Біль очікування: сім’ї полонених оборонців ЧАЕС розповіли про свою боротьбу за рідних

Як відомо, захоплення ядерного об’єкта відбулось у перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Попередньо поліцію, Збройні сили та інші військові угрупування вивели з території Чорнобильської зони для захисту Києва, але НГУ такого наказу не отримали.

Працівників станції та нацгвардійців захопили у перший день повномасштабного вторгнення та тримали як заручників. Аби уникнути повторної аварії на станції, яка була б ще більшою за масштабами, військовослужбовцям довелось не чинити опір…

Згодом бійців Національної гвардії вивезли на ворожу територію, де майже 2 роки утримують в полоні. Їхні сім’ї роблять все можливе аби пришвидшити повернення рідних, але на сьогодні вдалося обміняти менше половини заручників.

Вони одні з перших від початку повномасштабного вторгнення зіштовхнулися з жахом полону, вони понад рік боялися публічного говорити про своїх рідних, вони — це сім’ї 169 полонених бійців Національної гвардії України, які обороняли Чорнобильську АЕС.

У відчаї кожен намагався дізнатись хоч якусь інформацію про свого сина, батька, коханого, але самостійно це робити було складно. На початку повномасштабного вторгнення ще не були розроблені інструкції з поводження у разі взяття родича у полон, не функціонували відповідні органи, які координують питання полону та водночас інформують рідних. Був лише психологічний тиск та маніпуляції смертю рідних з боку росіян, нібито нацгвардійців розстріляли у лісі.

«Коли ми з цим зіштовхнулись, то не знали, що робити, куди бігти. Був великий страх, адже не було нікого хто підкаже, що і як правильно робити, ми фактично були з найперших, хто з цим зіштовхнувся. Тому згодом зрозуміли, що потрібно триматись разом, якщо хлопці там купкою, то і ми маємо робити так само», — пригадує дружина військовополоненого нацгвардійця Валерія (прізвища спікерів не розголошуються з міркувань безпеки).

Так почало утворюватись Об’єднання родин полонених нацгвардійців, які боронили Чорнобильську АЕС. Разом вони шукали будь-яку інформацію про місце перебування рідних, підтримували один одного психологічно, адже страждали не тільки дорослі, але й діти, які поглинають інформацію зовсім інакше.

Але понад рік сім’ям рекомендували не виходити на акції, не розголошувати про полон публічно та щоразу давали шаблонні відповіді стосовно рідних. Через це результати обмінів та інформування родин тільки погіршилось. Згодом мирні акції на підтримку полонених почали все більше поширюватись.

«Ми бачили, що виходять родичі конкретних підрозділів, а вже на наступних обмінах повертають їх рідних. Тому почало виникати питання: можливо, ми робимо щось не так?”- зазначила дружина полоненого нацгвардійця Валерія.

Врешті рідні оборонців ЧАЕС вирішили публічно заговорити про своїх близьких. Зараз Об’єднання родин нацгвардійців активно бере участь у розголошенні: виходять на акції, співпрацюють з державними структурами, виступають співорганізаторами творчих виставок, мають свій благодійний мерч, емблему якого створив звільнений з полону гвардієць. Вони не втрачають жодної можливості нагадати світу про жахи полону.

Зараз їх гаслом стала цитата «Разом і до кінця», яку сформулювали та якою підтримують один одного їхні рідні у полоні.

Повномасштабне вторгнення та окупація росіянами зони відчуження

За словами рідних, після захоплення Чорнобильської АЕС, яке відбулося 24 лютого 2022 року, бійці Нацгвардії ще деякий час мали зв’язок. Згодом росіяни забрали їх та видавали лише на певний час. Потім мобільний зв’язок обірвався і єдиним засобом комунікації був стаціонарний телефон.

«Іноді аби хлопці поговорили з рідними я з’єднувала їх через мобільний і стаціонарний телефон та ненароком чула особисті розмови. Більшість заручників були зі Славутича, Чернігова та найближчих сіл Чернігівської області, що вони питали коли виходили на зв’язок: чи цілі їхні будинки та, чи виїхали сім’ї», — розповіла мати полоненого бійця Ірина.

