Поезія, народжена в небі: про що пише командир військового Мі-8
Василь Мулік, жартуючи називає себе «графоманом від аеродинаміки», бо насамперед він військовий льотчик, а вже потім письменник, поет. Але насправді його вірші — глибока версія війни.
Сучасна поезія особлива. Вона народжується в окопах, в укриттях, між бойовими завданнями і навіть за кермом військового Мі-8. Кожен рядок у саме серце. Щиро і влучно. А ще ця поезія допомагає краще зрозуміти війну, документуючи всі повороти нашої історії.
17 січня у книгарні «Є», завдяки ЗСУ, кияни мали змогу послухати вірші українського військового льотчика, підполковника Збройних сил України, командира вертольота Мі-8 Василя Муліка.
Модераторкою творчого вечора виступила поетеса Тетяна Власова, яка давно знайома з військовим письменником. Авторка також відома тим, що проводить поетичні вечори, кошти від яких передає на потреби ЗСУ. Тож цього вечора теж не обійшлося без донатів. Читали вірші і збирали на авто для ЗСУ.
«CONGO-ДОНБАС. ГВИНТОКРИЛІ ФЛЕШБЕКИ» — ПРОСТО ПРО СКЛАДНІ РЕЧІ
У столиці Василя більше знають, як прозаїка завдяки його книзі «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки»(2021 рік, — ред.), у якій він розповідає про українських вертолітників, які брали участь у війні на сході України та у Миротворчій Місії у Конго. Їхні життя, їхню службу, їхню роботу.
Саме з розповіді про цю книгу і почалася зустріч з військовим письменником. І не дивно, бо авіація — це спосіб життя Василя Муліка.
«Все почалося з постів у Фейсбуку, а потім прийшла ідея ці пости розширити, описати більш докладно і оформити в книгу. Власне, чому флешбеки? Бо це не одна історія, а ціла збірка з мого життя, з життя моїх побратимів. Кожна історія є тригером для наступної. Ось цей ланцюжок історій і є книга, — пояснює військовий. — Я льотчик армійської авіації Сухопутних військ України ЗСУ. От що ви знаєте про армійську авіацію? Нічого… Тому що є стереотип: льотчик літає, значить, повітряні сили. Я не належу до Повітряних сил, я служу в Сухопутних військах. Саме про це я хотів розказати. Щоб у людей було розуміння про нашу авіацію. Про колосальну роботу, яку вона виконувала під час миротворчих місій та війни на сході України. Я відчув, що ми зобов’язані про себе говорити. З перших вуст. Емоції, надії та страхи. Вірність своїм та ненависть до ворога. Злети та падіння — у прямому сенсі. Драйв польоту та жах війни. Ревіння турбін. Свист гвинтів. Димні хвости некерованих ракет. А ще гумор — саркастичний, солоний, авіаційний…».
Книга «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки» вийшла ще до початку повномасштабної війни. Нині актуальність професії військового льотчика набула ще більших масштабів. І хоч цю професію завжди оточував ореол романтики. Насправді, як зізнаються самі військові льотчики, — це надважка і відповідальна робота, яка потребує спеціальних знань, навичок та максимальної концентрації. Робота, що завжди пов’язана з ризиком і у якій немає місця для помилок.
«Армійська авіація під час бойових дій на Донбасі виконала величезну роботу. Ми одними з перших були на сході, коли почалася війна. Особисто я вийшов з вертольоту на аеродромі в Краматорську 14 березня 2014-го року. Місяць ми літали з патрульними польотами. Відверто кажучи, не могли собі навіть уявити, що незабаром нас почнуть збивати. Про те, що загинули наші льотчики, я довідався у Дніпрі рано-вранці 2-го травня. Спочатку збили один борт — Сергія Руденко. За годину — другий — Руслана Плоходько. Стало зрозуміло, що жарти закінчилися — раз і назавжди. З екіпажами, що загинули того ранку я служив, знав їх з дня мого приходу в полк. Ми працювали на знос. Ми виконували безліч завдань, хоча наші бойові задачі припинилися влітку 2014-го, у нас було купа інших, основна — медична евакуація».
До речі, 31 серпня 2014 екіпаж Муліка доставив поранених з «Іловайського котла», серед яких були шість важких, а ввечері знову вилетіли за пораненими, і в районі Волновахи потрапили під обстріл терористів з переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК — ред.). Завдяки тому, що борттехнік вчасно помітив пуск ракети, пілоту Муліку вдалося вийти з-під удару, зробивши крен на 90 градусів і врятувати життя екіпажа та гелікоптер.
Це далеко не єдина ситуація, коли військовий льотчик опинявся на межі між життям і смертю. Але він все-одно продовжував вивозити поранених під загрозою бути збитим, доставляв бійців у найнебезпечніші точки сходу України, привозив їм продукти та боєприпаси.
