Запрошення в охорону президента і супроводження VIP-осіб: інтерв’ю з киянкою-тілоохоронницею

Катерина працює в охороні понад 10 років. Колаж: Оксана Гладкевич
Катерина працює в охороні понад 10 років. Колаж: Оксана Гладкевич

«Багато стереотипів щодо тілоохоронців руйнуються. Вже немає вимог, що ним має бути який високий кремезний чоловік».

Вона вміє битися, стріляти, прикривати власним тілом, бути непомітною, спілкуватися лише за допомогою погляду, але поряд з цим няньчитися з чужими дітьми та відповідати на незручні питання. Її життя — постійні тренування як тіла, так і розуму та психологічної стійкості. При цьому вона встигає бути дбайливою мамою та дружиною. Обожнює готувати та вивчати іноземні мови. На перший погляд, вона тендітна і витончена, а тому важко повірити, що ця жінка здатна оперативно відреагувати на атаку і врятувати чиєсь життя. Але в цьому і є її професіоналізм.

Це історія про Катерину — бодіґарда (з англ. body — тіло, guard — стерегти) з Києва, яка вже понад десять років віддана своїй професії.

СВОЮ СТІЙКІСТЬ ФОРМУВАЛА З ДИТИНСТВА

Ми зустрілися з Катериною у кав’ярні поблизу її роботи. Висока, тендітна, вродлива білявка, про професію якої говорило лише її вбрання — стримана темна поліцейська форма. Катерину серед інших вирізняли її внутрішній спокій, впевненість і те, що називають «холодним розумом».

З дитинства Катерина активно займається спортом. Фото: Борис Корпусенко

«Свою стійкість і характер я формувала ще з дитинства. Наше найближче оточення дуже впливає на нас. Важливу роль у формуванні мого так званого „фундаменту“ відіграли батьки. Тато займався біатлоном, а мама — лижними перегонами. Тому повага і любов до спорту розвивалися в мені ще з ранніх років», — каже Катерина.

Згодом батьки дівчини розлучилися. Вона залишилася з мамою, але з батьком продовжувала підтримувати зв’язок.

«Ми були багатодітною родиною. Мамі допомагали у вихованні дітей її батьки, мої бабуся та дідусь, тож я росла у любові та турботі. Не було такого, щоб мені чогось не вистачало. Але дев’яності роки були нелегкі. Коли була у класі дев’ятому, мама запропонувала нам з братом піти у спорт. Ми пішли, спробували, нам сподобалося. «, — згадує Катерина.

З юності дівчина почала займатися лижними перегонами. Це той вид спорту, де важливі швидкість, витривалість, сила, координація і сила духу, щоб впоратися з цим великим навантаженням.

Фото «Вечірньому Києву» надала Катерина
Фото «Вечірньому Києву» надала Катерина

«Ще тоді я тренувалася у команді, де майже усі були чоловіки. Бігала крос на рівні з чоловіками, які були на 7-8 років старшими за мене. Я не відчувала жодного дискомфорту, мені завжди все давалося легко. Згодом почалися постійні збори, де умови, м’яко кажучи, були взагалі не для жінок.

Зараз я розумію, якби не цей вид спорту, то, будучи в поліції, на якомусь періоді я б зламалася і не пішла далі», — розповідає Катерина.

Після школи дівчина планувала продовжити спортивну кар’єру. Закінчила університет з дипломом тренера-викладача, магістра з олімпійського та професійного спорту. Далі вона бачила з собою два шляхи — або продовжувати будувати спортивну кар’єру (у той період часу фінансування було на низькому рівні), або опанувати новий вид професії і йти працювати.

«У цей переломний момент батько запропонував мені піти в поліцію (тоді ще була міліція). Я вагалася, а він каже: „Давай, тут у нас буде жіноча команда тілоохоронців“. Я відповідаю: „Ну яка жіноча команда тілоохоронців. Де я, а де тілоохоронці. Я не розумію взагалі, про що ти кажеш“. Але десь у підсвідомості його слова відклалися», — каже Катерина.

У свої 23 дівчина розпочала службу у поліції.

Катерина понад 10 років працює у поліції. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві
Фото: Микола Анацький

ШЛЯХ ДО КОМАНДИ ТІЛООХОРОНЦІВ

Відразу у команду тілоохоронців не потрапити. Перед тим, як підписати свій перший контракт, Катерина пройшла складний, але цікавий шлях. Спершу працювала у відділі кадрів у Голосіївському РВ УПО столиці.

