У Музеї Києва знайомлять з художнім талантом Сержа Лифаря. ФОТО

Серж Лифар був не лише хореографом, а й художником. Фото авторки
Серж Лифар був не лише хореографом, а й художником. Фото авторки

Перший виставковий проєкт Музею Сержа Лифаря присвячений маловідомій іпостасі знаного хореографа — як художника.

Філіал Музею історії міста Києва — Музей Сержа Лифаря — був створений у 2019 році. Власного приміщення він не має, а виставкоим проєктам завадили спочатку ковід, потім війна.

Як розповіла «Вечірньому Києву» в.о. завідувачки Музею Сержа Лифаря Наталя Білоус, у колекції музею переважно епістолярні матеріали (листування, мемуари, рукописи), стародруки, світлини. Експонати були передані вдовою та спадкоємицею Лифаря, графінею Ліліан Алефельд.

В.о. завідувачки Музею Сержа Лифаря Наталя Білоус. Фото авторки

Частина з них, зокрема бібліотека Лифаря, зберігалися у відділі мистецтв Публічної бібліотеки імені Лесі Українки. Наразі спадщина Лифаря у Києві є розпорошеною, бо ще одну частину колекції зберігає Національний музей історії України.

ДОВКОЛА ТАНЦЮ І РУХІВ

Свою виставкову діяльність Музей Сержа Лифаря розпочав з камерної виставки «Лінія танцю: Художник Серж Лифар». Вона присвячена малознаному аспекту творчості видатного танцівника — його художній кар’єрі. У 1971 — 1975 роках Серж Лифар захопився малюванням та влаштовував багато виставок.

В експозиції можна роздивитися малюнки, фото, запрошення на виставки, каталог, нотатки, архівні газетні вирізки, які свідчать про активну творчу та виставкову діяльність Сержа Лифаря.

Лист Сержа Лифаря.
Автограф та зображення Ікара.

«У грудні у фонді я знайшла лист Сержа Лифаря від 11 вересня 1972 року. Він пише, що закінчив хореографічну кар’єру у березні 1971 року в Марселі. А у квітні неочікувано „вступив в новий театр… Живопис“. Тобто він зафіксував початок свого нового творчого етапу, — розповіла „Вечірньому Києву“ Наталя Білоус. Цей знаковий лист можна побачити в експозиції. — Поступове відсторонення від театру для Сержа Лифаря було психологічно важким, бо він був відданий цього мистецтву. Це був злам, і він знайшов себе в живописі».

Серж Лифар та Марк Шагал.
Серж Лифар, Ліліан та Пікассо.

Серж Лифар багато спілкувався та співпрацював зі старшим поколінням видатних митців — Марком Шагалом і Паблом Пікассо. В екпозиції можна побачити світлини з ними. На одній Лифар з Шагалом, сидять на сцені і дивляться, найімовірніше, на декорації. На другій — Лифар з партнеркою Ліліан та Пікассо у перукаря в Каннах. Друзі підтримують його у складний час, коли пішов з опери внаслідок конфлікту.

Ці митці справили на нього великий вплив, особливо Пікассо.

Копії малюнків Сержа Лифаря.
Копії малюнків Сержа Лифаря.

«Ми назвали виставку «Лінія танцю». Лінія для Пікассо є знаком. Його голуб, символ миру, або жінка-птаха, — це більше ніж лінія, це знак. На це орієнтувався і Серж Лифар, — пояснює Наталія Білоус. — У нас представлені копії невеликих робіт, які є в Києві. Але він писав картини різного розміру. На фотографіях, де Серж Лифар стоїть біля галереї в Монако, помітно, що там є велика картина. Він працював акрилом, іноді використовував тонований папір. У його живописі все крутилося навколо танцю, рухів танцівників.

Важливим для Лифаря було зображення Ікара. У 1935 році він створив балет «Ікар». За натхненням поїхав в Афіни, ходив на Парфенон. І там вирішив зробити модерністський балет, без музики, лише з ритмом. Декорації до цієї постановки робили Далі, Пікассо. Ікар не залишав Сержа Лифаря і став певним символ його життя».

Серж Лифар біля галереї, де проходить його виставка.
Серж Лифар біля галереї, де проходить його виставка.

Переважно Лифар виставлявся у невеликих галереях Ніцци, Венеції, Монте-Карло, перемовини з якими вів сам або його знайомі. Деякі картини відразу потрапляли до музеїв.

«Його роботи купували переважно аристократи, які були його колом спілкування. Ті, що знали його ще як артиста в 1930-40-х роках, які ним тоді захоплювалися, — зазначила Наталя Білоус. — Вони звикли купувати мистецтво. Поважали його як талановиту людину, зірку балету. Хоча в той час його мистецтво, що наслідувало Пікассо і Шагала, було вже анахронізмом».

Запрошення на виставку.
Відгуки в пресі.

Інформацію про продажі своїх робіт Серж Лифар фіксував на різних папірцях, що були під рукою. Так, 17 травня 1974 року у Венеції він пише, що отримав чек на 250 мільйонів лір за картину «Танцівник».

26 травня 1972 року в Парижі Серж Лифар пише, що буде прийнятий Президентом Французької Республіки в Єлисейському палаці, якому покаже свій живопис. Його приймав Жорж Помпіду, який заснував Центр сучасного мистецтва. Пізніше Лифар згадує, що його «виставка-презентація» тривала 30 хвилин, і Помпіду придбав картину за 250 тисяч франків.

На виставці «Лінія танцю».

СЕРЖ ЛИФАР НА КИЇВСЬКІЙ СЦЕНІ ТА ВИДАВНИЧІ ПРОЄКТИ

Музей вже працює над новим великим виставковим проєктом «Серж Лифар на київській сцені», який також представить в Музеї історії міста Києва.

«Серж Лифар ніколи не виступав повноцінно на київській сцені, і ми це спробуємо реконструювати, — поділилася Наталя Білоус. — Буде представлений період визвольних змагань, як тут змінювався історичний контекст. Життя Сержа Лифаря в Києві до від’їзду, зокрема, покажемо гімназійний журнал та архівні речі. А також розкажемо про його життя в Парижі, театральні знахідки тощо».

Наталя Білоус з колегою.

Також в планах філії низка видавничих проєктів. Зокрема, повноцінна біографія Сержа Лифаря, якої досі немає. У цьому напрямку музей співпрацює з Інститутом біографічних досліджень бібліотеки Вернадського, який спеціалізується на життєписах.

Також у фондах є мемуари Сержа Лифаря з 1929 по 1954 роки, листування та інші рукописи, цікаві для досліджень.

На виставці «Лінія танцю».

«Лінія танцю: Художник Серж Лифар»

Коли: до 11 лютого, з 12:00 до 19:00
Де: Музей історії міста Києва, вул. Б. Хмельницького, 7, третій поверх
Вхід вільний

Читайте також:

  • 100 років авангардному музею: у столиці розпочався оригінальний артпроєкт. У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України знайомлять з історією закладу, представляючи найяскравіші виставкові проєкти від кінця 1980-х до сьогодення.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»