Досвіди та образи: у Києві презентують експериментальну виставу про жінок-воїнів

«Косачка» створена за оригінальним сценарієм. Постановка присвячена жінкам, які зараз боронять Україну.

За словами режисерка Юлії Лопати, ідея вистави зародилася, коли вона спостерігала, наскільки сильні жінки її оточують, в тому числі у власній родині. І це стало поштовхом до міркувань, як зароджується вибір — бути стійкими і захищати те, що важливо.

Вистава об’єднала незалежних українських хореографок, танцівниць, музиканток і мисткинь. Музику написала композиторка Олена Шикіна, разом із акторкою і вокалісткою Соломією Кириловою («Памфір») вона виконає її наживо.

Авторка хореографії — Галина Пеха, яка працює над виставою разом із своєю командою сучасного танцю Procontemporary. Художниця Ася Сутягіна, відома роботами в українському кіно («Додому», «Люксембург, Люксембург», «Мої думки тихі»), створила костюми ручної роботи, які підсвічують різні аспекти жіночих досвідів та образів жінки у міфології. До підготовки оновлених показів також долучився американський драматург Пол Барджетто.

«Косачка» вперше була показана у грудня 2023 року. Оновлену версію постановки киянам представлять 17 березня на сцені Київської опери (вул. Межигірська, 2).

Про концепцію та роботу над виставою «Вечірній Київ» поговорив з продюсеркою Поліною Булат.

— Розкажіть про назву вистави, хто такі косачки?

— В Інтернеті режисерка Юлія Лопата натрапила на словосполучення «архетип жінки-воїна», зацікавилася ним. Почала шукати, читати доступні джерела про амазонок, які є втіленням цього архетипу. Знайшла інформацію про легенду, що на території України існувало плем’я косачок, які були аналогом амазонок. Волосся заплітали в коси як ознаку їхньої незалежності, тому назвали косачки.

— Як склалася співпраця режисерки з композиторкою, вокалісткою та хореографкою? Як створювалася вистава?

Юлія Лопата та Галина Пеха знайомі дуже давно. Юлія була учасницею команди сучасного танцю PROcontemporary, але з війною перестала танцювати. Як режисерка запросила Галину до співпраці. Також Юлія дружить з вокалісткою Соломією Кириловою. Розповіла їй ідею, й Соломія доєдналася до створення, аби допомогти. Має багатий досвід роботи в театрі, співає і досліджує українську музику. Долучилася до підбору пісенного матеріалу, до виконання. Соломія у виставі не тільки голос, а й повноцінна героїня, перформерка, на рівні з танцівницями.

Композиторку ми знайшли, коли ідея проєкту була сформована. Вирішили, що хочемо створити нову партитуру. Спочатку була ідея використати українські народні пісні, фольклор. Зрозуміли, що хочемо не просто звертатися до традицій, а переосмислювати їх, переносити в сучасність, надихатися і створювати щось нове. Було цікаво попрацювати з електронною музикою, поєднати з нею фольклорний спів. Для Олени Шикіної це перший досвід написання музики для танцювальної вистави. Одразу склалася чудова співпраця. Вона проробила надзвичайне дослідження, в тому числі разом з Соломією. Олена виконує музику наживо, диджиталізує голос Соломії.

— Що саме досліджує вистава? Які її особливості?

— Це занурення в колективний жіночий досвід. Ми багато рефлексували про попередні покоління жінок в Україні. Мисткинь, в яких умовах вони жили та творили, розвивалися. З якими викликами стикалися на своєму шляху. Зверталися до досвіду жінок в наших родинах: яким він був для них, як передавався нам. Занурення відбувалося з прив’язкою до історії нашої країни, з тими обмеженнями, заборонами, репресіями та лихами, які зазнали покоління українців. І попри всі обставини долі та історії робили вибір в сторону свого покликання, життя, протистояння, захисту того, що їм дорого.

Ми розмірковуємо про силу людського духу і його подорож, як він зростає та міцніє, як відповідає на життєві виклики, як людина обирає цей дух гартувати. Йдеться про цю подорож людського духу саме в тілі жінки, бо цей досвід близький нашій здебільшого жіночій команді. Зверталися також до образів жінок у світовій культурі і міфології, не лише української. Тож апелюємо до багатьох шарів жіночих образів, різних часів і культур. Це більше про колективне несвідоме.

— До постановки художниця Ася Сутягіна створила унікальні костюми ручної роботи. Поділіться, які деталі використані?

— Наша художниця теж досліджувала цю тему, образ жінки, в тому числі жінки-воїни. У костюмах дійсно дуже багато ручної роботи: деталі з шовку, плісованої тканини, в’язана балаклава з бісерною вишивкою, цікавий орнамент серця на грудях нашої вокалістки.

У дівчат на костюмах Ася вручну робила орнамент, вона називає його лати. З шовку, кожна така деталь має різний візерунок, нашиті в різних місцях боді танцівниць. Тож кожен костюм відрізняється. Сенс закладався як метафоричні лати, що захищають жінку. Вони начебто нарощені на шкірі, тобто на бежевому костюмі. Протягом вистави, коли події розвиваються в часі, їх можна зчитувати по-різному. Ще одна цікава деталь — хустки. Кожна містить орнамент, притаманний вишивці різних регіонів України, в тому числі Криму.

— Перший показ «Косачки» був у грудні 2023 року. Як змінилася за цей час вистава?

— Ми продовжили розвивати цю тему. Вносимо певні зміни в драматургію, відповідно у хореографію, музику, світлове рішення. Намагаємося зробити виставу більш стрункою та ясною для розуміння. Аналізуємо, що нам вдалося і не вдалося. Бо були обмежені умови щодо часу і ресурсів.

Для нас як незалежної команди прем’єра є викликом, бо маємо обмежений доступ до театральної сцени. Більша частина роботи проходять у студії, а для репетицій на сцені часу обмаль.

— Що ви прагнете донести глядачам?

— Хотілося б, щоб вони прийшли, побачили та відчули кожен щось своє. Мали змогу відрефлексувати на тему того, що подивилися.

— Розкажіть про київську команду сучасного танцю Procontemporary, чим займається, які проєкти втілені?

— Колектив Procontemporary є танцювальною спільнотою, заснованою Галиною Пехою. Існує більш як шість років. Учасники команди роблять воркшопи, проводять дослідницькі практики. Досліджують, як людина танцює, її унікальний спосіб, на що здатне її тіло. Ці практики спрямовані на імпровізацію і пошук автентичного руху. Галина — авторка і постановниця кількох вистав в Києві. «Косачка» є поверненням колективу на сцену з початку повномасштабної війни.

Читайте також:

• Театральний березень: які вистави покажуть у столиці. У перший місяць весни київські театри продовжують сезон та готують яскраві прем’єри.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»