«До речі, раніше потрапити сюди було практично нереально. Мене постійно заохочувати спробувати свої сили безпосередньо в охороні, але я відмовлялася. І потім якось мене покликали на одні зі змагань серед працівників, де я зайняла призове місце. Мені так сподобався цей драйв».

Згодом все частіше Катерина почала брати активну участь у змаганнях серед тілоохоронців різних рівнів.

«У нас була чоловіча команда і жіноча. Дуже вдячна капітану, який очолював чоловічу команду, за те, що він розгледів у мені якісь здібності.

На дисципліні «екстремальне водіння» він запитав, у кого є посвідчення водія. Усі підняли руку, крім мене. На що він мені відповів: «Катя, йдеш записуватися в автошколу і нічого не знаю». Так я досить непогано опанувала ще одну навичку».

Під час підготовки до змагань дівчина вивчила й низку інших дисциплін — стрільба з автомобіля, що рухається, та його розмінування, рукопашний бій та інші.

Катерина під час тренувань. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві
Катерина під час тренувань. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві

«Ми відточували кожен рух до тих пір, поки він не стане ідеальним. Коли ми з дівчатами готувалися до змагань, то навіть дихальні практики разом робили, щоб відчувати один одного.

Ми настільки були фанатами своєї справи, що відпрацьовували прийоми навіть коли просто їхали у метро. Домовлялися, що хтось з нас буде VIP, і робили «коридор», щоб ніхто до нашої VIP-особи не підходив.

Ти не можеш просто взяти і штовхнути когось в плече. Потрібно обережно зробити так, щоб людина подумала, що це їй буде комфортніше і зручніше обійти нас стороною: «Ось тут я не пройду, а краще обійду ось так». А насправді ми підлаштували для того, щоб вона обрала потрібний нам шлях».

Катерина на змаганнях. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві
Катерина на змаганнях. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві

Катерина згадує, як працювала по 17 годин і знаходила при цьому час на тренування. З собою постійно безліч сумок зі змінним одягом — спортивна форма, поліцейська форма, кімоно і сумка з усіх необхідним для зброї.

«З кожним роком ми ставали сильнішими. Зустрічались після роботи чи у вихідний і тренувалися. Це дуже складно було. Особливо, у період підготовки до змагань. Я не знаю, де ми брали ті сили».

ПЕРШИЙ КОНТРАКТ ТІЛООХОРОНИЦІ

На той час Катерина вже припинила працювати з паперами, а підписала договір із замовником і стала особистим тілоохоронцем.

«На одному з моїх перших договорів у мене був напарник, з яким мені дуже пощастило. Я вважаю, що від напарника залежить багато. Якщо він буде з досвідом, то допоможе і підкаже тобі. Бо ти можеш знати теорію, але на практиці все геть по-іншому. Ти читаєш книжки, але бачиш, що в житті все відбувається зовсім не так, як написано».

Свій перший контракт Катерина отримала приблизно через два роки роботи у поліції.

Відразу ти не можеш потрапити (на контракт — ред.). Ніхто б не хотів собі в охорону недосвідчену особу. Але я не йшла цілеспрямовано до цього. Ця сфера якось сама мене закрутила».

Ім’я свого замовника Катерина не розкриває, але зізналася, що це публічна особа, яка нині проживає за кордоном.

«Вона не співає, з шоубізнесом не зв’язана. Але дуже відома особистість. Пишаюся, що у неї працювала. Я охороняла її з дитиною. До речі, вона хотіла, щоб у неї в охоронцях були лише жінки. Казала, що вони більш відповідальні (посміхається)».

Катерина каже, що за її професійну діяльність у неї була одна постійна і дві тимчасові фізичні особи, яких вона охороняла.

Катерина (ліворуч). Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві.

«Ви ж розумієте, якщо постійно перебуваєш з людиною, знаєш усі її смаки та звички, її поведінку, то вона стає тобі як член сім’ї. Тому фізичних осіб, у яких я була особистим охоронцем, було небагато. Та, крім того, я нерідко супроводжувала делегації, у тому числі міжнародні. Або як приїжджав високопосадовець з дружиною, то могла їм охорону надавати на кілька днів.

