Урок афганської війни ми не вивчили, але його треба запам’ятати, — історик Іван Патриляк

Іван Патриляк, доктор історичних наук, декан історичного факультету КНУ ім.Т.Шевченка, співробітник Центру досліджень воєнної історії ЗСУ.
Іван Патриляк, доктор історичних наук, декан історичного факультету КНУ ім.Т.Шевченка, співробітник Центру досліджень воєнної історії ЗСУ.

Історик відзначає, що Україні слід переосмислити наслідки війни у Афганістані, а цивілізовані держави мають знайти спосіб знешкодити росію, як державу-агресора.

Епоха імперіалістичних воєн могла б закінчитись 15 лютого 1989 року, коли відбувся вивід радянських військ з території Афганістану після десятиліття протистояння. Але росія так і не відкрила нову сторінку свого розвитку й все ще марить відновленням панування на теренах «союзу».

Чим була війна в Афганістані для українців? Як слід трактувати сьогодні її наслідки?

Чому світові лідери «проґавили» підтекст у словах путіна про нову війну на Мюнхенській конференції з безпеки у 2007 році? Як можна зупинити загрозу з росії для світу?

Про це кореспондентка «Вечірнього Києва» говорила з Іваном Патриляком, доктором історичних наук, професором, офіцером Центру досліджень воєнної історії ЗС України.

— Пане Іване, днями вшановували пам’ять воїнів, що загинули в Афганістані. 15 лютого вважають Днем пам’яті учасників бойових дій, що відбулись на території інших держав. Чим та війна була для України та українців?

— Вона була типовою імперіалістичною війною, яку вели великі імперіалістичні держави для створення буферних зон на своїх кордонах. 160 тисяч українців брали участь у тій жахливій війні в Афганістані. У тому числі — понад 12 тисяч киян, 126 із них не повернулися додому.

До слова, за офіційною статистикою в срср було всього 15 тисяч полеглих, а українців серед них — 4,5 тисячі. Неофіційні й офіційні дані розходяться. Наприклад, всього за 10 років війни неофіційно кажуть про 100 тисяч загиблих. А скільки було полонених та поранених? Ці дані заховані в нетрях архівів радянського союзу та його спадкоємиці росії.

 — Коли аналізуєш, як почалась війна в Афганістані, коли генсек кпрс брєжнев сказав, що срср «не може дозволити собі, щоб на її кордоні було «друге Чилі» і заяви путіна перед початком так званої «спеціальної воєнної операції», то бачиш чимало схожого

— Сьогодні коли ми говоримо про фактично 10 років війни з росією, яка підступно і без будь-якої причини напала на Україну, окуповуючи Крим та Донбас і два роки тому почала широкомасштабне вторгнення, ми згадуємо про те, що срср теж здійснив неспровоковане вторгнення в іншу країну.

Пам’ятник загиблим воїнам-афганцям у Києві. Фото: Борис Корпусенко

 — Як нам говорити про людей, які загинули в Афганістані на чужій війні?

— Ми маємо відділити дві складові — з одного боку це вимір державної політики радянського союзу — як імперіалістичної політики. Неспровоковане вторгнення, коли було використана зброя масового знищення, килимні бомбардування і геноцид афганців — війна з боку срср по суті з боку росії. Ми маємо це однозначно засудити.

— А як бути із загальнолюдським виміром?

— Як ставитись до тих людей, які змушені були воювати у радянській армії проти народів Афганістану? Тут ми повинні чітко задекларувати — що люди, які склали голови на чужій імперіалістичній війні — є жертвами тієї війни. Вони є жертвами авантюри радянського режиму, який використав українців для досягнень своїх інтересів. Адже Україна тоді не мала жодних інтересів у цій далекій країні. Якщо чесно, то, які зараз інтереси має України в Афганістані? Зараз для нас це ніби інша планета. Очевидно, що він і в ті часи нам нічим не загрожував. Але людський та господарський ресурс радянської України використали. Українці, які служили у радянські армії, по суті, є жертвами тієї війни. Адже їхня служба була фактично безальтернативною.

— Які уроки для нас дає досвід тієї війни?

— Якщо ми, українці, не збережемо своєї держави, будемо ховатись від мобілізації, будемо обкрадати країну, не підтримувати, а руйнувати, топити державу — то ми її втратимо. А якщо ми втратимо державу — то наш людський ресурс використає росія для подальших імперіалістичних воєн.

