З дитинства перемагав смерть: історія загиблого льотчика Владислава Рикова

Повний кавалер орденів «Богдана Хмельницького» та «За мужність» — один із найкращих українських льотчиків-штурмовиків, тридцятирічний Владислав Риков, здійснив 385 бойових польотів. Сьомого лютого його вбила російська ракета.

У суботу, 10 лютого, з молодим і вже легендарним пілотом попрощались у Вінниці, де він мріяв жити з сім’єю після Перемоги.

Командування Повітряних сил України повідомило історію життя Захисника-Героя.

Він родом з Луганщини, коли Владу було шість, його намагались вбити.

«Луганщина, бандити, перестрілка… Хлопця врятував правоохоронець Юрій Покусаєв… Загинули усі — молодший брат Влада, його мати, колега Юрія… Місцеві реаніматологи були налаштовані скептично. Та Влад вижив!» — відкрили історію дитинства найкращого пілота Су-25 у Повітряних Силах.

Коли почалась велика війна, йому було 28 років. І щодня його намагався збити ворог.

Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина — він нищив окупантів у небі. А ворожі винищувачі та ППО полювали за ним.

Владислава Рикова рятували професіоналізм, стресостійкість та жага перемоги.

Поки рашисти переконували світ, що «Авіації в Україні вже не існує!» Влад впевнено випалював окупантів та їх техніку.

Його останній виліт бачив командир Герой України підполковник Ростислав Лазаренко.

«Це був звичайний бойовий день. Ранок 7 лютого. Типове завдання — вогневе ураження противника. Розбір цілі, обговорення, підготовка… Все, як завжди… Влад потиснув руку. Виліт… Жити йому залишалось 17 хвилин… Насправді ти ніколи цього не відчуваєш… Війна чомусь забирає найцінніше саме в той момент, коли ти максимально спокійний, коли думаєш, що обстановка більш-менш і це звичайний політ…» — поділився Лазаренко подіями, які розгорнулись у небі кілька днів тому.

Командир стежив за парою українських штурмовиків на пункті управління, бачив винищувач противника.

«Ракета Р-37, яку окупанти вже досить давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди… Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі», — розповів Лазаренко

Командир Влада був переконаний: це була помста. Напередодні українці добряче «насипали» рашистам.

«Звісно, до останнього сподівався, що Влад якимось дивом попри низьку висоту, зумів катапультуватись, що він живий, зараз ми його заберемо, а потім довго разом усе обговорюватимемо… Влад був дуже цінний для мене. Давно прийняв рішення берегти його, принаймні намагатись. Та як вберегти на війні?» — картає себе командир загиблого пілота.

Не знає відповіді на це запитання і батько Влада. Його янгол-охоронець, Юрій Покусаєв, який понад 20 років тому врятував хлопчику життя на Луганщині.

Юрій дізнався, що в малого зовсім немає рідних та оформив опіку.

«Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку. Він так горів небом! Потім створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр. Центр і досі функціонує, чимало нинішніх героїв є його вихованцями. Тож, коли дійшов час обирати ВНЗ, навіть запитання не стояло — тільки ХНУПС», — розповів батько пілота.

Його життя тісно пов’язане з авіацією, тож батько й син годинами могли обговорювати різні професійні моменти. А з початку широкомасштабного вторгнення ще й «працювали» поруч, син — у бойовому штурмовику, батько — із цивільним повітряним патрулем.

«Траплялось, що і пуски по нас здійснювали майже одночасно… „Па, ти там всі ракети зібрав?“ — жартома запитував син, а я лиш тішився, який він діловий виріс. Чомусь завжди самовпевнено думав, що із ним все буде добре… Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив сина…».- каже Юрій.

Владислав мав цікавий позивний — «MAGIC», що в перекладі із англійської «магія», усі, хто знав його особисто кажуть, що він насправді був чарівним — і на землі, й у небі.

«Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок якщо я загину», — розповів Ростислав Лазаренко.

«Він прикривав мене — і не лише в небі, завжди був поруч, всі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день… Насправді я продовжу з ним спілкуватись. Тільки тепер це будуть лише монологи. Перший бойовий виліт після втрати когось із побратимів я часто робив саме разом із Владом. Так би мовити, «політ честі»… Цього разу його доведеться робити самостійно, як і багато речей у житті… ” — поділився командир.

Без Влада побратими пересядуть на F-16, а саме він був одним із найкращих учнів на курсах англійської мови й мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну і перемогти ворога.

У Влада залишилась дружина та маленька донечка Міра.

«Ми давно домовились із Владом, якщо загине хтось із нас, то інший буде дбати про його родину. Влад дуже любив своїх дівчат, півтора року від початку вторгнення практично не бачився із родиною і дуже засмучувався з цього. Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати. Я близько знаю його дружину, часто грався з донечкою. Тепер Влада немає і за них відповідаю я, обіцянку потрібно виконувати…» — каже Лазаренко.

Владиславу Рикову надали військове звання «полковник» (посмертно), поховали пілота на Алеї Слави у Вінниці. Побратими твердо вірять, що згодом здійсниться і ще одна мрія Влада — про сильну і мирну Україну.

«Вечірній Київ» писав про те, що льотчик-штурмовик Владислав Риков загинув під час бойового завдання.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»