Рвав душу і серце за Україну: помер Герой України Степан Хмара

Про те, що вічний опозиціонер та борець за Україну Степан Хмара помер, написала його дружина Роксолана у Фейсбук:

«Не хочу в це повірити. Не хочу писати це. Мій найдорожчий у світі чоловік помер. Все».

Останнім часом Степан Ількович хворів, його група підтримки, яка склалась з людей різного віку, намагалась робити все, аби він отримував найсучасніше лікування і одужав.

Пані Роксолана написала й про це:

«Ми всі робили все, що могли, і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними. Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона воскресне! Я знаю».

Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб’ятин, Сокальського повіту, Львівського воєводства, Польської Республіки. Нині це — Україна, Червоноградський район, Львівська область.

У 70-ті роки 20 століття він став одним з небагатьох сміливців, які відстоювали у срср права людини та працювали на Незалежність України, в яку вірили і за яку жертовно відсиджували у таборах та в’язницях, втрачаючи здоров’я і друзів-однодумців.

Саме Степан Хмара переклав статтю правозахисника Андрія Сахарова «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і прогрес» та почав поширювати її, як самвидав.

А у роки великого покосу, коли у 1972-1973 роках радянська влада арештувала і відправила у заслання В’ячеслава Чорновола та його однодумців, Хмара разом із Олесем Шевченком редагував «Український вісник». Журнал, у якому публікували твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного та Івана Дзюби.

Він писав про репресії у радянському союзі, зокрема, під псевдонімом Максим Сагайдак, виступив зі статтею «Етноцид українців в СРСР».

КДБ намагалась його затримати у 1975, приписуючи «незаконну лікарську практику», адже за фахом Степан Хмара був лікарем-стоматологом.

У 1980-му його все ж засудили за політичну та правозахисну діяльність. На Уралі він провів 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання.

У 1987 році Степан Хмара повернувся в Україну, де став одним із керівників Української гельсінської спілки.

Саме Степан Хмара першим із депутатів підтримав «революцію на граніті» у жовтні 1990 року, він прийшов до студентів на площу, яка саме після цієї події стала називатись Майдан Незалежності.

У 1990 році став депутатом парламенту та одним з авторів Декларації про державний суверенітет України.

Із відновлення незалежності України Хмара ще двічі обирався народним депутатом від «Української консервативної республіканської партії» та «Батьківщини».

Активний учасник Помаранчевої революції 2004 року, підтримував Віктора Ющенка.

У 2006 році отримав звання Герой України. Кавалер Ордена Свободи та Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня. Голова Всеукраїнського комітету захисту політв’язнів.

Він продовжував вести боротьбу за невинно засуджених українців і політичних в’язнів, у 2015 році оголосив голодування.

До слова, Степан Ількович з дружиною нікуди не виїхали під час широкомасштабного вторгнення. Він залишався у Києві і підтримував військових та цивільних своєю вірою в Україну.

До слова, 6 днів тому, коли пан Степан був у лікарні, він написав на своїй сторінці у Фейсбук:

«Інформація про мою смерть дещо перебільшена! Я знаходжуся в лікарні, інтенсивно лікуюся і ще думаю немало прожити!»

Впевнені, що Степан Ількович Хмара і на Небесах підтримуватиме Україну.

«Вечірній Київ» писав про те, що у столиці попрощались з політв’язнем часів срср, борцем за свободу слова та Незалежну Україну, Василем Овсієнком. На цьому прощанні 21 липня 2023 року був і Степан Хмара.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»