Чому в Києві туалет – це розкіш
Вважається, що однією з головних ознак цивілізованого міста є… впорядкованість туалетів. У Києві з цим ділом кепсько. «Вечірка» вирішила порушити делікатну тему напередодні Всесвітнього дня туалетів, який відзначається 19 листопада.
Чи не найбільшим туалетним «реформатором» столиці був сумнозвісний мерЛеонід Черновецький, який 31 травня 2006 року доручив своєму заступнику протягом тижня вивчити проблему і розробити план заходів щодо вирішення питання відсутності туалетів у громадських місцях. Але чи то високий чиновник не користувався громадськими вбиральнями, чи з якихось інших причин це «вирішення» затягнулося на роки.
Хоча 2008-го з міського бюджету було виділено 300 тисяч гривень на проектування стаціонарних туалетів, планували відкрити їх 50 штук у 2009 році, а наступного взагалі подолати «туалетну проблему», вона лише поглибилася. Адже значну частину їх, і не без участі мера, було продано підприємцям під склади, майстерні, пивбари чи навіть ресторани, як, наприклад, «Глечик» у Поліцейському сквері чи кафе у Біличах. А ті, що працювали, занепадали через неналежне утримання.
Пізніше було розроблено програму будівництва громадських туалетів модульного типу і схему їх розміщення до 2010 року, яка передбачала встановлення 164 кабінок. На її виконання планували залучити також кошти інвесторів. Але їх такий «бізнес» не привабив, і затія, як кажуть, накрилася унітазом. Як і затія з передачею 2012 року комунальних туалетів у оренду, до якої також знайшлося мало охочих…
Володимир Бондаренко, голова постійної комісії Київради з питань ЖКГ та паливно-енергетичного комплексу:
– У радянські часи в Києві існувала система туалетів, розміщених буквально на каналізаційних мережах, наприклад, у парку Шевченка, на Хрещатику, у Святошині та ін. За правління мера Черновецького значну їх частину розпродали під різноманітні заклади, а деякі з часом стали непридатними до користування. За головування Олександра Попова у «моду» увійшли вакуумні туалети – чимало таких поставили в центрі міста під час Революції гідності, але комунальники, напевне, за вказівкою «згори», їх не вичищали, перетворюючи на інструмент політичної боротьби. Нині проблема забезпечення столиці вбиральнями доволі актуальна, тому багато старих вбиралень закриті, та й дещо змінилися місця масових скупчень людей у зв’язку з будівництвом нових мікрорайонів, відкриттям транспортних вузлів, ринків тощо.
(Повний виклад статті – в черговому номері газети «Вечірній Київ», 10 листопада)
Нагадаємо, що столичний музей встановив «туалетний» рекорд.