Як це робили з українцями в срср. Ті, хто думає, що зараз сховається від мобілізації, у разі захоплення росією України, ризикує опинитися вже на іншій війні. Їх змушуватимуть штурмувати столиці інших країн в інтересах російської імперії, відновлюючи її в кордонах срср.

І історія, і реальність нам показує, що ніхто не буде нікого щадити, нас будуть штовхати на завоювання в інтересах кремля.

Це урок з афганської війни який ми ще не вивчили до кінця, але який маємо нарешті запам’ятати.

— В Україні переосмислили уроки й війни, яку називали колись «Велика вітчизняна», тепер для нас це — Друга Світова і наші висновки про неї відрізняються від того, що було кілька поколінь тому.

— Якщо вести мову про те, яким чином ми повинні реалізувати це бачення, що Афганська війна є імперська, де українці були використані як ресурс і стали жертвами, то людство не придумало іншого шляху, як глибоку послідовну тривалу роботу із суспільством із допомогою найрізноманітніших засобів інформування. Треба починати пояснювати це у школах, по ТБ, готувати якісну документалістику, художні фільми… Все це має формувати у суспільстві нові уявлення.

— Хто це має генерувати у суспільстві? Історики, влада чи громадянське суспільство?

— Ми стикаємося з тим, що багато історичних питань мають консенсус у середовищі істориків, але не виходять за межі професійного середовища.

А суспільство живе і далі уявленнями про воїнів-інтернаціоналістів, про миротворців і боротьбу з душманами (бандитами). Тими стереотипами, які в нас «вживила» радянська пропаганда та російські фільми типу «9 рота» — стереотипи радянського героїзму з цієї війни. А реалії були такими, що наших співвітчизників просто використовували, як воїнів імперії.

Сьогодні ми питаємо себе: що роблять у нас буряти, башкири та чеченці? Який їх національний інтерес у війні з нами? Ніякого! Вони гинуть за чужий інтерес.

І оці всі речі — вшанування миротворців і афганців в один день недопустимі. Їх можна вшановувати лише як жертв.

Я б робив це у приватному або громадському форматі.

Державна політика має чітко продемонструвати, що це була чужа війна, де ми були змушені воювати за чужі інтереси.

— Розпочала роботу Мюнхенська конференція з безпеки. Скоро 20 років, як у Мюнхені саме на такій конференції путін заявив про необхідність біполярного світу та те, що розпад срср був «геополітичною катастрофою». Тоді ніхто не відчув у цих словах натяку на нову війну. Чому?

— З тої простої причини, що світові політичні лідери міряли путіна звичайною міркою, як міряли б європейського, або американського політика. Нікому не приходило в голову, що відновлення срср він вважає своєю місією. Це було схоже на те, як Адольф Гітлер написав «Майн кампф» — свою програмну книгу, виклад програми своїх війн та геноцидів. А коли він прийшов у 1933 році до влади, то у Європі не мали відчуття, що він буде реалізовувати те, про що писав у своїй книжці. Вважали, що ті антилюдські гасла, скажімо, втілити нереально.

Так сталось і з путніми — коли він говорив про необхідність повернення до біполярного світу, про розвал срср як найбільшу трагедію і таке інше, то всі думали, що це — для російських громадян, для внутрішнього користування. У Європі не розуміли, що виборів у росії вже не буде. Що росія перетворюється на тоталітарну державу, де маячня вождя перетворюється на реальність…

І сьогодні всі хапаються за голову, коли путін вже заявляє, що використає ядерну зброю у космосі. Таких викликів, як зараз з’явились — не було понад 80 років.

— Як Мюнхенську конференцію можна використати сьогодні, щоб зупинити це всесвітнє зло?

— Мюнхен — це дуже хороший майданчик для протидії раковій пухлині сучасності. Саме росія є та пухлина, яка може знищити людство. Це дорого коштує нам, а завтра може так само дорого коштувати європейцям, американцям, мешканцям Закавказзя… Ми не знаємо куди поверне свої метастази ця пухлина, але залишати її в організмі людства не можна.

Цивілізовані держави мають вирішити, як цю проблему знешкодити.

Наша оборона — це лише одна складова глобальної трансформації світу й або цей рак знищить людство, або людство, на чолі з лідерами мирних прогресивних країн зможе мобілізуватись і дати відсіч, знищивши цю хворобу остаточно.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»