Київ хоче розмістити у Гостинному дворі музей історії міста: інтерв’ю з Ганною Старостенко

— Розкажіть, будь ласка, які головні завдання стоять в плані вашої роботи на 2024 рік як депутата і заступниці голови КМДА?

— З 2008 року я депутатка Київради і з того часу активно працюю на окрузі в Деснянському районі, де виросла, ходила до школи, де живуть мої батьки. Завжди мені цей район був близький й рідний, тому в команді Віталія Кличка вже більше 15 років займаюся його проблематикою.

Поясню, що в умовах війни, коли ми маємо максимально підтримувати наших військових та сили оборони України, наші можливості досить обмежені. У цьому році головним пріоритетом і в районі, і в місті, і в країні є питання безпеки: будівництво нових укриттів, в першу чергу в закладах освіти та в житловому фонді, створення безпечного середовища для містян.

ПРО ДОСТУП МЕШКАНЦІВ ДО УКРИТТІВ ВІДПОВІДАЛЬНІ ОСОБИ ЩОРАЗУ ЗВІТУЮТЬ

— У Деснянському районі є свої особливості: він будувався на пісках, тому тут фактично немає підвальних приміщень у житлових будинках, придатних для укриттів.

Цьогоріч ми запланували обладнати декілька великих об’єктів цивільного захисту на Троєщині, а також побудувати нові укриття у чотирьох закладах освіти. Іншим не менш важливим пріоритетом є створення безбар’єрного середовища в районі. Це й відповідно реконструкція вхідних груп, прибудова пандусів, ремонти ліфтів.

А ще на окрузі проводимо протиаварійні роботи у житловому фонді, пов’язані з протіканням дахів або пошкодженнями після рашистських обстрілів.

Минулого року у нас були прильоти по району, тому це ще один пріоритет у моїй роботі як депутатки.

— Чи забезпечений постійний доступ до укриттів в закладах освіти Деснянського району?

— З огляду на те, що наразі у районі недостатня кількість укриттів у житлових будинках, під час повітряних тривог і вдень і в ночі деснянці можуть користуватися укриттями у закладах освіти. Щодня ведеться облік кількості людей, що скористалися об’єктами цивільного захисту, та умовами їх перебування.

— Скажіть, будь ласка, як забезпечені столичні заклади культури укриттями?

— З початком великої війни ми почали облаштовувати укриття в закладах культури, багатьом це вже вдалося. Цьогоріч ще заплановані ремонтні роботи у театрі «Дивний замок» з облаштуванням укриття, а також ремонт захисної споруди цивільного захисту в Центрі народної творчості на Співочому полі.

Особливо концентруємо увагу на закладах мистецької освіти: це наші музичні школи, вищі мистецькі заклади освіти, де виховують нові покоління музикантів, художників, хореографів.

Не всі вони мали укриття, тому були вимушені перейти на дистанційне навчання. Як діти можуть навчитися дистанційно грати на скрипці, малювати або ж танцювати? Тому наразі майже усі наші мистецькі заклади освіти вже мають облаштовані укриття.

Зокрема, наприкінці минулого року зробили ремонт укриття в Київській дитячій академії мистецтв ім. Чемберджи, Академії музики ім. Глієра, в Академії танцю ім. Сержа Лифаря, тощо.

У БУДІВЛЯХ, ЩО МАЮТЬ ОХОРОННИЙ СТАТУС, БЕЗБАР’ЄРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ СТВОРЮЄТЬСЯ ЗА СПЕЦІАЛЬНИМ ПРОЄКТОМ

— А як створювати безбар’єрне середовище в закладах культури, що розміщуються в історичних будівлях — пам’ятках архітектури?

— Це не такий простий процес з огляду на їх пам’яткоохоронний статус. Щоб прибудувати ліфт або прилаштувати підйомник для пам’яток культурної спадщини потрібно розробити науково-проєктну документацію та провести реставраційні роботи. Це додаткові кошти і час.

Наразі ми працюємо над тим, щоб в межах наявного фінансування зробити те, що можемо, й таким чином збільшити доступність культурних закладів столиці.

