Пам’ять — це теж зброя: у Києві вшанували перших Героїв Небесної Сотні. ФОТОРЕПОРТАЖ
Хода пам’яті — щорічний захід вшанування подвигу та жертви захисників Незалежності та європейського вибору України.
Від Лядських воріт з прапорами, квітами та портретами перших Героїв Революції Гідності, яких згодом назвали Героями Небесної Сотні, вирушили ті, кому важливо було вшанувати невинні жертви злочинного режиму екс-президента януковича та його поплічників.
10 років тому напруга між мирними протестувальниками й озброєними захисниками тодішньої влади посилювалась. Пролилась перша кров.
«Зранку 22 січня 2014 року смертельних поранень зазнали 20-річний Сергій Нігоян із Дніпропетровщини та 25-річний білорус Михайло Жизневський. Поранений того дня 45-річний львів’янин Роман Сеник помер за кілька днів у лікарні. Також 22 січня під Києвом виявили тіло викраденого напередодні львів’янина Юрія Вербицького зі слідами тортур. За кілька днів померли майданівці Олександр Бадера та Богдан Калиняк»» — повідомили сьогодні у Платформі пам’яті Меморіал Героїв.
10 років поспіль Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності збирає небайдужих, рідних загиблих Героїв Майдану, щоб нагадати всім про те, яку ціну Україна платить за Незалежність та повернення до європейського дому.
Ольга Сало — заступниця генерального директора з розвитку та культурно-просвітницької роботи Музею Майдану, під час спілкування з журналісткою «Вечірнього Києва», відзначила, що цьогоріч набагато більше людей прийшло, аби взяти участь у ході.
Чому це важливо? Вона переконана, що пам’ятати про трагічні події, жертви, робити висновки з того, що відбулось — є запобіжником для ідей про відродження «союзу».
«10 років ніби та невеликий час, але водночас і великий, зважаючи на ту кількість подій і втрат, які відбулись за цей час. Проте, видно, що людська пам’ять, що ми розуміємо причини цієї війни й, згадуючи полеглих героїв на Майдані, все одно актуалізується цей чин — перших героїв російсько-української війни. Чотири роки тому ми бачили, що люди втомились від теми, а зараз знов зростає. Люди розуміють, що пам’ять — це теж зброя. Згадувати наших героїв — теж є запорукою Перемоги. Перемога у війні — ми її чекаємо, ми чекаємо моменту, коли ворог капітулює», — зазначила науковиця.
На її думку: «Пам’ять — це уже потужний захист, вона дає нам сили боротись далі. Важливо не просто пам’ятати жертв, а й за що вони вийшли. І захист, і мотивація і людська наша порядність. Є ті, що поклали життя, а є ті, які мусять собі взяти за обов’язок пам’ятати».
Коли люди з прапорами та квітами та фото Героїв йшли у напрямку до перехрестя Грушевського та Паркової алеї, до них приєднувались перехожі. Адже обличчя тих, хто загинув на Майдані — відомі.
Ігор Кульчицький прийшов згадати свого батька, Володимира Станіславовича, який у 64 роки був вбитий біля Будинку профспілок 18 лютого 2014 року.
Куля пройшла навиліт через серце, а друга влучила в живіт.
Пан Ігор зазначає, що він відчував, що кров проллється. Він нагадав, що в разі загострень на Майдані тоді збиралось чимало захисників.
«Армія не хотіла брати участь у цьому, а „беркут“ вже відчував, що „майданівці“ дають відсіч — палками, камінням, але вони теж можуть бити боляче, коли їх зачіпають. Була точка така… Мені було зрозуміло, що буде кров, по-іншому Свобода не дається. Реальна Свобода», — поділився Ігор Кульчицький спогадами та роздумами.
Він впевнений: «Не було б Майдану — не було б України. Була б якась російськая соціалістична республіка. Майдан — це те, що не допустило повтору цієї „дружби“, яку нам нав’язували».
Біля меморіалу на місці загибелі білоруса Михаїла Жизневського сурмач Майдану заграв «Червону Калину» та «Реве та стогне Дніпр широкий» люди поклали квіти та поставили лампадки. Автівки навколо зупинились та почали сигналити.
