«Зібрав понад 30 тисяч зображень старого Києва»: інтерв’ю з фотоколекціонером Емілем Панасюком

Якщо наберете у гуглі ім’я та прізвище нашого співрозмовника, то одразу ж натрапите на десятки ретро-фотографій та альбомів Києва, які використовують ЗМІ чи тематичні спільноти, поряд залишаючи короткий підпис: «З архіву Еміля Панасюка».

Усі, хто має хоча б мінімальний інтерес до міста та його історії, точно зустрічали знімки з колекцій киянина у місцевих спільнотах в соцмережах. До речі, сам Еміль також активно веде свою особисту сторінку у фейсбуці, на якій періодично ділиться маловідомими фото, публікує старовинні карти, плани чи проєкти, пов’язані з Києвом.

Таких як він можна сміливо вважати «народним краєзнавцем», хоча сам себе так не називає, і скромно додає: затримався у цій темі майже випадково… З усім тим, зараз у колекціях Еміля понад 30 000 цифрових копій.

Про те, як виникло незвичайне хобі, скільки років формувалася багатотисячна фотоколекція, що цікавого можуть розповісти світлини Києва та який експонат у його архівах можна сміливо назвати відкриттям, — в інтерв’ю «Вечірнього Києва» з фотоколекціонером та фотографом, краєзнавцем-любителем та архітектором за фахом Емілем Панасюком.

ПРО ПОДАРУНОК, ЯКИЙ ВИЗНАЧИВ ДОРОГУ

— Емілю, вітаю. Насамперед дякую, що попри зайнятість знайшли час для цієї розмови. Отже, почнімо. Ви активно ведете свою сторінку у фейсбуці й Еміля Панасюка добре знають як людину, яка має у своїх архівах послужну колекцію старовинних фото Києва й не тільки. Вас також знають як архітектора. Але цікаво було б дізнатися більше. Якими епізодами ви зазвичай описуєте свою біографію?

— Я народився і все своє 44-річне життя живу у Києві, на Куренівці, у будинку де вже понад 100 років мешкає п’яте покоління моєї сім’ї. За професією я, як ви вже знаєте, архітектор, свого часу навчався у Київському університеті будівництва та архітектури.

Проєктую приватні житлові будинки за системою ведичної архітектури Васту. Вона цікава тим, що враховує особливі традиції, правила зонування та орієнтації. І допомагає створити гармонійне житло. До слова, цей напрямок в архітектурі з кожним роком стає все більш популярним, а я, можна сказати, один з піонерів, хто вивчає його в Україні. Та ще й активно використовую ці знання у своїх проєктах. Якось так — якщо двома словами…

— У вас доволі рідкісне та цікаве ім’я…

— Батьки мене назвали спочатку «Еміл», на честь Еміла Боєва, болгарського літературного персонажа Богоміла Райнова, такого собі агента «007» тих часів. Вже згодом, коли записували у свідоцтві про народження, добавили до ім’я «ь» — на честь давніх французских родичів-військових, що залишилися на території тодішньої Російської імперії після розгрому наполеонівських військ.

— Розкажіть про те, як і коли виникло ваше хобі колекціонувати фото? І що на це вплинуло?

— У 9 років тато подарував мені й сестрі наші перші любительські фотоапарати. З цього все й почалося. Вже потім, коли мені було 14-ть, почав знімати плівковою «дзеркалкою».

Саме з цього часу став активно цікавитися фотографією і поряд з цим — колекціонувати самі фотоапарати: ті, якими ми з батьком фотографували, і які купляв на численних київських барахолках тих часів. До речі, зараз маю у своїй колекції близько 200 різноманітних екземплярів фотоапаратів.

А вже згодом почав також збирати світлини Києва. Взагалі початковою мотивацією було віднайти старовинні фото мого родинного будинку, якому вже понад 150 років, але я трохи захопився (сміється, — ред.) До речі, досі, на жаль, жодного старого фото нашого помешкання так і не знайшов, лише вид з нашого подвір’я на Кирилівську церкву. Тому — пошуки тривають (сміється, — ред.)

ПРО ІДЕНТИФІКАЦІЮ ЗНІМКІВ: «НАД ДЕЯКИМИ ФОТО ДОВОДИТЬСЯ «ПОПІТНІТИ»

— Чи можете назвати приблизну цифру: яка кількість світлин зараз є у вашій колекції? Це лише відцифровані копії чи є й друковані фото?

— На сьогодні в моїй колекції вже більше ніж 30 тис. фотографій та картин різного Києва. Переважна більшість з них — це відомі та розповсюджені фото, хоча є й досить рідкісні світлини.

Одразу скажу, що мене цікавлять власне самі сюжети на фото, а не колекціонування видрукуваних світлин. Тому у переважній більшості усю колекцію зберігаю у цифровому вигляді, хоча, звичайно, є й виключення.

— А як формувалися ваші фотоархіви? Можливо, є якісь історії про цікаві знахідки.