Зокрема, минулого тижня працівники наших музеїв та бібліотек розпочали навчання жестовій мові. Працюємо над пошуком додаткового фінансування, адже розуміємо, що все зробити за рахунок бюджету міста неможливо.

— Чи всі музейні колекції наразі забезпечені належними умовами зберігання?

— Ще одним важливим завданням в умовах війни для музеїв є збереження музейних колекцій. Вони знаходяться у сховищах, де потрібно підтримувати оптимальні умови зберігання цінностей.

Для цього потрібні спеціальні камери, прилади слідкування за вологістю повітря, протипожежна система. Тому ми знайшли в особі Французького інституту в Україні, а також фонду «Аліф» надійних партнерів і вже минулого року вони надали допомогу нашим музеям в розмірі 240 тисяч євро для створення належних умов для зберігання музейних експонатів у фондосховищах.

Цьогоріч отримаємо допомогу ще на 120 тисяч євро для Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, де буде створюватися сучасна система протипожежної безпеки. Нагадаю: музей Ханенків позаминулого року постраждав від ракетного обстрілу ворога, Київ виділив кошти на протиаварійні та реставраційні роботи. Цього року ці роботи будуть завершені.

ПІД ЧАС ВІЙНИ РОЛІ ЖІНОК ТА ЧОЛОВІКІВ ДУЖЕ ЗМІНИЛИСЯ

— Ви є співголовою МФО «Київ за рівні можливості». Поясніть, будь ласка, що таке гендерно чутливий підхід і чому він важливий в сучасних реаліях війни?

— Гендер — це про соціальні ролі чоловіків та жінок. Під час війни вони дуже змінюються. Наприклад: соціальна роль жінки або чоловіка може бути: жінка\чоловік-одинаки, жінка\чоловік-одинаки, котрі самі виховують дітей, жінка\чоловік старшого віку, жінка\чоловік з інвалідністю.

І всі вони мають різні потреби. Відповідно ми в місті як менеджери маємо враховувати їхні особливості та інтереси. Особливо зараз, коли чоловіки воюють, жінки беруть на себе більше зобов’язань, в тому числі в утриманні сім’ї, в роботі, в бізнесі. Нам треба розуміти комплекс проблем, що сьогодні стоять перед містянами, аби ефективно управляти містом.

Крім того, це наш обов’язок зробити, адже у 2019 році Київ приєднався до Європейської хартії рівності чоловіків та жінок. Наразі ми розробили план дій, ухвалений наприкінці минулого року по впровадженню цієї хартії.

— Розкажіть, будь ласка, що міститься в тому плані?

У плані передбачається комплексний підхід: що ми конкретно робимо на рівні департаментів, управлінь, районних у місті адміністрацій, щоби політика міста була максимально чутливою до потреб конкретних груп людей. От припустимо: виділяється 2 мільярди гривень на дороги у Києві.

При їх розподілі ми маємо виходити з потреб людей — скільки киян може скористатися ними, чи враховані при цьому потреби пішоходів, людей з інвалідністю, велосипедистів, автомобілістів… Ось це і є гендерно орієнтована політика — чути, бачити, розуміти проблеми людей різних категорій і реагувати на їхні потреби.

У нас найкраща Конституція в плані рівності прав жінок та чоловіків. А на практиці дуже часто можливості у них різні. І тут не тільки питання у статі, а в потребах кожної окремої людини.

Тому цього року у нас вже триває робота над створенням нормативно-правової бази в столиці. Коли кажуть: в Києві сьогодні проживає 3,5 мільйони людей. А хто ці люди? Скільки жінок, чоловіків, скільки з них людей старшого віку, скільки дітей, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю? Усі міські політики стають більш ефективними, коли вони спрямовані на вирішення проблем тієї чи іншої категорії містян. Оце називається гендерно чутливим підходом.

— Чи напрацьовані вже якісь міські стратегії?

— Так, у нас затверджений план дій. Сьогодні будь-яка міська цільова програма — а їх минулого року було прийнято близько 20-ти, і зараз ще у розробці 14 — всі вони вже розробляються та приймаються з урахуванням показників гендерної чутливості.

