Урок афганської війни ми не вивчили, але його треба запам’ятати, — історик Іван Патриляк

Історик відзначає, що Україні слід переосмислити наслідки війни у Афганістані, а цивілізовані держави мають знайти спосіб знешкодити росію, як державу-агресора.
Епоха імперіалістичних воєн могла б закінчитись 15 лютого 1989 року, коли відбувся вивід радянських військ з території Афганістану після десятиліття протистояння. Але росія так і не відкрила нову сторінку свого розвитку й все ще марить відновленням панування на теренах «союзу».
Чим була війна в Афганістані для українців? Як слід трактувати сьогодні її наслідки?
Чому світові лідери «проґавили» підтекст у словах путіна про нову війну на Мюнхенській конференції з безпеки у 2007 році? Як можна зупинити загрозу з росії для світу?
Про це кореспондентка «Вечірнього Києва» говорила з Іваном Патриляком, доктором історичних наук, професором, офіцером Центру досліджень воєнної історії ЗС України.
— Пане Іване, днями вшановували пам’ять воїнів, що загинули в Афганістані. 15 лютого вважають Днем пам’яті учасників бойових дій, що відбулись на території інших держав. Чим та війна була для України та українців?
— Вона була типовою імперіалістичною війною, яку вели великі імперіалістичні держави для створення буферних зон на своїх кордонах. 160 тисяч українців брали участь у тій жахливій війні в Афганістані. У тому числі — понад 12 тисяч киян, 126 із них не повернулися додому.
До слова, за офіційною статистикою в срср було всього 15 тисяч полеглих, а українців серед них — 4,5 тисячі. Неофіційні й офіційні дані розходяться. Наприклад, всього за 10 років війни неофіційно кажуть про 100 тисяч загиблих. А скільки було полонених та поранених? Ці дані заховані в нетрях архівів радянського союзу та його спадкоємиці росії.
— Коли аналізуєш, як почалась війна в Афганістані, коли генсек кпрс брєжнев сказав, що срср «не може дозволити собі, щоб на її кордоні було «друге Чилі» і заяви путіна перед початком так званої «спеціальної воєнної операції», то бачиш чимало схожого…
— Сьогодні коли ми говоримо про фактично 10 років війни з росією, яка підступно і без будь-якої причини напала на Україну, окуповуючи Крим та Донбас і два роки тому почала широкомасштабне вторгнення, ми згадуємо про те, що срср теж здійснив неспровоковане вторгнення в іншу країну.

— Як нам говорити про людей, які загинули в Афганістані на чужій війні?
— Ми маємо відділити дві складові — з одного боку це вимір державної політики радянського союзу — як імперіалістичної політики. Неспровоковане вторгнення, коли було використана зброя масового знищення, килимні бомбардування і геноцид афганців — війна з боку срср по суті з боку росії. Ми маємо це однозначно засудити.
— А як бути із загальнолюдським виміром?
— Як ставитись до тих людей, які змушені були воювати у радянській армії проти народів Афганістану? Тут ми повинні чітко задекларувати — що люди, які склали голови на чужій імперіалістичній війні — є жертвами тієї війни. Вони є жертвами авантюри радянського режиму, який використав українців для досягнень своїх інтересів. Адже Україна тоді не мала жодних інтересів у цій далекій країні. Якщо чесно, то, які зараз інтереси має України в Афганістані? Зараз для нас це ніби інша планета. Очевидно, що він і в ті часи нам нічим не загрожував. Але людський та господарський ресурс радянської України використали. Українці, які служили у радянські армії, по суті, є жертвами тієї війни. Адже їхня служба була фактично безальтернативною.
— Які уроки для нас дає досвід тієї війни?
— Якщо ми, українці, не збережемо своєї держави, будемо ховатись від мобілізації, будемо обкрадати країну, не підтримувати, а руйнувати, топити державу — то ми її втратимо. А якщо ми втратимо державу — то наш людський ресурс використає росія для подальших імперіалістичних воєн.
Як це робили з українцями в срср. Ті, хто думає, що зараз сховається від мобілізації, у разі захоплення росією України, ризикує опинитися вже на іншій війні. Їх змушуватимуть штурмувати столиці інших країн в інтересах російської імперії, відновлюючи її в кордонах срср.
