Перлина ар-деко в серці Хрещатика: історія столичного ЦУМу

Наприкінці ХІХ-початку ХХ століття неабияку популярність в Європі набувають так звані універсальні магазини, де можна було придбати всі необхідні товари в одній локації. Перших таким закладом став універмаг «Au Bon Marché» («За доброю ціною»), який відкрив Арістид Бусіко у Парижі ще у 1870-х роках.

Заклад набув неабиякої популярності, оскільки завітавши до нього, покупці могли легко знайти та зорієнтуватися в асортименті товарів, адже усі вони були зібрані у єдиному великому приміщенні, розділяючись лише за видами і спеціалізацією.

Також в універмазі діяло кафе та проводилися різноманітні культурні заходи, щоб відвідувачі могли трохи перепочити.

За деякий час, ідея закладів універсальної торгівлі набула широкого розповсюдження в багатьох містах Європи, не оминувши звісно і Київ.

Одним з перших подібних закладів, можна вважати магазин торгового дому «Карл Людмер і сини», відкритого у 1904 році на розі Хрещатика і Лютеранської. Згодом вже у радянський час, в ньому відкрився перший в Києві Універмаг Наркомату торгівлі.

Саме він став своєрідним прототипом для збудованого у 1935-1939 роках київського Центрального універмагу.

«Вечірній Київ» згадує цікаві факти з історії будівництва ЦУМу, який вважається не лише архітектурною перлиною головної вулиці столиці, але й популярним місцем для шопінгу та проведення дозвілля.

БУДИНОК «ЦЕГЛЯНОГО КОРОЛЯ»

На початку ХХ століття на місці сучасного ЦУМу, на розі вулиць Хрещатика та Фундуклеївської (Богдана Хмельницького) знаходився чотириповерховий будинок відомого київського купця, власника цегельних заводів Якова Бернера, який у 1894 році купив його у попередньої власниці Амалії Шедель (Бонадурер).

Новий господар не став значно перебудовувати будівлю, де окрім житлових приміщень, які здавалися в оренду, розміщувалися також різноманітні крамниці та майстерні. Також у приміщення будівлі діяла перукарня, невеличкий готель і навіть приватна музена експозиція.

Серед найбільш відомих закладів був магазин-склад «Брабець», що спеціалізувався на продажі садового реманенту та хірургічних інструметів. Його власником був чеський комерсант Едуард Брабець.

Власник прибуткового будинку Яків Бернер пішов з життя у 1914 році, тож його нерухомість розділили між собою його спадкоємці.

З встановленням у Києві радянської влади, цю споруду націоналізували. Згодом в ній розмістилися різні державні установи, а у приміщенні колишнього музею відкрилася школа № 52.

У 1920 році будівля була значно пошкоджена внаслідок пожежі, тож не підлягала відновленню. За деякий час будівлю вирішили демонтувати, бо на її місці планувалося збудувати Будинок установ №2.

Це рішення викликало в місті значний резонанс, оскільки тогочасна більшовицька влада не сповістила заздалегідь киян про запланований демонтаж споруди, внаслідок чого навколишні будинки отримали значні пошкодження, а у багатьох квартирах були вибиті шибки. Також відомо, що в результаті цього інциденту двоє людей зазнали поранень.

Після знесення старого будинку, ділянка залишилася незабудованою, аж до початку наступного десятиліття. Причиною цього стали: зміни проєкту та цільового призначення об’єкту.

ЯК ПЕРЕТВОРИТИ БУДИНОК КНИГИ НА УНІВЕРМАГ?

Нове будівництво на цій ділянці вдалося розпочати лише у 1932 році. За проєктом на розі двох центральних вулиць мав постати семиповеховий офісний будинок з торговими приміщеннями, зведений у модному на той час архітектурному стилі конструктивізму.

На реалізацію цього грандіозного об’єкта виділили 2 млн карбованців.

Однак вже невдовзі міська влада вирішує змінити цільове призначення споруди, розмістивши там провідні тогочасні видавництва: Більшовик», «Вісті», «Держлітвидав», «Комуніст», «Партвидав», «Нацменвидав» та тощо. Тому споруда отримала нову назву: «Будинок книги».

У 1934 році, після повернення столиці до Києва, вкотре змінюються пріоритети. Тепер, за радянським планом, у головному місті УРСР мав розміститися помпезний Універмаг, який слугував би вітриною досягнень радянського товаровиробництва.