Ще раз наголошу: під час війни це дуже важливо. Зараз, наприклад, не вистачає працівників у комунальному транспорті, метрополітені, водіїв, електриків, механіків. Це реальний виклик для кожного міста, й Києва зокрема. І жінки на себе нині перебирають більше зобов’язань, функцій. І не тому, що в них є таке бажання, просто немає іншого виходу. Тому маємо враховувати реалії й навчати жінок, маємо самі адаптуватися до цих умов.

НА КУЛЬТУРУ ЦЬОГО РОКУ МАЄМО 1,7 МІЛЬЯРДІВ ГРИВЕНЬ

 — Щодо розвитку культури столиці у 2024 році: які події є можливість провести в нинішніх умовах?

— У нас діють певні обмеження в умовах воєнного стану. Ми не можемо проводити масові заходи, а також намагаємося максимально заощаджувати кошти. Фактично бюджет культури міста на цей рік складає 1,7 мільярдів гривень. Це трошки більше ніж минулого року. Ці коши — на утримання мережі культурних закладів: на зарплату працівникам, на комунальні послуги, на протиаварійні роботи, роботи, пов’язані з безбар’єрністю й створенням доступного середовища, на укриття.

В умовах війни бачимо, що ворог використовує культуру як зброю. І ми, відповідно, маємо використовувати нашу культуру як щит. Адже культура — це те, що нас ідентифікує як українців.

Велику увагу приділяємо розвитку й популяризації української мови. Минулого року ми прийняли Концепію розвитку й ствердження української мови, і на три роки розробили комплекс заходів з відкриття нових мовних курсів, тренінгів онлайн та офлайн на базі закладів освіти, бібліотек, закладів культури, у ЗМІ.

Бачимо, що у людей є бажання вивчати мову. Але ще багатьом з нас потрібно подолати звичку у повсякденному житті спілкуватися мовою ворога. І сформувати звичку спілкуватися українською. Мова — це питання нашої безпеки і ідентичності. Культура — підкреслює ідентичність й те, що нас сьогодні об’єднує, дає розраду й навіть лікує.

ЗА ДОПОМОГОЮ МИСТЕЦТВА РЕІНТЕГРУЄМО ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ТА ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У МИРНЕ ЖИТТЯ

— У нашій стратегії розвитку культури на 3 роки передбачили комплекс заходів з реінтеграції киян, котрі повернулися з фронту, які постраждали під час війни, для переселенців, щоби вони, беручи участь в наших культурних заходах могли інтегруватися, знайти емоційну підтримку, наснагу. Це така додаткова функція, що з’явилася у культури під час війни.

Наші бібліотеки, музеї проводять арт-терапію для всіх вікових категорій містян. Кожний заклад проводить багато благодійних виступів, наші митці їздять на фронт та й у Києві проводять благодійні заходи, збирають кошти на допомогу ЗСУ, а працівники культури міста служать в лавах ЗСУ.

Велику роль нині грає культурна дипломатія. Україна, на жаль, вже не так часто на шпальтах світових медіа. І мистецтво — саме той інструмент, який допомагає щодня доносити наші проблеми до світової спільноти. Мова мистецтва не потребує перекладу. Маю на увазі балет, музику, пісні.

З’явилися й нові постановки столичних авторів. Зокрема у Київському академічному театрі опери та балету для дітей та юнацтва, що знаходиться на Подолі, зробили чудову постановку балету «Сойчине крило» за мотивами творів Івана Франка. Це наша гідна відповідь «Лускунчику», «Лебединому озеру». У нас є такі твори світового рівня якості, що можуть презентувати українську культуру.

СТОЛИЧНІ МИСТЕЦЬКІ ПРЕМІЇ ЦЬОГО РОКУ ЗБІЛЬШИЛИ ВДВІЧІ

— Нам дуже важливо в цей важкий період зберегти нашу мережу закладів культури, а у нас їх 72, і ще 139 бібліотек. Місто розуміє, що під час війни діячі культури не можуть працювати в тому обсязі, що раніше.

Завдання стоїть зберегти заклади культури, митців, щоб вони не переїхали за кордон, не змінили свою діяльність, залишалися в галузі, створювали сучасний якісний продукт. Тому місто зберегло всі мистецькі премії та стипендії, а також збільшило їх розміри. І за мистецьку премію «Київ» до Дня Києва, і за театральну премію «Київська пектораль».