— Єдиним критерієм відбору до моєї колекції завжди був і залишається Київ. Але для мене найцікавіші ті фото, на яких можна розгледіти якісь унікальні деталі. Наприклад, старі конструкції мостів, які вже давно перебудовані. Або ж будинки чи квартали, на місці яких зараз звели новобудови… Але на знімках можна дослідити не тільки архітектурні пам’ятки, але й обличчя людей, одяг, побут, решту деталей та історій.

Над деякими фото доводиться «попітніти», аби віднайти, де вони зроблені та в який час. Іноді прошу допомоги у спільнотах однодумців. Але мушу сказати, що досі маю багато київських фото без визначеної локації й точного часу, коли вони були зроблені.

— Емілю, а як ваша професія впливає на сприйняття старовинних знімків? Фотографія допомагає вам краще розуміти архітектурні стилі? І навпаки — чи професія допомагає легше впізнавати старовинні будівлі, вулиці, коли є сумніви щодо локації?

— Звичайно, професійний досвід архітектора іноді допомагає мені ідентифікувати фото. За деталями конструкцій, фасадів, оздобленням можна визначити місце або ж знайти будинок. Часто доводиться шукати допоміжну технічну інформацію про випуск якоїсь моделі та маршруту міського трамвая чи часу, коли будувався той чи інший будинок, станція метро.

Інколи навіть в пригоді стають знання про геодезію та рельєф місцевості. І навпаки — звісно ж, фотоісторія Києва дає можливість прослідкувати за тими змінами, що відбувалися в архітектурі міста.

До слова, пригадав, як колись до мене звернувся мій колега-архітектор і попросив допомогти йому підібрати якийсь об’єкт, який був знищений. Він майстер з візуалізації й хотів показати, як цей об’єкт виглядав колись, до руйнації. Торік він досконало відтворив первісний вигляд Ланцюгового мосту через Дніпро, який був зруйнований у 1920-ому році.Здається, що то справжні фото, а не 3D-рендери.

Зараз він працює над новим нашим спільним задумом цікавого об’єкту на Подолі, але поки він просив зберігати це в секреті (сміється, ред.).

— До слова, зараз доволі популярні інтернет-аукціони або форуми колекціонерів. Ви берете участь у таких?

— Ні. Нічого такого я не купляю — все беру лише з відкритих і доступних мені джерел та ресурсів. Взагалі не дуже розумію тих, хто зберігає у себе цікаві фото і не ділиться ними з іншими. Бо сам завжди дозволяю вільно користуватися добірками світлин, які публікую. Також іноді допомагаю знайти фото будинків, в яких люди прожили своє життя та цікавляться їхньою історією.

«Я КИЯНИН ЩОНАЙМЕНШЕ У СЬОМОМУ КОЛІНІ»: ПРО ДИТИНСТВО, КУРЕНІВКУ ТА СІМЕЙНІ АРХІВИ

— Вас можна назвати народним краєзнавцем… Чи маєте приятелів у цій сфері: кого читаєте, за ким стежите?

— По правді кажучи, я не вважаю себе потужним краєзнавцем, тому що є багато справжніх професіоналів, які присвятили цьому усе своє життя. І сьогодні вони проводять екскурсії, пишуть книги та займаються історією міста більш глобально. Для мене ж — це скоріш мій власний інтерес старовинного Києва, з цікавою історією, яку можна простежити, зокрема, й через фото.

Але колись випадково познайомився із відомим києвознавцем — Ігорем Однопозовим. Він тоді якраз писав свою монографію про Куренівку. Разом ми прийшли до висновку, що будинок, в якому я мешкаю, є найстарішим з тих, що взагалі збереглися на Куренівці.

А за ким стежу? Є кілька цікавих блогерів та дописувачів, за публікаціями яких я регулярно слідкую. Наприклад, читаю про підземелля чи про режимні об’єкти метрополітену, де ніколи не бував.

— Ви згадували, що є киянином щонайменше у сьомому коліні й що це також стало причиною вашого захоплення. Які дані збереглися про ваших рідних, чи хтось з них мав прихильність до історії, архітектури або ж і фото?

— Батько розповідав мені, що наш рід частково походить від родини українського художника Івана Їжакевича (Іван Сидорович Їжаке́вич — український живописець, письменник і графік, 1864 — 1962 рр., — ред.)

Саме він розписував такі визначні київські церкви як Трапезну та Церкву Всіх Святих Києво-Печерської лаври, Свято-Покровську церкву на Подолі. Його ікони також можна побачити у Макаріївській дерев’яній церкві на Татарці та у Кирилівській церкві.

Їжакевич багато малював і сам Київ — за 98 років свого плідного і довгого життя він створив тисячі художніх робіт. Вони самобутні й цікаві, бо зберігають вид багатьох втрачених деталей нашого міста.