І історія, і реальність нам показує, що ніхто не буде нікого щадити, нас будуть штовхати на завоювання в інтересах кремля.
Це урок з афганської війни який ми ще не вивчили до кінця, але який маємо нарешті запам’ятати.
— В Україні переосмислили уроки й війни, яку називали колись «Велика вітчизняна», тепер для нас це — Друга Світова і наші висновки про неї відрізняються від того, що було кілька поколінь тому.
— Якщо вести мову про те, яким чином ми повинні реалізувати це бачення, що Афганська війна є імперська, де українці були використані як ресурс і стали жертвами, то людство не придумало іншого шляху, як глибоку послідовну тривалу роботу із суспільством із допомогою найрізноманітніших засобів інформування. Треба починати пояснювати це у школах, по ТБ, готувати якісну документалістику, художні фільми… Все це має формувати у суспільстві нові уявлення.
— Хто це має генерувати у суспільстві? Історики, влада чи громадянське суспільство?
— Ми стикаємося з тим, що багато історичних питань мають консенсус у середовищі істориків, але не виходять за межі професійного середовища.
А суспільство живе і далі уявленнями про воїнів-інтернаціоналістів, про миротворців і боротьбу з душманами (бандитами). Тими стереотипами, які в нас «вживила» радянська пропаганда та російські фільми типу «9 рота» — стереотипи радянського героїзму з цієї війни. А реалії були такими, що наших співвітчизників просто використовували, як воїнів імперії.
Сьогодні ми питаємо себе: що роблять у нас буряти, башкири та чеченці? Який їх національний інтерес у війні з нами? Ніякого! Вони гинуть за чужий інтерес.
І оці всі речі — вшанування миротворців і афганців в один день недопустимі. Їх можна вшановувати лише як жертв.
Я б робив це у приватному або громадському форматі.
Державна політика має чітко продемонструвати, що це була чужа війна, де ми були змушені воювати за чужі інтереси.
— Розпочала роботу Мюнхенська конференція з безпеки. Скоро 20 років, як у Мюнхені саме на такій конференції путін заявив про необхідність біполярного світу та те, що розпад срср був «геополітичною катастрофою». Тоді ніхто не відчув у цих словах натяку на нову війну. Чому?
— З тої простої причини, що світові політичні лідери міряли путіна звичайною міркою, як міряли б європейського, або американського політика. Нікому не приходило в голову, що відновлення срср він вважає своєю місією. Це було схоже на те, як Адольф Гітлер написав «Майн кампф» — свою програмну книгу, виклад програми своїх війн та геноцидів. А коли він прийшов у 1933 році до влади, то у Європі не мали відчуття, що він буде реалізовувати те, про що писав у своїй книжці. Вважали, що ті антилюдські гасла, скажімо, втілити нереально.
Так сталось і з путніми — коли він говорив про необхідність повернення до біполярного світу, про розвал срср як найбільшу трагедію і таке інше, то всі думали, що це — для російських громадян, для внутрішнього користування. У Європі не розуміли, що виборів у росії вже не буде. Що росія перетворюється на тоталітарну державу, де маячня вождя перетворюється на реальність…
І сьогодні всі хапаються за голову, коли путін вже заявляє, що використає ядерну зброю у космосі. Таких викликів, як зараз з’явились — не було понад 80 років.
— Як Мюнхенську конференцію можна використати сьогодні, щоб зупинити це всесвітнє зло?
— Мюнхен — це дуже хороший майданчик для протидії раковій пухлині сучасності. Саме росія є та пухлина, яка може знищити людство. Це дорого коштує нам, а завтра може так само дорого коштувати європейцям, американцям, мешканцям Закавказзя… Ми не знаємо куди поверне свої метастази ця пухлина, але залишати її в організмі людства не можна.
Цивілізовані держави мають вирішити, як цю проблему знешкодити.
Наша оборона — це лише одна складова глобальної трансформації світу й або цей рак знищить людство, або людство, на чолі з лідерами мирних прогресивних країн зможе мобілізуватись і дати відсіч, знищивши цю хворобу остаточно.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»