Зробили це, щоб підкреслити: люди, які працюють на культурному фронті важливі. Цього року розмір премії збільшений вдвічі — до 50 тисяч та 30 тисяч гривень відповідно. Збільшили також індивідуальні премії Київського міського голови для молодих талановитих киян й для видатних діячів культури.

Нагадаю минулого року у «Київській пекторалі» було лише три номінації. Вони всі були пов’язані з війною — для акторів театру, що пішли на фронт, для тих, хто зробив постановки на воєнну тематику, для тих, хто знайшов нові рішення для роботи під час воєнного стану.

Мистецтво рефлексує на події сьогодення, тому у нас з’явилося багато сучасних якісних постановок на тему війни. Місто підтримує їх у пошуку експериментальних форм роботи. Бачите, наскільки популярні нині театральні вистави, виставки, концерти. Є цікаві колаборації в роботі між закладами культури.

У ці дні відзначаємо 10 річницю Небесної сотні, 10 річницю початку війни, в листопаді — 10 річницю Революції Гідності. Столичні заклади культури запропонували дуже якісні заходи до цих дат.

Нині у Музеї історії Києва триває потужна виставка спільно з Музеєм Революції Гідності «Земні шляхи Небесної сотні». Музей «Київська фортеця» представив мистецький проєкт «Щоденники війни» до другої річниці повномасштабного вторгнення.

У Музеї історії Києва проходить виставка «На сторожі Святої Софії» про оборону Києва. В Театрі на Подолі йдуть вистави на тему війни «Зелені коридори», «Комедіанти».

Ми активно працюємо з культурними осередками з окупованих територій, що перемістилися у Київ. Це й маріупольці — з Департаментом культури міста Маріуполь, з луганчанами, херсонцями… Намагаємося створити тут максимально прийнятні умови для їх творчості й злагодженої праці в Києві, щоб талановиті люди не розпорошувалися по світу.

ХОЧЕМО СТВОРИТИ КОНЦЕРТНУ ЗАЛУ НА БАЗІ КІНОТЕАТРУ «КИЇВСЬКА РУСЬ»

— У вас є мрія «на після війни»?

— Звісно. Війна — це величезна трагедія, але також і час, коли ми маємо переосмислити все, що в нас є, більш ефективно використовувати те, що маємо. Тому минулого року реорганізували мережу комунальних кінотеатрів в мережу київських культурних кластерів. Відомо, що флагманом став «Краків», адже всі роботи з його ремонту зробили до війни.

Наразі цей кластер користується величезним попитом, там події щодня на всіх сценах. Дійшли до того, що коли в Театрі на Подолі не змогли забезпечити всіх глядачів місцями, зробили постановку п’єси «Хазяїн» у «Кракові». Тому що на Подолі є до 300 глядацьких місць, а в Кракові — 500.

Подібними культурними кластерами мають стати такі кінотеатри як «Флоренція», «Лейпциг», «Братислава»… Але це потребує капіталовкладень. Сподіваюся, що це станеться після перемоги.

У нас з колегами є категорія проєктів «Після перемоги». Там великий перелік того, що ми хочемо зробити. Наприклад, величезну концертну залу у будівлі кінотеатру «Київська Русь». Хочемо створити Будинок національностей на базі кінотеатру «Дніпро» (колишній «Ленінград») в Дніпровському районі.

Є плани щодо кінотеатру «Загреб» в Голосіївському районі. Є великі інвестиційні проєкти, до яких залучимо позабюджетне фінансування, адже розуміємо, що після перемоги буде великий інтерес до України, сюди прийдуть великі кошти, гранти, інвестиції. Тому в нас мають бути готові кейси, які можна буде реалізовувати. І, звичайно, готуємося до перемоги.

У нас є мрія, і ми завжди говоримо з нашими діячами мистецтв, яким буде день Перемоги. Адже всі будемо задіяні, і маємо щось показати особливе. Тому вже розробляємо ідеї, підтримуємо наші ЗСУ й чекаємо на цей День!