Ще до війни до нас приїжджала футбольна збірна Франції і їм потрібна була охорона. Шукали тих, хто знає англійську. У них запитали, чи не проти вони, що буде дівчина. Вони погодилися, нормально до цього поставилися».

Катерина каже, що деякі замовники були категорично проти жінок у своїй охороні, бо вважали, що жінка не настільки відповідальна, як чоловік. Але це стереотип.

«У нас в Україні більш стереотипне мислення, що жінка — вона тендітна (хоча не всі жінки тендітні), але в цьому, мені здається, є і плюс. Ніколи не подумаєш, що вона може дістати пістолет, зробити все необхідне, щоб гарантувати безпеку твого життя. А ще жінки більш уважні. До речі, деяких чоловіків можна відволікти тією ж жінкою, у них ніби мозок відключається. Непогано було б їм над цим попрацювати (посміхається)».

За словами Катерини, найкраще працювати у парі чоловік-жінка. Особливо, якщо це якийсь публічний захід. Вона каже, що, зазвичай, жінкам легше домовитися з чоловіками, а чоловікам — з жінками.

Найкраще працювати у парі чоловік-жінка, каже Катерина. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві.

«Наприклад, якщо жінка намагається зупинити жінку-фанатку, то часто починається агресія: „Хто ви така і чого ви мене тримаєте?“. Коли підходить хлопець, діалог проходить інакше (посміхається). А чоловіки не такі агресивні на жінок, ніж на чоловіків-тілоохоронців».

На питання, чи були випадки, коли потрібно було застосувати зброю, Катерина відповіла: «Мені здається, якби я застосовувала зброю, то я взагалі б тут не сиділа,

Це крайній захід. Твоє завдання — перевернути ситуацію так, щоб у зброї не було потреби. Застосування зброї часто говорить про твій слабкий рівень».

ЗАПРОШЕННЯ В ОХОРОНУ ПРЕЗИДЕНТА

На питання, якими параметрами повинен володіти тілоохоронець, Катерина відповіла, що на сьогодні строгих вимог немає, адже замовники часто підбирають тип, вагу та зріст під себе.

«Раніше були певні вимоги щодо росту, але багато стереотипів щодо бодігардів руйнуються. Вже не має вимог, що тілоохоронцем має бути якийсь високий кремезний чоловік. Наприклад, якщо особа невеликого зросту, то їй буде комфортніше, якщо біля неї буде невисокий тілоохоронець».

За роки роботи Катерина змінила безліч образів. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві.

Вважається, що хороший тілоохоронець повинен залишатися непомітним.

«За роки своєї роботи я змінила безліч образів. Стриглася і під каре, і взагалі під хлопця, була темною, світлою. Якщо говорити про зовнішність, то обличчя не має якось виділятися. Ти маєш бути, як більшість.

Є стандартизація щодо відсутності татуювань, шрамів, які вже тебе відрізняють від інших, або якісь вади на обличчі».

Але і ця вимога поступово зникає і тілоохоронці можуть навіть бути медійними, наприклад, як у президента Володимира Зеленського. Найважливіша риса хорошого бодігарда — це його професіоналізм.

Деякі тілоохороні зараз можуть бути медійними, зізнається Катерина. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві.

Катерина жартує, що в охоронців навіть мова своя є — мова жестів.

«Я б навіть сказала, що вона існує на всесвітньому рівні. Якось у Туреччині я познайомилася з хлопцем та дівчиною. Вони тілоохоронці, які працювали у парі.

Дівчина спілкувалася англійською лише трохи, тому ми з нею знайшли зв’язок мовою жестів та поглядів. У нас виходило поглядом показати, куди ми йдемо і чи потрібна заміна. Нам навіть не потрібно було говорити. За метрів 20 ми зчитували все необхідне поглядом».

Катерина належить до тих людей, які постійно прагнуть руху та розвитку. Кілька років тому наполегливість та талант дівчини помітили і запросили в охорону президента.

«Ну взагалі це комплекс охорони президента, де охороняють не тільки главу держави, а й інших важливих осіб. Туди складно потрапити, і не факт, що мене ще б туди взяли.Там дуже серйозний відбір. Але запрошення було. Я спершу погодилася, але потім передумала. Мені здається, якби я пройшла, то взагалі б свою родину не бачила. Якщо тут у мене ще є вихідні, то там ти повністю віддаєшся роботі».

