Вистава нагадує, що війна триває і щодня хтось втрачає свій дім, — Ілля Мірошніченко про київську прем’єру балету «Д.І.М.»

30 січня на сцені МЦКМ презентували сучасний балет «Д.І.М.» на музику Віктора Рекало у виконанні артистів Insha Dance Company про вимушену евакуацію.

Проєкт «Д.І.М.» виріс з вистави «М.H.O.T.F., або мій Дім на Двох Ногах», яку зробили на резиденції для митців та представили у Німеччині у 2022 році. Власне, творці постановки особисто пережили евакуацію, і втілили власний досвід на сцені — мовою тіла.

«Дорога додому починається в той момент, коли ми з нього їдемо» — так звучить теза танцювальної постановки. На сцені через рухи та тіло досліджують, що означає дім для людей, вимушених покинути свою землю.

Через виставу проходить образ залізниці, яка під час повномасштабного вторгнення, особливо на початку, стала порятунком для багатьох людей. Стукіт залізниці супроводжує подорож головних героїв.

Абревіатуру «Д.І.М.», як пояснив хореограф-постановник Ілля Мірошніченко, можна розшифрувати як «До іншої могили». Таким чином підкреслюється, як багато українців не зможуть повернутися додому та бути навіть поховані у власному місті чи селі.

«Фішкою» постановки стала жива музика. Ексклюзивний твір для вистави створив композитор і віолончеліст Віктор Рекало. Наживо її виконував струнний квартет.

Детальніше про виставу «Вечірній Київ» розпитав хореографа-постановника Іллю Мірошніченко.

— Розкажіть, як довго працювали над проєктом? Що було найскладнішим?

— Робота загалом зайняла близько 6 місяців. За цей період ми з командою пройшли всі етапи — від планування процесів і до премʼєрного показу. Найінтенсивнішим був січень місяць, коли мали репетиції з артистами щодня по 5 годин у залі.

В ці шість місяців вистава стала абсолютно іншою, новою, обʼємною, що допомогло більш предметно усвідомити загальну тему роботи. Ну і, звичайно, жива музика — це був неймовірний досвід.

— Чи змінилися у виставі виконавці?

— Саме артистична команда майже не змінилася від тієї, що працювала з нами в Німеччині. Лише одна артистка з 5 танцівників не змогла долучитися. Троє виконавиць приїхали з Європи спеціально задля нашої премʼєри й це прекрасний показник, адже нам надважливо працювати над поверненням людського ресурсу в Україну.

— На прем’єрі звучала жива музика, написана Віктором Рекалом. Як співпрацювали з композитором, які побажання йому озвучували, скільки в нього було творчої свободи?

— Віктор Рекало — абсолютно геніальний автор. Під час роботи над створенням вистави я, як постановник, цілком йому довірився і з нетерпінням чекав нових музичних частин, які він на перших етапах поступово нам надсилав у «неживому» міді форматі (зіграний компʼютерною програмою). Ми з ним досі не мали можливості зустрітися особисто через надзвичайно щільний графік Віктора. Вся наша комунікація відбувалась у месенджерах, що іноді супроводжувалась моїм наспівуванням у голосових повідомленнях частин музичного твору, які нам були необхідні для вистави.

Чудово памʼятаю як отримав запис фінального блоку музики, в якому Віктор зробив три окремих фінали. Тоді мені здавалося, що це неможливо буде «побороти» танцювальними сценами. Але Віктор дуже просив мене зберегти структуру твору і ми з артистами таки витримали цю музичну форму.

— Чи відрізняються месиджі постановки для українських та закордонних глядачів?

— Насправді відмінні лише акценти. Для закордонної публіки ми говоримо зі сцени про наш біль через танець і просимо більшої залученості до їхніх внутрішньополітичних аспектів, що стосуються війни в Україні. На домашній сцені ми апелюємо до авдиторії з проханням памʼятати, що війна досі триває і щодня хтось втрачає свій дім.

Показовою ситуацією стало коротке відео, що набрало вже понад 30 тисяч переглядів в інстаграм. Ведуча якогось подкасту саме з цією тезою звертається до глядачів. Вона була присутня на премʼєрі вистави «Д.І.М.» і була дуже вражена поверхневою реакцією частини глядачів, які очевидно через певну інформаційну втому не захотіли трактувати виставу як звернення до їхньої совісті свідомого українця чи українки. Мене ж, як одного з авторів вистави, тішить той факт, що сенси, закладені у роботу працюють і знаходять відгук у таких сучасних форматах як подкаст.

— Чи плануєте ще покази? Які ваші наступні проєкти?

— Insha Dance Company — унікальне явище для українського сучасного театру. Адже ми незалежний театр танцю, колектив, який не має фінансової підтримки. Наші самостійні покази ледь покривають витрати, повʼязані з діяльністю. Але на даному етапі нам головне діяти і працювати. Тож, покази будуть. Найближчі вже навесні цього року.

І звичайно у нас в планах створення як мінімум двох нових вистав: хочеться велику форму різдвяного настрою на наступний сезон та малу форму танцювальної вистави для постійного репертуару.

Insha Dance Company розпочала своє існування у 2019 році (Київ, Україна) як молодий творчий дует двох українських танцівників — Іллі Мірошніченка та Катерини Кузнецової. У 2022 році дует трансформувався в Insha Dance Company, метою якої є розвиток та популяризація танцювального театру в Україні через призму європейського досвіду. Глобально метою є створення умов для повернення професійних танцівників з-за кордону на українську сцену та створення конкурентоспроможного осередку для розвитку та роботи українських танцівників та хореографів вдома.

Зараз репертуар Insha Dance Company складається з чотирьох різних за формою хореографічних вистав: «Дерево не Може Втекти» (2018), «1984. ІНША» (2020), «СТІНА» (2021, проєкт реалізовано за підтримки Українського Культурного Фонду, партнер — «Київ-Модерн Балет»), «М.H.O.T.F., або мій Дім на Двох Ногах» (2022, проєкт реалізовано в рамках програми резиденцій для митців з України за підтримки TanzHaus «TanzFaktur» та Kunststiftung NRW, Кельн, Німеччина).

Читайте також:

• Театральний лютий: які вистави покажуть у столиці. Для вашої зручності ми зібрали афіші столичних закладів із репертуаром на місяць.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»