Про бюджет Києва 2024, підтримку ЗСУ та стосунки з центральною владою: інтерв’ю з Володимиром Бондаренком

Про головні підсумки цього року, міський бюджет-2024, допомогу військовослужбовцям та стосунки з урядом розповів в інтерв’ю «Вечірньому Києву» заступник міського голови — секретар Київської міської ради, депутат від УДАРу Володимир Бондаренко.

«ДО МІЛЬЯРДА ГРИВЕНЬ КИЇВ ВТРАТИВ ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ПОЗБАВЛЕННЯ ПДФО»

— На початку року в одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що основні напрямки роботи Київради у 2023 році будуть підтримка бізнесу та соціальний захист. Чи вдалося виконати ці плани?

— В принципі, вдалося. Справді, основний акцент зробили на соціальний захист. Зокрема, ухвалили комплексну програму «Підтримка киян — Захисників та Захисниць України» на 2023-2025 роки. Я думаю, що це залишиться нашим пріоритетом і на наступний рік.

Щодо підтримки бізнесу, то у 2022-2023 роках місто сформувало пакет гарантій. Вони включали пільги по оренді комунального майна, по сплаті за землю, пільгу для розміщення тимчасових споруд і об’єктів сезонної торгівлі, а також кредитну підтримку, наскільки це можливо у нинішніх умовах.

У результаті, ми маємо унікальний пакет гарантій, який дозволив у 2023 році стимулювати бізнес продовжувати більш-менш стабільну підприємницьку діяльність, попри блекаути, які були на початку року.

У нас не відбулося масового закриття об’єктів малого бізнесу — вони навпаки почали з’являтися.

— Плануєте продовжити термін дії цих гарантій у 2024-ому чи, наприклад, до кінця воєнного стану?

— Я думаю, що наступного року нам доведеться переглядати цю історію. Бюджет, та і взагалі економіка, — це питання циклічне. Для того, щоб у нас були надходження від оренди та продажу землі, комунального майна. Ми маємо адаптувати ці пільги до наших реалій.

Якщо говорити про оренду комунального майна, де діє пільга 50%, то немає сенсу зберігати її до кінця воєнного стану, оскільки бізнес вже може платити повну суму. Проте прибирати пільги потрібно поступово. Наприклад, у першому кварталі вона становитиме 50%, у другому — 25%, і так плавно дійдемо до того, що бізнес сплачуватиме повну вартість оренди.

Інший приклад — пільга для розміщення реклами, також у 50%. Ми запровадили її, бо у рекламодавців не було замовлень. Тепер ситуація змінилася, замовлення з’являються. Я вважаю, що за комерційну рекламу мають платити 100% вартості, а соціальну рекламу, звичайно, мають розміщувати безплатно.

Я не прихильник ручного регулювання рингу, але, на жаль, це передбачає воєнний стан. Тому будемо слідкувати за ситуацією і регулювати. Є попит? Чудово, отже, — пільги прибираємо. Попиту немає? Тоді навпаки — стимулюємо цю галузь.

Не буду казати, що ми на 100% закрили всі питання з бізнесом, але однозначно позитивні зрушення є.

— На які видатки Києву довелося обмежити фінансування?

— Насправді обмеження були практично у всіх сферах. Більшість коштів спрямовували на завершення робіт по транспорту та інфраструктурі, а також — на укриття. Майже не було цього року термомодернізації, хоча з прийняттям нових Державних будівельних норм ми, в принципі, перейшли на термомодернізацію будівель в рамках будь-яких ремонтів. Тому окремо її не було.

Дуже мало коштів скерували на благоустрій. І, на жаль, ця тенденція збережеться на наступний рік. Екологічний напрямок також довелося обмежити.

Якщо аналізувати бюджети 2023 і 2024 років, то це все бюджети «проїдання»: там є утримання міста, але немає розвитку. Дуже великий перехил загального фонду над спеціальним — приблизно 80 на 20 відсотків, навіть більше. Це заробітна плата, комунальні послуги, міські доплати, виплати населенню і так далі. Одночасно потрібно шукати кошти на допомогу Збройним Силам та інших військових формувань, що ми робимо — шляхом перерозподілу видатків по загальному фонду.

— Бюджет виявився в результаті дефіцитним?

— Так, і таким же буде бюджет 2024 року у будь-якому разі. В умовах воєнного стану профіцитний бюджет, мабуть, — нонсенс: як для країни, так і для міста.

Державна політика, на жаль, цьому також сприяє. Якщо говорити про перерозподіл податкових надходжень на кінець року, то до одного мільярда гривень Київ втратив лише через те, що забрали частину податку на доходи фізичних осіб з військового забезпечення.

— Як вплине те, що забрали військове ПДФО на формування бюджету на наступний рік?

