, як одне ціле.
Іван Малкович, український поет і видавець, директор та власник видавництва «А-ба-ба -га-ла-ма-га» зазначив, що Дмитро був дуже обдарованою людиною — він мав письменницький дар, професійно грав на музичних інструментах, був сильним організатором та менеджером.
«Коли відкривались книжкові виставки чи ярмарки, на вході стояв незмінний зелений „Запорожець“ Капранових. Вони біля стенду їх видавництва „Зелений пес“ спілкувались з читачами. Біля них завжди був рух і енергія. І я одразу ж відчував, що все у нас буде добре! Якщо є вони. Адже Капранови — це український маяк. Там, де були вони — завжди була правда», — розповів після відспівування Дмитра Іван Малкович.
«Я сподіваюся, що силу свого серця Дмитро передасть Віталію. І він буде мати це серце за двох братів. Буде стояти. Я йому цього бажаю», — поділився думками Малкович.
Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, вони боронили країну зі зброєю в руках у Києві в лавах полку «Азов». Разом із братом Дмитро Капранов вів канал «Імені Т. Г. Шевченка», вони вміли захопити історією України й тих, хто її не знав, вміли втягнути у коло любителів і шанувальників рідної країни.
А кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії НАН України, Олександр Алфьоров, нині військовий, розповів, що воював з Дмитром та Віталієм Капрановими у важкі дні оборони Києва.
Вони були й лишилися братами, зазначив історик. Мало хто знає, що є і Сергій Капранов, старший брат Віталія і Дмитра, відомий сходознавець. Про це журналістам, які прийшли висвітлювати прощання до Михайлівського монастиря, розповів Алфьоров.
Олександр Алфьоров, оцінив не лише письменницьку і видавничу працю Дмитра та Віталія, а й те, що вони вели україномовний ютуб-канал, де мали по кілька мільйонів переглядів, розповідаючи про «Історію за 10 хвилин».
«Вони ніколи не претендували, що вони є істориками. Але вони прийняли на себе удар і стали справді істориками. Вони намагались донести історію в людській мові, красиво і це все перетворило їх на феномен, коли академічна наука не сприймає, історики, можливо, ревнують. а вони вели україномовний ютуб, що було дуже важко до повномасштабного вторгнення. По суті це було набирання насмішок. Чому? Хочеш бути блогером — будь російськомовним. Хочеш бути істориком — ходи в костюмі і сповіщай про все з такими пісними писками. Це — не про братів Капранових», — розповів Олександр Алфьоров.
Андрій Іллєнко, український політик, громадський діяч, нардеп кількох скликань відзначив, що Дмитро та Віталій Капранови є прикладом національної стійкості.
«Вони зробили чудові українські проєкти, які є підмурком того культурного відродження. яке є в нас зараз. Тому, що зараз добре, що бути україномовним українцем — модно. А двадцять років тому було все російськомовне, ми були задавлені російськими книгами, попсою і грошима. А деякі українці ставали російськомовними «муміями», які втрачали своє єство. Й Україна втрачала цих людей. Це було в усіх сферах.
А вони були «навіженими» українцями, які робили українські книжки, український ринок. Плюс вони робили це стильно, модно, круто і сучасно.
Вони були впевнені у собі люди, сповнені енергією. Робили своє і «кайфували» від цього», — визначив вплив Дмитра та Віталія Капранових Іллєнко.
Дмитро Капранов був сильний і справжній українець і патріот.
«Дуже сильна і дуже розумна людина. Неможливо переоцінити вплив Дмитра Капранова на розбудову України. Я відчував його плече і мудре слово, як будівничого держави. Я не можу вам сказати, наскільки він допоміг мені у створенні Православної Церкви України», — розповів журналістам Петро Порошенко, п’ятий Президент України, народний депутат, керівник партії «Європейська солідарність».
Генеральний директор — художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Євген Нищук розповів, що з Капрановими познайомився на Майдані. Вони були майданівцями з 2004 року.
«Дмитро є невід’ємною частиною нашого торування українського шляху, це справді велика втрата», — зазначив Євген.
Журналісти поцікавились думками Дмитра Капранова про війну, яка триває.
«Ми вже в часи війни побачилися, коли Дмитро з іронією розповів про те, що в нього операція на серці, але про війну ми не говорили. Про неї говорили значно раніше — на згадуваних вашими колегами протестних акціях, на яких ми були в різних кінцях країни і в гарячі часи», — зазначив Нищук.
Дмитра Капранова проводжали у останню путь понад 200 людей, які прийшли до Михайлівського Золотоверхого.
На Байкове кладовище поїхали лише найближчі.
«Вечірній Київ» писав також про те, що у столиці попрощались з Героєм України, легендарним політиком Степаном Хмарою.
Ольга СКОТНІКОВА, Борис КОРПУСЕНКО, «Вечірній Київ»