Володимиру Самійленку — 160: цікаві факти з життя відомого драматурга та лірика

Сьогодні, 3 лютого, виповнюється 160 років з дня народження українського поета-лірика, сатирика, драматурга і перекладача Володимира Самійленка.

У день пам’яті цього відомого діяча літератури кінця ХІХ — початку XX століття, «Вечірній Київ» згадує його життєвий шлях та основні твори.

Народився Володимир Самійленко в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Він був позашлюбною дитиною поміщика Івана Лисевича та колишньої кріпачки Олександри Самійленко.

Дитинство хлопця минуло на хуторі Михайлівна, де його мати служила управителькою панського маєтку. Згодом дитину взяв на виховання Олексій Трохимівський — близький приятель родини.

Першим вчителем маленького Володі став місцевий дяк, далі хлопчик здобув початкову освіту у Миргороді.

У 1875 році Володимир вступив до Полтавської гімназії, де провчився 9 років.

В цей час учень захоплюється літературою, багато читав самостійно, пробував самотужки перекладати твори античної літератури та навіть писав своїй перші власні твори та оповідання.

Згодом Володимир вступає на історико-філологічний факультет Київського університету, де вчиться з 1884 — 1890 роки. На той час, він був чи не єдиним студентом київського вишу зі сумнівним соціальним походженням.

В роки навчання молодий поет входить до літературно-мистецького гуртка «Плеяда», активно товаришує з Оленою Пчілкою та її донькою Лесею Українкою, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким та іншими відомими діячами української культури.

Одним із головних завдань цього об’єднання було поширення рідної мови, тому Володимир адаптовував Данте, Мольєра, Бомарше, Беранже та інших.

Впродовж життя він опанував 9 різних мов, і вважається одним з кращих перекладачів творів світової літератури.

У середині 1880-х Володимир Самійленко також активно працює над створенням власної збірки, однак переважну більшість його творів заборонили публікувати через царську цензуру.

Тож молодий поет співпрацює з виданням Галичини, успішно публікуючи свої твори у популярному львівському часописі «Зоря». Починаючи з 1886 року публікувався в журналах «Правда», «Літературно-науковий вісник» та місячниках «Складка», «Варта», які принесли йому значну популярність у літературних колах.

Його талантом захоплювався Іван Франко, бачивши у колезі талановитого лірика, а у творах Самійленка — високу та непересічну мовну культуру.

У 1906 році видатний письменник разом з Михайлом Мочульським зібрали друковані й недруковані вірші поета 1884—1906 років, видавши їх у Львові за його власним прізвищем під заголовком «Україні» з передмовою Франка.

Збірка була пронизана творами до рідної Батьківщини, яку Володимир Самійленко безмежно любив.

«Він українець, свідомий українець, усією душею відданий своїй країні та своєму народові, і це в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, майбутнього. От тим-то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний — не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги й всі — на жаль, такі нечисленні — радощі рідного народу», — писав про нього Іван Франко.

Подальша доля поета та перекладача в царський час складалася не надто успішно.

Володимир Самійленко жив і працював у різних містах, зокрема у Миргороді, Катеринославі (Дніпро).

Починаючи з 1905-го працював у київських редакціях періодичних видань: «Громадська Думка», «Рада», «Шершень».

Яскраву сторінку його поетичної творчості становить його пейзажна та інтимна лірика. Та все ж, він був блискучим майстром сатири й гумору, гостро висміюючи лжепатріотів, які лише на словах люблять вітчизну й рідний народ, викрив суспільні вади тогочасного ладу.

Найвідоміші його вірші — «Українська мова», де він називає рідну мову «діамантом дорогим», та «Вечірня пісня», покладена на музику Кирилом Стеценком.

«Вважаючи, що я писав виключно по-українськи, а українську пресу тоді в Україні та навіть і в Росії було заборонено не за зміст, а за мову, то все це друкувалося тільки у галицьких виданнях без жодної плати. Маючи єдиний заробіток — службу телеграфіста — й намучившись добре за три роки від нічних чергувань, після чого я творити нічого не міг, написав до Іллі Шрага у Чернігів, що пропаду від телеграфа. І він, щира душа, зараз же примостив мене в Чернігівську Земську Управу на посаду редактора „Земського сборника“ з платнею 720 карбованців на рік…», — згадував Володимир Самійленко.

Дослідникам творчості Володимира Самійленка небагато відомо і про його особисте життя. У1896 року поет одружився у Чернігові з Ольгою Степанівною Орешко-Якименко. Подружжя мало чотирьох дітей: двох доньок і двох синів.

Однак, двоє синів померли ще у дитинстві, що стало для батька надзвичайно сильною втратою.

У листі до Євгена Чикаленка 1911 року поет згадує:

«Зараз мене спіткало велике горе, перед яким бліднуть і борги, і втрата всього майна. Позавчора помер мій любий хлопчик, маленький ще, було йому рік і трохи більш як сім місяців. Це була моя найдорожча дитина, найдорожча за все на світі, і її тепер немає…Це вже в мене в Добрянці вмирає друга дитина. Раніше теж умер хлопчик, але тому було тільки три місяці віку, і та смерть якось потроху забулась. А цю я не знаю, чи зможу скоро забути», — пише Володимир Самійленко.

Через скрутне фінансове становище, він, опанувавши необхідні знання, був вимушений скласти іспит на посаду нотаріуса. Володимир Самійленко відкрив власну контору в селі Добрянка на Чернігівщині, де він працював до 1917 року.

Перебуваючи у Чернігові, він часто відвідував заходи у Михайла Коцюбинського, де збиралася місцева творча інтелігенція.

У 1917 році Володимир Самійленко був серед тих, хто активно підтримував українську революцію 1917-1921 років. У цей час поет працював у різних Міністерства УНР, однак після приходу до влади більшовиків був вимушений залишити місто, змінюючи місце проживання.

За спогадами друзів, він дуже бідував, тож намагався заробити на життя перекладами.

Також здоров’я поета підкосила і родинна трагедія: смерть дружини Ольги та двох його доньок. У 1921 році від сухот помирає його старша донька Олена, а за 3 роки — під час пологів і молодша Галина.

Після смерті близьких, старого і самотнього Володимира Івановича взяла під опіку Віра Матушевська, яка була дружиною колишнього редактора «Ради», де колись він працював.

В останні роки літературний діяч також важко хворів на саркому, жив під Києвом, де 12 серпня 1925 відійшов у вічність в місті Боярка. Володимиру Самійленку виповнився лише 61 рік.

Відома письменниця та громадська діячка Людмила Старицька-Черняхівська згадувала поета наступними рядками:

«Великий патріот Володимир Самійленко не був, одначе, шовіністом, ніколи не виявляв він ворожого почуття до інших націй. Людина освічена, що знала добре чужоземні мови, він кохався і в чужоземній літературі, він визначався завжди своєю культурністю, м’якістю, толерантністю».

За свідченнями літературознавців, життя поета було нелегким, проте безмежно талановиті та щирі рядки його поезії збагатили скарбничку нашої національної літератури.

Володимир Самійленко похований в місті Боярка на Київщині.

На похорон колись знаного поета прийшли одиниці, однак вже за деякий час це стало місцем зустрічі багатьох українських патріотів та активістів.

3 лютого, у день пам’яті відомого українського поета у Боярці вшановують його пам’ять хвилиною мовчання і покладанням квітів. Також на заході традиційно звучать рядки його віршів, сповнених любові до рідної землі.

Іменем Володимира Самійленка названа вулиця у Голосіївському районі Києва.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»