Прем’єр-міністр Гройсман прислухався до міського депутата Гончарова
Підвищити «мінімалку» вдвічі депутат Київради Володимир Гончаров вимагав від уряду три останніх роки поспіль. Його звинувачували у популізмі та втручанні не в свої справи. Наприкінці вересня він вкотре направив Володимиру Гройсману звернення… із власними розрахунками.
– Звісно, рішення уряду ухвалено не за моїми розрахунками. Але, можливо, мій лист теж спонукав до цього. Бо крапля камінь точить, – каже Володимир Валентинович. – Ми ще торік вивчили найнижчі ціни на товари й послуги за переліком так званого споживчого кошика і підрахували, що прожитковий мінімум, з якого визначається розмір мінімальної зарплати, становить щонайменше 2800 гривень. Тобто дешевше в Києві жити не можливо. І це за вмістом того кошика, який не переглядали з 2000-го. У ньому досі немає витрат на мобільний зв'язок, на інтернет, інші товари і послуги, які колись вважалися за розкіш.
3200 гривень урядової «мінімалки» – це суттєве зрушення. Це також суттєвий крок у боротьбі з корупцією, тіньовою економікою і «сірими» зарплатами. Бо низький рівень мінімальної зарплати дозволяв працедавцям офіційно платити тисячу-півтори гривень, а решту якимось іншим чином.
Як економіст за освітою і професією скажу: якщо піднімається зарплата людей з невисоким рівнем доходів, які обмежують себе навіть у продуктах харчування, то ці кошти підуть на поліпшення споживання – на купівлю товарів передусім широкого вжитку, продуктів. Ці кошти отримає вітчизняна економіка. Це те, що нам потрібно. Україна з огляду на кількість населення, тобто кількість споживачів, на мою думку, може не надто перейматися проблемами «імпорту-експорту», тут, передусім, слід налагоджувати споживання на внутрішньому ринку, піднімати рівень життя українців. Відтак зростатиме й вітчизняне виробництво. Чому в нас немає попиту? Бо у людей немає грошей.
Щодо девальвації. Люди, які отримують «мінімалку», на валютний ринок не ходять. Вони розрахуються з комунальними боргами, куплять нову одежину, продукти, на які раніше грошей бракувало. А яким іншим чином ми можемо розвивати внутрішній ринок? Вітчизняні виробники зможуть більше виробляти лише тоді, коли більше продаватимуть. Такий кругообіг.
Бізнес, кажуть, має гроші на нові зарплати. Він і нині здебільшого платить ці суми, але частину в конвертах, без податків. Ви запитаєте: а державний і місцеві бюджети де візьмуть зайві мільярди на такі видатки, якщо навіть у цьогорічній держскарбниці є «дірка» на кілька десятків мільйонів? Скажу про бюджет Києва. Ми маємо перевиконання на 20 відсотків: за дев’ять місяців виконали річний план. Щодо держбюджету, то, вважаю, з підвищенням заробітків збільшиться й база оподаткування, а звідси – надходження до скарбниці, які підуть на нові зарплати. Більші податки сплатить і бізнес за рахунок «розкрутки» виробництва.
До слова, з наступного року «мінімалка» в розмірі 3200 гривень становитиме 123 долари (якщо курс не зміниться). Між іншим, українці вже отримували сотню і більше доларів мінімальної зарплати: 2007-го, коли її розмір становив 500 гривень, а «зелений» коштував 5 гривень, і упродовж 2010–2013 років, коли «мінімалка» росла з 800 до 1218 гривень, натомість за долар просили 8 гривень. Однак за три останні роки, відколи нацвалюта знецінилася більш, як утричі, «мінімалка» зросла тільки на 200 гривень з хвостиком.
За законом «Про оплату праці», мінімальна зарплата – встановлений розмір плати за просту, некваліфіковану працю, що не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.