Згодом на станції почали закінчуватись запаси їжі. За місяць перебування на ЧАЕС деякі захисники втратили від 10 до 15 кілограмів своєї ваги. Заручників тримали у підвалах АЕС, де вони отримали величезні дози опромінення. Тоді публічно повідомляли, що показники перевищені приблизно у сім разів. Це сталося через свавілля росіян, вони активно використовували тяжке озброєння, техніку та облаштовували окопи на території зони відчуження, що спричинило підняття радіаційного пилу у повітря.

20 березня відбулась ротація за домовленості з військовослужбовцями рф, яка тривала протягом усього дня. Невеликими групами здійснювали переправу через Дніпро на рибацьких човнах, на це погодились два місцевих рибалки. Аби врятувати цивільний персонал ЧАЕС та деяких нацгвардійців знайшлись добровольці, які замінили їх, незважаючи на небезпеку і можливе взяття в полон. За свідченнями сімей полонених, звільнили вісім військовослужбовиць та одного онкохворого гвардійця. Все відбувалось під контролем росіян, що не давало жодних гарантій на безпеку та успішний обмін.

31 березня стаціонарний номер станції вже не відповів, мати одного з бійців зв’язалась з оперативним черговим, тоді виправдались найстрашніші очікування.

«Він мені каже „По станції пролунала об’ява, що хлопців вантажать в автозаки та будуть вивозити у невідомому напрямку“. Ніхто нічого до кінця не знав, їм просто сказали піднятись до актової зали. Вже потім з 9 ранку по 15 дня їм почали надягати наручники, пластикові стяжки та замотувати руки скотчем, не давали сходити в туалет та взяти з собою пайки», — пригадує мати полоненого Оксана.

«Полон вбиває»

169 Нацгвардійців вивезли на територію білорусі, де вони були 2-3 доби, звідти полонених перемістили на територію рф та утримували в одному з СІЗО Брянської області. Сім’ї дізнавались про місце перебування своїх рідних через згодом звільнених хлопців, а також через різні російські медіаресурси у яких демонстрували жахливі кадри з полону.

За їхніми словами, СІЗО, у якому тримали гвардійців, знаходиться у найзабрудненішому місті рф, яке також постраждало від радіації після аварії на ЧАЕС. Сім’ї полонених наголошують, що наслідки радіації не так видно ззовні, як всередині, вони поступово руйнують внутрішні органи без належної медичної допомоги та збалансованого харчування, чого рф, на жаль, не надають.

Орієнтовно через рік гвардійців розподілили по різних областях та різним СІЗО. Полонених майже позбавляють будь-яких прогулянок. У камерах, які розраховані на 13-14 осіб, розміщують до 24, там їх змушують перебувати стоячи, сідати можна на 5 хвилин під час вживання їжі.

Також крім тортур у полоні вдаються до психологічного тиску на особистість. За свідченнями вже звільнених з полону військовослужбовців харчування було обмеженим, ще й наглядачі у СІЗО могли давати різні порції їжі, щоб підривати конфлікти та особисті непорозуміння між полоненими.

22 червня Міжнародний комітет Червоного хреста надіслав офіційне підтвердження від рф, що захисники Чорнобильської АЕС перебувають у полоні. Також були передані невеличкі записки рідним, зміст яких був майже однаковий: «Живий, здоровий».

Згодом спроби надіслати листи у полон також були, але зворотної відповіді ніхто не отримав. Через майже півтора року у неволі деяким нацгвардійцям вдалось зателефонувати своїм сім’ям по відеозв’язку, рідний голос дав віри та ще більше мотивації боротись за своїх рідних.

«Ви не уявляєте як це, коли на тебе дивиться твоя дитина та каже „Мамо, допоможи мені, будь ласка“. Син виглядав виснаженим, дуже худим. Я йому сказала, що ми робимо все, аби їх звідти витягнути», — зі сльозами на очах згадує телефонну розмову з сином Оксана.

За весь час повномасштабного вторгнення додому вдалося повернути 66 оборонців Чорнобильської АЕС, ще 103 перебувають у руках ворога. Сім’ї полонених закликають не бути байдужими до захисників та щодня нагадувати світу про них, адже полон вбиває.

«Вечірній Київ» також повідомляв про крайній обмін полоненими, скільки людей та з яких бригад повернули читайте у матеріалі.

Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»