— Ми втратили 4-5 мільярдів податкових надходжень, тобто десяту частину. Чи можна сказати, що Київ кардинально обідніє? Ні, будемо балансувати.

Тут головне інше. У 2015 році в Україні почали просувати ідею децентралізації, її продовжили активно підтримувати і з 2019 року. Але закон про «військовий ПДФО» йде у розріз децентралізації, бо вона передбачає, що максимальна кількість коштів має залишатися на місцях.

Держава могла ж зробити по-іншому. Наприклад, постановити, що ось такі видатки міста можуть здійснювати, а якісь інші — не можуть на період воєнного стану.

Держава могла б вийти та сказати громадам: «У вас є надлишок коштів, давайте ми зараз через ОВДП (Облігації внутрішньої державної позики — Ред.) ці кошти у вас візьмемо і дамо вам облігації, які після кінця воєнного стану будуть погашені». Це було б державницьке рішення, вважаю. А поки я бачу щось дуже схоже на комуністичний принцип «Забрати й поділити», який, до речі, дуже погано працює у розвинутих суспільствах.

— Але ж Кабмін передбачив у проєкті бюджету на 2024 рік понад 30 мільярдів гривень додаткової дотації з центрального у місцеві бюджети, щоб компенсувати втрату податку на доходи фізичних осіб із зарплат військовим.

— Ну слухайте, достатньо відкрити сайт Мінфіну і подивитися показники виконання бюджету. У нас державний бюджет дефіцитний. І у жодні реверсні дотації я не вірю. Принаймні у тому обсязі, який зміг би компенсувати втрату військового ПДФО.

Якщо Київ суттєво не постраждає, то для інших міст — це глобальна проблема. Візьмімо Слов’янськ, де дуже багато військових, і ціни там, до речі, орієнтовані на цю міфічну велику зарплату військових. Добре, забрали звідти військовий ПДФО. А про розвиток цього населеного пункту хтось подумав, коли ухвалювали це рішення? Про Краматорськ, Ізюм? Що робити цим регіонам?

Якщо це боротьба з Києвом, то треба було лише у Києва ПДФО і забрати. Що ж масштабували це на всю країну? Якщо хочемо, щоб у звільнені регіони поверталися люди, то це повернення треба стимулювати.

— Думаєте, можуть повернути назад ПДФО на місця, враховуючи проблеми, які скоро можуть виникнути?

— Я в це не вірю, бо апріорі пішли не тим шляхом. Якби це було системне тимчасове рішення, можна було б говорити про повернення. А так — мені це дуже нагадує ще один філіал «Офісу простих рішень». Але немає з 24 лютого простих рішень. Як можна однією рукою забирати «військовий ПДФО» у громад, а другою — покладати на ці ж громади пільги для військових та їх родин, інклюзію та інше?

СОЦЗАХИСТ, ІНКЛЮЗІЯ ТА УКРИТТЯ: ПРІОРИТЕТИ 2024 РОКУ

— На якому етапі підготовка проєкту бюджету на 2024 рік?

— Бюджет вже у міськраді. Виконавчий орган розглянув всі правки. Цьогоріч їх рекордна кількість — 1059. Загалом ми готові до того, щоб 14 грудня виносити проєкт бюджету на голосування у зал.

Поки немає розуміння, коли ми його будемо корегувати за вхідними залишками. По державній казначейській службі ми будемо мати цю інформацію десь в середині січня, і, думаю, що на початку лютого вже зможемо корегувати.

— Яка сфера буде пріоритетною наступного року? Зберігається тенденція, що освіта і медицина — у пріоритеті?

— Ми провели консультації з усіма фракціями та все-таки зупинилися на тих пріоритетах, про які говорили на початку. Це соціальний захист, інклюзія та укриття. Частково проговорили аварійні ремонти й, можливо, першочергові поточні ремонти об’єктів комунального господарства.

Додатково закладемо кошти на виплату мобілізованим. Я думаю, що цього року це буде приблизно 10 мільйонів і ще 50 мільйонів — наступного року. Це нова соціальна гарантія, яку ніхто не очікував. Ми до неї готувалися десь з вересня, визначали суму.

— У якій формі будуть ці виплати?

— Це не буде виплата коштів у вигляді звичайної матеріальної допомоги. Це кошти, призначені на придбання військовими додаткового спорядження. Якщо людина хоче купити собі ще одну фліску чи розвантаження, то місто у такому випадку допоможе.

— Важливе уточнення: на виплату можуть розраховувати усі кияни чи лише ті, що служать у київських частинах?

— Усі кияни, які будуть мобілізуватися через військкомати, незалежно від того, у Києві вони будуть проходити службу чи в іншому місті.

Військовий чи військова буде писати заяву у військкоматі, військкомат пересилає цю заяву нам, після чого людина отримує гроші на картку.