На питання, скільки ж отримують українські бодігарди, Катерина відповіла, що на державних вакансіях «зарплата стандартна». Але якщо ти працюєш у приватній охороні, то суми можуть бути різні і визначаються індивідуально.

Катерина постійно тренується і вдосконалює свої навички. Фото надало Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві

«Пенсійного» віку бодігарда як такого також немає.

«Якщо замовник у віці, то він може хотіти, щоб біля нього також старша людина була. Але якщо у тебе є якісь фізіологічні вади, які не дають тобі виконувати роботу на 100%, то краще обрати іншу професію. Наприклад, поганий зір чи зайва вага.

Є люди, які у 55 виглядають прекрасно, а є і такі, яким вже тяжко бути фізично активними.

Щодо себе, то я знаю, що коли мій час у цій професії вичерпається, то я зможу працювати з паперами або ще десь. Скільки ще я тут працюватиму, я не знаю. Не загадую наперед».

Дівчина запевнює, що на сьогодні вона не працює особистим охоронцем у когось одного на постійній основі.

«Так сталося, що ті, кого я охороняла, виїхали з дітьми за кордон. Сьогодні я можу як супроводжувати когось, коли виникає така потреба, так і працювати з документами».

ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

Попри активну роботу та постійні тренування, Катерина знаходить час на родину, побут та турботу про себе. Вона дружина та мама семирічної доньки Емілії. А у вільний час найбільше любить займатися спортом, вивчати іноземну мову та готувати.

«Спорт — моє найбільше хобі. І люблю я його в усіх можливих проявах. Коли є вільний час, я вчу мову. Поки це лише англійська, але у мріях вивчати й інші. Щодня я намагаюся хоч одне нове вивчити англійською і щось прочитати, поки їду на роботу. Я отримую задоволення від цього.

Ще одне моє хобі — кулінарія. Це моя пристрасть. Особливо, люблю готувати страви азійської кухні. Коли я готую, я відпочиваю».

Зі своїм чоловіком Катерина познайомилася ще до того, як почала працювати у поліції. Фото: Борис Корпусенко

Катерина зізнається, що у графіку бодігардів складно знайти час на побудову особистого життя. Зі своїм чоловіком жінка познайомилася ще до того, як почала працювати у поліції.

«Ми познайомилися на під час катання на лижах. Обоє займалися одним і тим же видом спорту, і це нас поєднувало».

На намір своєї коханої стати тілоохоронницею чоловік Катерини відреагував спокійно.

Він не вірив спочатку, що я можу це. Казав: «А ти впевнена, що ти зможеш?» Я говорю: «А чому би ні?». Сказав спробувати, я спробувала. Він мене підтримував. Коли було тяжко, він казав: «Так, ти давай, збирайся. Все у тебе вийде».

До війни мене запрошували за кордон. Він казав, щоб я спробувала. Але у мене була робота, яка мені подобалася. І я не була впевнена, що там мені буде краще. Я люблю свою країну і хочу жити тут».

Після народження донечки Катерина пробула у декреті трохи більше, ніж два роки, після чого повернулася в охорону.

Катерина під час тренувань. Фото: Юлія Говард

Мене кликали назад вже через півтора року. Я вже була готова до цього, але не могла, бо на той момент у дитини були проблеми зі здоров’ям. До речі, мені здається, що бути тілоохоронницею легше, ніж мамою у декреті. Якщо на роботі ти ще декілька годин спиш, то з дитиною я майже не спала уночі. Але це мене ще більше загартувало (посміхається)».

Зараз робота Катерини займає приблизно 12 годин у день, працює 5 або 6 днів на тиждень. Окрім цього — постійні тренування та тренінги.

Зал, рукопашні бої, стрільба, медицина та інші. Ми постійно готуємося. Уникнути вигорання мені допомагає планування. У мене обов’язково день починається із зарядки. Йога, дихальні практики дуже дієві. Відпочивати допомагають хобі. Я вважаю, що у кожної людини має бути своє хобі. Це може бути навіть читання книжок, колекціонування і так далі».

Раніше «Вечірній Київ» побував на одному з тренувань охоронців «Титану» та розпитав про особливості їхньої роботи й життя поза нею.

Юлія СЕРГЕЄВА, «Вечірній Київ»