У росії пропаганда не зупиняється ні на мить, тому смерть путіна війну не завершить, — українська науковиця і блогерка

Кіно, літературу, спорт, мистецтво здавна використовують для пропаганди своїх ідей різні держави. І це сфера, у якій росіяни досягли неабияких висот, бо навіть попри відкриту агресію щодо України, у світі є ще чимало тих, хто сумнівається, що росіяни чинять звірства. Навіть в Україні — за десять років війни, два з яких триває повномасштабна агресія — є ті, хто думають, що не «все так однозначно».

Саме дослідженню феномену російської пропаганди присвячений цикл документальних фільмів, які створили на замовлення та у співпраці з телеканалом Суспільне Культура.

«Велика російська брехня» — це низка фільмів, у яких різні відомі люди розкривають механізми російської пропаганди. Серед спікерів фільмів: британський журналіст Пітер Померанцев, іноземний кореспондент The Guardian Люк Гардінґ, письменник, автор посібника НАТО про російську інформаційну війну Кір Джайлз, професор Єльського університету Джейсон Стенлі, літературознавиця та славістка Єва Томпсон, письменник Сергій Жадан, шестиразова чемпіонка світу з фехтування Ольга Харлан та інші.

Нараторкою проєкту «Велика російська брехня» стала Анна Данильчук — науковиця, культурна менеджерка, авторка англомовного блогу «Anna from Ukraine». Про свою участь у проєкті та свою просвітницьку місію вона розповіла «Вечірньому Києву».

— Яке головне завдання проєкту «Велика російська брехня»?

— Сама ідея боротьби з російською брехнею, російською пропагандою є постійною в українському суспільстві, бо нам досі доводиться поборювати міфи, які створила російська імперія, радянський союз. Сучасна росія теж активно займається перекручуванням історії, для крадіжки наших історичних фактів, особистостей. І саме над тим, щоб показати, як це робиться ми працювали в команді.

— Яке було ваше головне завдання, як нараторки?

— У березні 2022 року на ютубі почала англійською мовою розповідати про те, що діється в нашій країні. Аудиторія цього каналу дуже активна, отримую багато запитань, та коментарів від людей з різних куточків світу — від Північної Америки до Нової Зеландії, Тайваню. І саме з коментарів розумію, що їм, і це природно, бракує не тільки знання нашої історії, але й розуміння.

Під час роботи над фільмом ми намагалися розкривати різні теми. Разом із Наталею Пономарів шукали яскраві приклади, щоб показати, як росія застосовує різні технології для того, аби показати те, що їй вигідно. Зараз вони стали дуже гнучкі, і не використовують тактику «в лоб», щоб впливати на іноземців (про внутрішній ринок я мовчу).

Тобто зараз уже менше «розіп’ятих хлопчиків в трусиках», але йде активна робота в багатьох країнах світу, щоб послабити підтримку України і спровокувати внутрішній хаос. Тож ми ставили перед собою завдання продемонструвати такі прийоми для того, щоб озброїти людей по всьому світу проти російської пропаганди.

— Ці фільми будуть доступні і для закордонного глядача?

— Проєкт орієнтували на нашу аудиторію, але він буде зрозумілим і для іноземців. Зараз команда працює над професійним дубляжем для того, щоб поширювати фільми за кордоном.

До слова, майже 50% експертів, з якими ми провели інтерв’ю — не з України. У спікерів із Британії, Канади, Сполучених Штатів свій погляд на інструменти російської пропаганди. Тому мені здається, що у нас вийшов збалансований погляд на цю проблему, як зсередини країни, так і зовні.

— На що звертали увагу закордонні експерти, характеризуючи російську пропаганду?

— Кожен спікер приносив якесь своє, унікальне бачення. Наприклад, мене сильно вразила історія Люка Гардінґа, який є журналістом видання The Guardian. Він багато років працював в Росії, потім його вислали з країни за медійну діяльність.

Гардінґ брав інтерв’ю і у пропагандистки Сімоньян та інших. І зробив висновок, що всі ті люди дуже цинічні. Своїй аудиторії вони розповідають про «рускій мір», традиційні цінності і при цьому чудово усвідомлюють, що роблять зло. Вони призводять до вбивств, до ненависті, заробляють на цьому колосальні гроші і отримують від цього задоволення.

Тому, коли ми намагаємося достукатися до їхньої совісті, мовляв, вони щось не бачать, то це величезна помилка.

— У фільмі брали інтерв’ю у американської літературознавиці Єви Томпсон, яка досліджувала російський колоніалізм у літературі, коли це ще не було мейнстримом. На що вона звертала увагу?

— Не хочу перекрутити її слова, тож таки раджу дивитися фільм. Але для багатьох колоніалізм — це поняття, що передбачає морську імперію і колонії, які знаходяться десь за морем. Але у випадку росії ми маємо приклад експансії із поглинанням сусідів. Тож багатьом європейцям було не до снаги подивитися уважніше на території, які росія колонізувала.

