Знаменита київська каланча отримала «друге життя»
У цьому році за ініціативою Головного управління ДСНС України у м. Києві було відреставровано пожежну каланчу будівлі столичного главку. Роботи розпочалися у червні і тривали п’ять місяців. Про це повідомили в ГУ ДСНС України в м.Києві.
Реставрацію каланчі особисто проводили рятувальники Київського гарнізону: 17 осіб - працівники Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві та 2 особи – працівники 6-ї Державної пожежно-рятувальної частини. Майори та молодші сержанти, начальники відділень та пожежні-рятувальники - спільна мета об’єднала багатьох.
- Тож, дякуємо усім хто приймав участь в реставраційних роботах та дав можливість майбутньому поколінню долучитись до історії розвитку пожежної охорони й на власні очі споглядати видатну пам’ятку історії, якій дали «нове життя», - зазначили в ГУ ДСНС
Будівля Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в місті Києві, є видатною пам'яткою міста, яка з 1841 року красується на перетині вулиць Володимирської та Великої Житомирської. Упродовж багатьох років будівля столичного главку була і залишається серцем служби, що охороняє спокій та безпеку киян – Служби порятунку 101.
Історія пожежної охорони столиці досить цікава й насичена. Ще з часів середньовіччя, з моменту утвердження Магдебурзького права на самоврядування у Києві організовувалася боротьба проти пожеж. Зрештою, на початку 1830-х у Києві запровадили постійний штат пожежної команди на професійних засадах. Пожежні пости були на багатьох церквах та дзвіницях, але центральною була вежа ратуші, на якій постійно чатувала пожежна сторожа. На цьому хочеться трохи зупинитися та детально розповісти про найдавнішу пожежну вежу, яка й досі красується над будівлею Головного управління ДСНС України у м. Києві.
Спеціальні будівлі, призначені для пожежних депо, почали зводити ще з 19 століття. Перша була Старокиївська пожежня, створена в 1841 р. на розі вулиць Володимирської і Великої Житомирської.
Варто зазначити, що у 19 столітті державні установи іменували «казенними присутствіями». Тож, місця їх розташування називалися саме «присутственими». У центрі Києва було зведено комплекс практично окремих дво- та триповерхових будівель. Ними було забудовано цілий квартал. Саме однією з частин даного комплексу була 2-поверхова споруда Старокиївської пожежної частини. Тут були розміщені склад, стайні, кузня, приміщення для зберігання продовольства та фуражу. Це була перша пожежна частина Києва, розташована у спеціально зведеному кам’яному приміщені.
Саму вежу споруджено у 1850 році за проектом архітектора Михайло Іконнікова, який на той час у Києві працював старшим інженером у губернській будівній комісії, архітектором і інженером для проведення робіт. Третій поверх службового корпусу пожежного депо було надбудовано в 1914 році, а повністю вежу завершено в 1924 році.
Основним призначенням каланчі було спостереження за містом, з неї передавали сигнали між пожежними частинами. Пожежна каланча Старокиївської пожежної частини стала головною у місті. Вона єдина була кам'яна. Інші пожежні вежі були дерев'яні, які знаходились на Старокиївському валу, поблизу Поштового відділення, біля церкви Трьох Святителів та кілька на Печерську.
Вартування на каланчі було цілодобовим. Побачивши дим або полум'я, «вишковий» доповідав про це брандмейстеру, за дозволом якого частина збиралася на пожежу. Далі «вишковий» користувався сигнальним кодом, вивішуючи на каланчі умовні знаки: прапор, кулі, хрести, тощо. На вершині кожної башти знаходилися спеціальні штирі. У разі пожежі на одному з штирів піднімався прапор, а на іншому вивішували або великі дерев'яні кулі, або хрести з двох дощок. Наприклад, якщо частина виїжджала на невелику пожежу, вивішувався червоний прапор. У той же час на каланчах інших пожежних частин з'являлися знаки, що вказували район виникнення пожежі. Червоний прапор на каланчі означав: пожежа незначна, допомоги не потребуємо. Але якщо додатково до прапора з'являлися куля та хрест, одразу у найближчих до пожежі частин лунав дзвін – тривога, частина, що виїхала, просить допомоги, пожежа збільшується. Кожному району (поліцейської дільниці) Києва відповідала своя комбінація куль і хрестів. Якщо було велике загоряння в районі Старокиївської частини, з'являлися чотири кулі, пожежі на Подолі відповідало поєднання «куля - хрест - дві кулі», потім для простоти його замінили на два хреста. Вночі замість куль застосовувалися білі ліхтарі, замість хрестів – зелені, а згодом червоні. Повідомлення з будь-якої каланчі негайно дублювали інші пожежні частини, тому з усіх кінців міста під сигнальні дзвони до місця лиха прямували пожежні.
Крім Старокиївського пожежного депо, у другій половині 19 століття були Двірцеве депо на Тарасівській вулиці, Либідське в районі Шулявки на розі вулиць Маршала Рибалка та Тимофеєвої.
Більше століття каланча слугувала для захисту безпеки мешканців столиці. Але час минав і пожежна охорона постійно розвивалась, в тому числі розвивались система сповіщення пожеж й протипожежного захисту. Сьогодні подібні вежі не використовуються за призначенням, але вони є невід’ємною частиною історії розвитку столичної Служби порятунку 101.