Світлана Лоренчук принесла тендітні іриси. Вона поклала букет біля гранітних плит із портретами Героїв Небесної Сотні. Десять років тому вона була другокурсницею і приїхала на Майдан разом з однолітками.
«Я прийшла сьогодні так само як і всі, хто захотів та зміг сьогодні вшанувати Героїв, що віддали життя. Ми з одногрупниками були на Майдані 10 років тому. Ми чергували в Олександрівській лікарні, на Печерську. Коли ти студент — як можна не брати участь у такому важливому для країни?»
Світлана зізналась, що під час ходи вона найбільше думала про вдячність тим людям, які так дорого заплатили за Свободу.
Вдова Героя Небесної Сотні Віктора Швеця, Тамара Швець розповіла «Вечірньому Києву» про те, що сьогодні її запитали журналісти: «Що змінив Майдан?»
«А я їм сказала: ви інші. Ви знаєте справжню історію, ви знаєте, хто є хто, ви розумієте, що відбувається в державі та відкрито про це пишете. Тому що, якщо нас виховали на іншій ідеології, то у нас воно десь теплиться. А ви вже виросли на справжньому», — зазначила пані Швець.
Біля пам’ятної плити Сергію Нігояну священик ПЦУ відправив літію.
Серед тих, хто молився за Царствіє Небесне героїв був і Євген Чебан, племінник найстаршого Героя Небесної Сотні Івана Наконечного, якому у 2014 році було 83 роки.
«Беркутівці забили його двома залізними водопровідними трубами на Інститутській. 21 лютого 2014 року. Чому для нього важливо було у такому поважному віці бути на Майдані? Він — українець. Він був військовим і він сказав, що присягав на вірність народові України. Він пасічник. Приносив на майдан мед, прополіс. Отак він був з того дня, коли побили студентів „беркутівці“ і до останнього свого дня, коли вбили його».
Історії всіх 107 Героїв небесної сотні написала у трикнижжі публіцистка, журналістка Світлана Терейковська. Вона хотіла написати «історії для історії». І в результатів всі 107 доль — відкриті та відомі.
«Я з духовної точки зору підходила до опису кожного Героя. Це сто сім доль перерваних. Мені хотілось показати, якими вони були в житті. Взагалі показати, що таке новітні герої, що це не якісь особливі люди. Вони живуть серед нас. Але вони та незвичайні. У них був патріотизм з дитинства. Більшість змалечку, почавши читати вже цікавились серйозною літературою про історію України. Це були люди, які пронесли Україну в серці через все своє життя. Незалежно від того, чи їм було 19 років, чи понад 70», — розповіла пані Світлана «Вечірньому Києву».
Жінка зізналась, що боялась, що у неї не вистачить матеріалу, здоров’я чи сил написати про всіх Героїв, але з Божою допомогою вона це здолала.
До слова, в Музеї Майдану відкрили виставку «Зкмні шляхи Героїв Небесної сотні».
Пам’ять про захисників-лицарів стає нашою потужною зброєю у боротьбі з московською ордою, засобом від історичної амнезії та інструментом консолідації суспільства.
«Така пам’ять має формуватися не міфами й пропагандою, не знеособленим і забронзовілим колективним образом, не лише символами, а і об’єктивним висвітленням індивідуальних мікроісторій Героїв Небесної Сотні, реальних людей-титанів, наших сучасників: рідних, друзів, знайомих…» — вважає директор музею Ігор Пошивайло.
Виставка «Земні шляхи Небесної Сотні» є не лише засобом вшануванням пам’яті наших Лицарів-Захисників, а водночас і спробою творення сучасного наративу про «гарячу історію» та її героїв.
У широкому історичному контексті українського громадського спротиву вперше представлено дуже емоційні та драматичні артефакти, надані родинами Героїв Небесної Сотні.
Читайте також:
«За незламність їх назвали кіборгами: в Україні згадують захисників Донецького аеропорту». Впродовж 242 днів з неймовірною стійкістю та героїчною відвагою українські захисники утримували оборону будівель летовища.
Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»