ЛЮБОВ ДО ТЕХНІКИ і ПОЛЬОТІВ ПОЧАЛАСЯ З… ПІДЙОМНОГО КРАНА
Неочікувано і незаплановано на поетичному вечорі захотів виступити однокласник Василя, який і розповів, що любов до техніки і польотів у військового пілота виникла ще в дитинстві, коли він хлопчаком забрався в кабіну підйомного крана на будівництві і смикав важелі, а внизу всі із захопленням, і, водночас, острахом спостерігали за відчайдушним п’ятикласником.
Я ХОЧУ ПИСАТИ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, ЩОСЬ ЕРОТИЧНЕ І ПРОВОКАТИВНЕ, АЛЕ Я ПИШУ ПРО ВІЙНУ
Зараз свою діяльність на «літературній ниві» Василь Мулік обмежив віршами. Їх вже назбиралося на повноцінну книгу. І на питання журналістки «Вечірнього Києва» Василь таки зізнався, що незабаром шанувальники його поетичних рядків отримають змогу читати їх не тільки на сторінках у соцмережах, а й у збірці, за упорядкування якої взялося те ж саме видавництво «Білка», яке і видало «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки».
Здебільшого вірші Василя про війну, бо як він сам говорить «Вірш — це емоція». А що переживає військовий протягом 10 років війни в Україні…
Один з віршів військового пілота прочитала відома акторка Даша Трегубова у своєму проєкті #Дашачитає. Відео із прочитанням твору з’явилося на YouTube-каналі Трегубової. Чуттєві рядки та проникливе виконання зворушили інтернет-користувачів до сліз.
У вірші Мулік знайомить читача із львів’янкою, тато якої загинув у лютому під час боїв за місто Щастя Луганської області. Безтурботне життя Насті на цьому закінчилося. Тепер вона не мріє про професію юриста, як колись, а обрала собі інший напрямок.
«Я хочу писати про любов, про життя, про щось світле і радісне. Я хочу писати, чорт забирай, щось еротичне і провокативне, але я пишу про війну», — констатує поет.
За словами Василя, вірш — це провідник емоції від автора до читача.
«Якщо автор за допомогою сенсів, рими зміг максимально відверто передати цю емоцію, то це говорить, що вірш має право на життя. Джерелом будь-якого вірша є конкретна, кристалізована, абсолютно чітка емоція», — наголосив автор.
Вірші Василя Муліка беззаперечно мають право на життя — про це свідчили безупинні оплески у залі і сльози на очах присутніх. Сльози на очах сильних і мужніх чоловіків у військових формах.
В загиблої техніки — теж є свій рай -
Механічних солдатів Вальгалла.
Тут кожен з них вдосталь усього має -
Чого б тільки не забажали.
Тут в «механів» — не засмальцьовані руки
І крила — біліші від снігу.
Тут повна відсутність мін та пилюки,
Нема — ні болота, ні криги.
Тут рівний асфальт, що навіть не снився
Топ-менеджерам з «Onur».
Тут кожен із них — навік відродився
Після земних тортур.
Ось танк (під Ізюмом у травні згорів) -
Сп’янілий від дизель-нектару,
Чисті борти в камуфляжі новім -
Броньоване втілення кари.
Старенький Мі-вісім (лютий, ПЗРК) -
Такий, ніби тільки з заводу -
Заправка — «по вінця», повний БК
Та завжди «проста» погода.
«Двадцятьчетвірка» та піксельний «грач»
Веселі ведуть балачки.
Ангел-борттехнік — правильний, бач -
Сварить їх за матюки.
Вантажний «течик», японець L-200,
«Камази», «Урали», «бехи» -
Всі вони ТУТ — на своєму місці,
Всі вони ТАМ — померли.
Всім їм тут добре… Та тільки ось -
Всі вони хочуть вниз —
В пекло боїв, у спеку й мороз,
Де смерть та ракетний свист,
Туди, де метал розриває снаряд,
Де кулі деруть фюзеляжі…
Всі вони хочуть туди, назад -
Назад до своїх екіпажів.
І серед грізних сталевих бійців,
Що хижо стволами шкіряться, -
Яскравою плямою полум’янів
Дитячий візочок з Вінниці.
Маленький, рожевий, майже новий.
У нього є приятель — танчик.
Дитячий візочок не хоче в бій —
Йому б — на дитячий майданчик -
Де сміх дітлахів і тепло сердець,
Де мами й бабусі-квочки…
Він рай заслужив — адже він боєць -
Рожевий. Дитячий. Візочок.
Після прочитання десятка віршів про війну, Василь Мулік перейшов таки до любовної лірики. Яскравий світ почуттів і пристрастей, створений поетичною уявою майстра, переніс присутніх, здавалося, у зовсім інший вимір.
На питання «Вечірнього Києва», кому поет присвячує ці інтимні рядки, автор не зізнався. Військовий льотчик професійно береже не лише державні таємниці, а й таємниці свого особистого життя…
Також читайте: Поезія з окопів: у Києві представили збірку віршів військових.
Сніжана БОЖОК, фото та відео авторки «Вечірній Київ»