А от по материнській лінії мої пращури родом з Херсонщини — колиски козаччини та безкрайніх таврійських степів лівого берега Дніпра, на жаль, окупованого зараз. Кожне моє дитяче літо я проводив там, навіть пішов у перший клас в селі Велика Лепетиха — це було у 1986-ому, коли сталася Чорнобильська трагедія…

Пам’ятаю також розповіді своєї бабусі з Києва, як у часи Другої світової війни у підвалі нашого будинку переховували по ночах тих, кому вдалося втекти з Бабиного Яру. Вона розповідала і про трагічні події Куренівської трагедії 1961 року, коли прорвало земляну дамбу і сталася техногенна катастрофа, з численними жертвами.

У моїй сім’ї за фахом здебільшого усі шкільні вчителі, батько викладав у фізику, але дуже любив фотографувати, робив це професійно та пристастно. Пригадую він навіть вів фотогурток для школярів, які цікавилися фотографією, вчив їх самостійно обробляти фотоматеріали під червоним ліхтарем у темній кімнаті. Ну ви пам’ятаєте мабуть як це виглядало тоді.

— Емілю, а які найстаріші фото збереглися у вашому сімейному архіві?

— Багато фото батькового авторства до тепер зберігаю у своїх колекціях — здебільшого це світлини та сайди 1980-х років. Тато часто фотографував нас з сестрою, тому у мене залишилося чимало спогадів з моїх дитячих років. Дякую йому за ці теплі та атмосферні фото — це безцінний скарб.

— До речі, яким вам запам’ятався Київ вашого дитинства?

— Нещодавно я опублікував на своїй сторінці у фейсбуці добірку фото різноманітних виглядів з київських вікон. Так от, там є фото вікна мого дитинства: лимон у вазоні на підвіконні, голі дерева в саду за вікном, будка для нашої собаки, сонечко світить прямо в очі…

ПРО НАЙДАВНІШЕ ФОТО З КОЛЕКЦІЇ

— А можете назвати, які періоди минулого міста вас найбільше цікавлять, якщо говорити про фото? І чому?

— Період історії Києва, який охоплений фотографією, досить невеликий, тому решту епох можна дослідити лише по картинах, гравюрах, старовинних схемах, кресленням та численних картах. Для мене цікаво, як змінювалися межі міста, іноді напрямок «сітки» вулиць — як от на Подолі, після масштабної пожежі 1811 року.

Люблю відстежувати, як забудовувалися нові території міста, зникали київські річки та численні струмочки, які нині сховані у підземних колекторах.

До речі, по фото можна визначити, які періоди архітектурних стилів домінували у різні часи — до революції, у період 1930-х років або ж в часи повоєнної відбудови тощо.

— Колекціонери різних напрямків, розповідаючи про свої надбання, з-поміж всіх експонатів часто згадують один або кілька, до яких найбільше лежить душа. Чи є у ваших колекціях фотографії чи серії світлин, які для вас особливо цінні?

— Найстарішими фото Києва вважають відому добірку англійця Роджера Фентона 1852 року. Там півтора десятка цікавих фото — як визначних київських локацій, так і звичайних подвір’їв, які зараз вже й не знайти.

Але уявіть мій подив, коли кілька років тому я випадково віднайшов єдине фото Джона Борна, підписане листопадом 1848 року, тобто чотирма роками раніше за першу відому серію. І наразі ця світлина є найстарішим фото Києва, яке мені відоме. Їй вже 175 років! На фото зафіксували будівництво опор першого капітального постійно діючого Ланцюгового мосту через Дніпро. І, скоріш за все, це було не єдине фото з Києва, зроблене британським фотографом. Але поки вони нікому не відомі. Можливо, згодом, десь по іноземних архівах, хтось віднайде. З нетерпінням чекатиму…

— На завершення — про збереження ваших надбань. Яким бачите майбутнє своїх колекцій? Чи не думали про книгу або виставку?

— Коли маю натхнення та, головне, вільний від роботи час, то готую публікації для своєї сторінки у фейсбуці. Зараз там розміщені вже сотні тематичних фотодобірок на різні теми: київські мости, театри, стадіони, визначні пам’ятники, площі, знакові будівлі та теми, які пов’язані із київськими ялинками, архітектурними проєктами, окремими стилями чи просто — портретами киян. Попри це, маю ще багато неопублікованого матеріалу. Та й колекція чи не щодня поповнюється новими фотографіями, які треба опрацювати…

Книги чи виставки не планую, бо навіщо? У соціальних мережах охоплення сягає десятків тисяч переглядів, а книгу куплять чи відвідають тимчасову виставку набагато менше людей. Тим більше під постом можна написати свій коментар чи спогади, а зворотний зв’язок для мене дуже цікавий та корисний. Я люблю спілкування з однодумцями. Тому щиро запрошую до знайомства та діалогу усіх, кому небайдужий наш Київ та його історія. Буду радий знайомству!

Розмовляла Олена ПЕТРИШИН, «Вечірній Київ»