До речі, одна з перших порад, яку мені давали підписники: «Анна, keep it simple» (пояснюй простіше!). Для багатьох європейців, американців чи мешканців азійських країн Україна була просто «проблемною» частиною росії аж до 24 лютого 2022 року. І ми на таких людей не повинні сердитися, тому що самі мало знаємо про Нову Зеландію чи Хорватію. І наше завдання їм, власне, пояснити і показати «горизонтальну» і повзучу експансію Росії.

Знову ж таки, ми показуємо, що росія — це імперія, що дуже повільно розпадається. Якщо основні світові імперії «зникли» в ХІХ на початку ХХ століття, то росія, просто змінювала форму правління і назву, а суть залишалася та сама.

— З вашого навіть досвіду, у питаннях протистояння російській пропаганді до кого українці більше прислухаються, до закордонних експертів чи наших зірок?

— З початку повномасштабного вторгнення чимало світових зірок літератури, спорту, кіно підтримали Україну і продовжують це робити. Але, зазвичай, це зводиться до коротких повідомлень в Інстаграм (які теж дуже багато значать!).

А от вчинки наших зірок привертають більше уваги і викликають більший резонанс. Наприклад, історія Ольги Харлан, коли вона перемогла, але не потиснула руку росіянці на чемпіонаті світу з фехтування. Про це багато писали і обговорювали причини, через які нашу спортсменку дискваліфікували.

Коли це сталося, то мені писали глядачі мого блогу з різних куточків світу — переповідали цю історію, захоплювалися. Тобто отакі сміливі вчинки українців, які апелюють до моралі, мають величезне значення.

Щоб завоювати підтримку не варто демонструвати ненависті, але наголошувати на загальнолюдських цінностях — це складний баланс і Ользі Харлан це прекрасно вдалося.

— Наскільки голос українського блогера чути в світі?

— Відповім відверто — блогерство не було моїм усвідомленим вибором. У мене є громадська організація, що займається збереженням, культурної спадщини, також викладаю в університеті. Завела блог на ютубі, щоб розповісти моїм англомовним колегам та друзям про те, що у нас відбувається.

Насправді у нас дуже мало блогерів, які працюють на іноземну аудиторію, тому що це складний, психологічний контент, який не принесе одразу мільйонного охоплення. Крім того, за кордоном багато людей ховаються від негативних новин, бо живуть у своєму умовно безпечному, хорошому світі.

Тож вдячна тим глядачам, які виходять за межі психологічного комфорту, відчувають свій обов’язок не лише на рівні громадянина своєї країни, а й на рівні мешканця планети Земля. Бо ж вони не просто дивляться відео, вони отримують розуміння про те, що відбувається в Україні. І це має велике має значення, бо люди, які розуміють наш контекст, активно допомагають українським біженцям та донатять нашим військовим. Крім того, вони ще й часто звертаються до своєї влади, переконують, що нас, українців, необхідно підтримувати.

Але, на жаль, у нас відносно мало блогерів, які мають умовно великі аудиторії. У той час, коли у нашого ворога дуже-дуже багато різних інформаційних майданчиків, і, очевидно, державне фінансування і максимальна підтримка, тобто потужна машина для пропаганди.

До речі, у нашому фільмі ми теж говоримо про те, як росія використовує блогерів, які є хитрі прийоми.

Адже вони не говорять відкрито про війну, а максимально переключають увагу. Наприклад, демонструють красу природи — відволікають від їхньої сутності. Мовляв, вони милі і хороші.

Тому я закликаю усіх, хто володіє будь-якою іноземною мовою на достатньому рівні, не соромитися, виходити на зручні для них платформи: ютуб, інстаграм, чи тік-ток і розповідати про нашу війну, бо України в інформаційному просторі недостатньо, нас банально не чують у світовому вимірі. А великою мірою, дуже багато рішень залежать від цієї видимості країни.

— Ви відчуваєте себе якимось українським Давидом, що може здолати російського Голіафа?

— Я вважаю, що в Україні дуже багато «Давидів», які разом здолають Голіафів. Про це я постійно повторюю своїй аудиторії: це не війна Путіна. Згадаймо влучну цитату Черчилля: якщо країною керує диктатор, то не можна звинувачувати тільки диктатора. У росії війну підтримують мільйони. Смерть путіна не завершить війну, коли її підтримує зазомбований народ. А пропаганда війни там не зупиняється ні на мить.

І з цим треба працювати, спільно з європейськими та американськими колегами, бо інформація має величезну цінність. Візьмімо фейковий референдум у Криму, чи голосування, які росія намагається провести на окупованих територіях. Навіть нейтральні повідомлення працюють на нашого ворога, бо багато хто не заглиблюється у контекст.

Зрештою всі наративи росії, які вона використовує, заводять її в глухий кут. Подивіться, вкравши нашу давню історію Русі, зараз вони уже дійшли до того, що перестали називати князів «київськими» — просто Святослав чи Володимир. Бо завоювати Київ не вдалося, та й узагалі більше звертаються до спадщини Золотої Орди.

Тож наше завдання — допомагати захищатися від токсичного впливу російської пропаганди. Ми маємо посилювати інформаційну безпеку в Україні та виходити з нашими інформаційними продуктами на закордонну аудиторію.

Читайте також: Російські пропагандисти мають опинитися на лаві підсудних у Гаазі

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»