На думку тодішнього партійного керівництва, новий столичний статус вимагав відоповідно і зміну архітектурних стилів. Бо, конструктивістські форми «Будинку книги» вже вийшли з моди, а прихильників цього стилю почали вважати «буржуазними формалістами».

Також об’єктом критики стала і сама споруда. Серед її значних недоліків зазначалося невдале розташування та невідповідність архітектурним вимогам будівель на перетині двох центральних вулиць.

Архітектор Микола Холостенко — один з авторів «Будинку книги», намагався вратувати вже майже готовий об’єкт і навіть вніс значні коректури та зміни у проєкт. Проте, навіть урочисті барельєфи та скульптури не змогли врятувати цю будівлю від знищення.

Тож у 1935 році її розібрали з з «ідейно-художніх» міркувань, всупереч значним витратами на реалізацію цього проєкту.

Згодом ділянку розчистили для спорудження будівлі Універмагу.

СИМВОЛ ХРЕЩАТИКА

Монументальна та симетрична споруда, яка вдало акцентує кут Хрещатика та вулиці Богдана Хмельницького, була збудована за проєктом майстерні відомого тогочасного російського архітектора Олексія Щусєва, у стилі ар-деко. Авторами проєкту стали зодчі Леонід Мецоян та Данило Фрідман.

Варто зазначити, що ця будівля є однією з небагатьох у Києві представниць цього популярного у 1920-30-ті роки стилю.

Інтер’єр будівлі також вражав своєю красою та величчю: височезні стелі, просторі зали, монументальні колони з капітелями мармурові сходи, масивні металеві рами та мозаїчна підлога. Для зручності відвідувачів у будівлі були встановлені ліфти.

На момент відкриття площа торговельних приміщень складала 5 570 м², складських — 3 200 м². В універмазі мали працювати 500 осіб, яким належало щодня обслуговувати до 15 тис. покупців. Планований товарообіг становив 8 млн крб щомісяця.

За спогадами тогочасних відвідувачів, універмаг вражав не лише вишуканими архітектурними формами та декором, але високим рівнем сервісу. Хоча ціни були досить високими, а купівельна спроможність людей в Радянськом союзі була обмеженою.

Перед початком німецької окупації у вересні 1941 року, Універмаг, як і більшість магазинів міста, був розграбований. Але самій будівлі пощастило вціліти, під час руйнівної пожежі та вибухів на Хрещатику, тож сама будівля майже не постраждала.

Після завершення війни в будівлі продавали продукти першої необхідності, а вже у 1947 році його діяльність універсального магазину була відновлена повністю.

У 1955-60 роках, київські архітектори Ігор Гомоляка та Вадим Жога здійснили проєкт реконструкції будівлі, з подальшим її розширенням з боку вулиці Хрещатик, за рахунок сусідньої старовинної будівлі, яка була зруйнована у роки війни.

Згодом у магазині встановили перші в місті ескалатори, які до цього часу використовувалися лише на станціях метрополітену.

У результаті розширення Універмагу: торгова площа приміщень збільшилась до 9 000 м², а сам універмаг міг обслуговувати 170 000 осіб на день.

УЛЮБЛЕНИЙ МАГАЗИН ДЕКІЛЬКОХ ПОКОЛІНЬ

Окрім головної будівлі на Хрещатику, у 1950-ті роки філії Універмагу відкрилися на Бесарабці та Шулявці.

З оголошень у періодичній пресі можа дізнатися про його тогочасний асортимент товарів, зокрема: чоловічі та жіночі костюми; пальта чоловічі, жіночі та дитячі; готові жіночі та дитячі плаття; шовкові, штапельні тканини; парфумерні та посудогосподарчі товари; телевізори, радіоприймачі, іграшки тощо.

Також до свят можна було придбати подарункові набору, які комплектувалися з урахуванням смаків та побажань покупців.

Ще одним цікавим фактом з історії ЦУМу є те, що свою назву магазин отримав лише у 1967 році, коли на площі Перемоги (Галицькій) відкрився універмаг «Україна». Тоді ж заклад, що з моменту відкриття і до середини 1960-х магазин мав назву «Укрунівермаг» змінив свою назву на Центральний універмаг або ЦУМ.

Вже на початку 1970-х, в різних районах Києва діяли 11 універмагів, проте ЦУМ завжди зберігав свої лідерські позиції.

За спогадами тогочасних киян, у магазині був представлений найбільш широкий асортимент товарів. Тому, коли хтось жалівся, що не може знайти в продажу якусь певну річ, то знайомі одразу радили шукати саме в ЦУМі.