ПОЛІЦІЯ ДОПОМАГАТИМЕ ІНСПЕКТОРАМ З ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

— Щодо охорони культурної спадщини: чи заплановані на цей рік роботи на визначних об’єктах?

— У Києві на сьогодні є 3,5 тисячі об’єктів культурної спадщини, і ми бачимо, наскільки чутливо кияни сприймають випадки пошкодження пам’яток архітектури, руйнування, або неналежного використання. З цих пам’яток велика частина перебуває у різних формах власності — державній, приватній тощо.

Для міста важливо наразі сфокусуватися на тому, щоби змусити всіх власників укласти охоронні договори та дотримуватися законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

А для цього маємо посилити контроль за дотриманням охоронних договорів їх власниками. Звичайно, в умовах війни це дуже важко зробити. Тому підписали меморандум з поліцією, за яким вони будуть першочергово реагувати на звернення інспекторів.

Передбачили навчання для інспекторів й працівників поліції, щоби вони максимально оперативно реагували на порушення пам’яткоохоронного законодавства.

Нагадаю, що роботи на пам’ятках культурної спадщини місто може проводити, якщо вони є у комунальній власності. Реставрація передбачає великі капіталовкладення, тому наразі кошти спрямовуються на протиаварійні роботи. У нас є об’єкти й на Андріївському узвозі й на Подолі, що знаходяться у комунальній власності, де треба проводити роботи, щоб зберегти ці будівлі.

Зараз багато роботи не завжди пов’язаної з реставрацією пам’яток, але пов’язаною з правильним і законним їх утриманням. Це кропітка робота, яку треба проводити щодня.

Департамент охорони культурної спадщини активно реагує — перевіряє, якщо є підстави, оформлює облікову документацію, подає нові обєкти в реєстри пам’яток. Обов’язковою є розробка облікової документації на пам’ятки. Ця велика робота для фахівців запланована на 2024 рік.

КИЇВРАДА ГОТУЄ РІШЕННЯ ПРО СТАТУС СПОРУД ВІКОМ 100 РОКІВ

— У столиці ще багато будівель, які не мають ніякого статусу, але потребують охорони…

— Зараз ми розробили проєкт рішення Київради про збереження будинків, старших за 100 років. Проходить погодження цього проєкту. В Києві нині багато старих споруд, що не мають статусу пам’ятки. Київрада, сподіваюся, прийме рішення саме про збереження таких будинків.

Ще одна проблема пов’язана з недосконалістю діючого законодавства. У міста нині недостатньо законних підстав змусити власника діяти в рамках закону, якщо він не укладає, або порушує пам’яткоохоронний договір. Штраф за такі порушення не великий, часто власник їх не платить, або платить і знову порушує. Тому подали до Верховної Ради України пропозицію про збільшення розміру штрафу, аби він був істотним.

— У Києві є такі об’єкти як «Будинок Сікорського» або «Гостинний двір». Що на них очікує?

— Щодо «Будинку Сікорського», то є давня мрія створити в Києві музей повітроплавання на честь видатної людини, яка жила в Києві. Відомо, що «Будинок Сікорського» знаходиться в державній власності. Ми вже багато років вимагаємо від Кабінету міністрів, щоб нам передали цю будівлю, аби здійснити протиаварійні роботи й зберегти пам’ятку. Адже сьогодні балансоутримувач нічого не робить для її збереження.

За Гостинний двір наша команда активно бореться вже більше 10 років, щоби цю будівлю передали київській громаді. Адже у столиці досі немає великого приміщення для розміщення всіх музейних фондів Музею історії Києва.

20 років тому музей міста знаходився у Кловському палаці. Тоді його просто виселили з приміщення і наразі багато музейних експонатів знаходяться в ящиках в Українському домі. Тому ще до війни була мрія, щоб столиці передали Гостинний двір і місто зробило там величезний музейний простір.

У нас є й інші музеї, що, наприклад, знаходяться на території Києво-Печерської Лаври, орендуємо там приміщення. Хотілося б, щоб Гостинний двір передали місту, а ми знайдемо позабюджетні кошти для реставрації цих об’єктів й вони стали окрасою міста.

Читайте також: «Київ претендує на статус Міста музики ЮНЕСКО: подробиці»

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»