У 1960-70- роках над оформленням вітрин магазину працювала команда дизайнерів під керівництвом художника-декоратора Євгена Шереметьєва.

Також вважався місцем зустрічі відомих київських митців та представників інтелігенції.

У 1979 році в будівлі ЦУМу провели капітальний ремонт, а її інтер’єри набули того вигляду, яким його пам’ятають наші сучасники до останнього ребрендінгу у 2012 році.

«Запрошуємо вас відвідати і зробити необхідні покупки в Київському центральному універмазі, — закликала знайома з дитинства реклама закладу. — У великому виборі товари подарункового асортименту, сувеніри, тканини, швейні та трикотажні вироби, культтовари, іграшки, посуд, кришталь, фарфор, фаянс, килими та інші товари».

Також надзвичайно популярною серед киян була кав’ярня-кондитерська в ЦУМі, де можна було випити запашну каву чи чай з різними смаколиками.

МАСШТАБНЕ ОНОВЛЕННЯ XXI CТОЛІТТЯ

У лютому 2012 року будівля ЦУМу була зачинена у зв’язку з реконструкцією, яка стала найбільшою за всю історію існування закладу.

Фактично від первісної будівлі залишився лише фасад, що є пам’яткою історії. Для його збереження були встановлені 500 тонн металевих конструкцій, що утримували стіни під час демонтажу та будівництва основної частини універмагу.

Участь у реконструкції взяли понад 170 компаній. Бренд ЦУМ розробляла німецька компанія Landor, за архітектурні рішення відповідала британська компанія Benoy. Консультантом проєкту був Філіп Де Бовуар, директор найстарішого паризького універмагу Le Bon Marche.

Ремонтні роботи тривали чотири роки, тож оновлений ЦУМ відкрили в грудні 2016 року. За цей час у будівлі демонтували застаріле технічне устаткування (ліфти, ескалатори), розібрали частину перегородок, які перебували в аварійному стані.

Істотно змінилося також і внутрішнє планування будівлі, внаслідок чого торгівельна площа закладу збільшилася у понад два рази, і нині складає 23 500 м².

Після ремонту в ЦУМі з’явився підземний паркінг, фуд-корти з ресторанами, барами, арт-галерея, преміум кінотеатр Multiplex. А на 7-му поверсі універмагу розміщений ресторан Milk Bar, який має унікальну панорамну терасу з видом на Хрещатик.

На даху закладу є сценічний простір, де в теплу пору року проводяться різноманітні концерти, вистави та музичні вечори.

У 2019 році оновлений Центральний універмаг відзначив своє 80-річчя з дня відкриття. До ювілею у вітринах закладу була представлена експозиція «ЦУМ, крізь покоління» за участі відомих українських акторів, митців та бізнесменів, які зробили значний внесок у розвиток нашої держави.

Також команда закладу презентувала спеціальне видання «80 років ЦУМу», де діячі культури, історики, дизайнери та представники сучасної команди ЦУМ відкривають таємниці своєї роботи та пояснюючи, як легендарний магазин став таким, яким його всі знають.

У лютому 2020 року до Дня всіх закоханих центральний універмаг Києва замінив на фасаді будівлі вивіску «ЦУМ» на «ЦЬОМ». Кейс «ЦЬОМ» увійшов до short-list трьох категорій Effie Awards Ukraine 2020: сезонний маркетинг, медіа інновація/ідея, кампанія з короткостроковим ефектом.

Сьогодні ЦУМ є провідним ритейлером у сферах Fashion, Beauty, Lingerie, Sport, Kidswear& Toys, Home& Gifts, Food& Beverages, Entertainment. Універмаг має 8 поверхів, на яких представлені жіночий та чоловічий одяг, взуття, аксесуари, парфумерія, декоративна косметика, спортивні, дитячі товари та товари для дому.

Щосезону креативна команда ЦУМу працює над оформленням вітрин універмагу.

Адреса ЦУМу: Хрещатик, 38/2

***

Нагадаємо, що у перші місяці повномасштабної війни, колектив ЦУМу передав 150 одиниць теплого одяг, взуття та білизни для територіальної оборони Києва.

Також переважна більшість партнерів ЦУМу підтримала санкції, публічно засудивши війну в Україні та призупинивши всю свою бізнес-діяльність на території російської федерації.

До теми: Центральний гастроном, офіс «Zinger» та готель «Кане»: історія культового місця на Хрещатику.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»