— Тобто, виплата призначається лише для нових мобілізованих?

— Так.

— Яка сума буде?

— Ми сьогодні говоримо про суму у 30 тисяч гривень на одного мобілізованого.

 — Це буде одноразова виплата?

— Так. Але будемо дивитися на ситуацію. Можливо, ця сума далі виросте, можливо ні. Але менш як 30 тисяч точно не буде.

Чи буде це стимулювати мобілізацію? Можливо, частково буде, але у міста не ця мета. Місто таким способом хоче підтримати тих киян, які зараз будуть брати зброю до рук.

— Можете назвати загальну суму, закладену у бюджет на 2024 рік на військову сферу?

— Дуже важко порахувати. Мільярд буде закладений безпосередньо на програму «Захисник Києва». Ще приблизно три мільярди підуть на соціальні заходи та інші субвенції. Тобто, у 2024 рік ми заходимо з сумою у чотири мільярди гривень на потреби армії. Багато чи мало? Я вважаю, що для старту нормально.

У будь-якому разі ми будемо це все корегувати. Наприклад, програму «Захисник Києва» у 2022 році ми коригували фактично кожні два місяці, а у 2023 році — раз на квартал. І виділяли додатково кошти на потреби армії.

— Куди перенаправляєте кошти, які призначені на оборону? На програму «Захисник Києва», і куди ще?

— Є низка видатків з міського бюджету, які вам ніхто ніколи не назве. Скаже тільки суму. За підрахунками на вересень 2023-го, Київ за півтора року виділив на потреби оборони близько 8,1 мільярда гривень.

Що це за гроші? Це гроші, які йдуть по програмі «Захисник Києва», відповідно до тих заходів, які є. Це гроші, які перераховувалися субвенціями прямими з бюджету в бюджет. Гроші таємних видатків, які перераховувалися на посилення обороноздатності, у тому числі міських частин. Це кошти соціальної підтримки ветеранів, їхніх сімей і сімей загиблих. Це придбання житла для учасників війни.

Коли розрізнено дивишся на цю історію, то в кожному з моментів витрати не суттєві. Але коли зводиш витрати воєдино, то вже виходить понад 10% дохідної частини бюджету Києва.

Додайте до цього кошти на відновлення, тому що ми їх завжди чомусь забуваємо. Є кошти, які місто також вкладає на убезпечення певних об’єктів від негативних наслідків прильотів.

Є кошти, які безпосередньо витрачаються на відновлення як житлових будинків, так і об’єктів соціальної інфраструктури. Ми пам’ятаємо, що 17 житлових будинків по Києву пошкоджено суттєво. Але забуваємо, що є житлові будинки з вибитими вікнами та іншими, менш суттєвими пошкодженнями; є заклади освіти з різними станами пошкодження; об’єкти медицини, соціального захисту; зрештою, ті ж самі парки та сквери.

Ще є видатки, про які ми з вами зараз не можемо навіть вголос говорити. Я думаю, що загальну суму, скільки Київ вже виділив на оборону, ми підрахуємо наприкінці грудня, і оприлюднимо у якійсь з форм. Відчуваю, що на той час вона перевалить за 10 мільярдів. Приблизно така ж історія буде й у 2024 році.

— Чи плануєте виділяти кошти на ремонти, чи, можливо, створення нових укриттів?

— Кошти на ремонт укриттів у будь-якому разі будуть. Якщо зараз взяти весь розподіл видатків за районними державними адміністраціями, які заплановані, то у них і по освіті, і по житлово-комунальному господарству, як правило, кошти йдуть на ремонт укриттів. Питання в освоєнні цих коштів. Чому в освоєнні? Тому що зрозуміло, що ми точно не можемо за один чи два роки повністю привести до ладу всі укриття, які є.

І це не тільки наша проблема. Коли вищі навчальні заклади почали виходити на офлайн-навчання, то з’ясувалося, що це і недопрацювання держави, бо всі укриття орієнтовно в однаковому стані.

Що стосується Києва, то на 90% укриття облаштовані у закладах освіти. Так, є випадки, особливо на Лівому березі, де частково укриттів у школах немає, бо вони не були передбачені проєктами.

Зараз ми спробуємо там реалізувати пілотний проєкт побудови укриття, яке буде розміщене між двома школами. Але давайте завчасно не казати «Гоп».

По Правому берегу історія з укриттями завершена на 90%. Щодо укриттів у житловому фонді, наскільки це можливо, райони будуть продовжувати цю роботу наступного року.

Питання ще у тому, що нас трохи обмежує законодавство. Тому ще раз нагадую киянам, що кожен житловий будинок має мати управителя. В іншому випадку фінансування робіт буде проблемним. Бо, наприклад, підвали житлових будинків, так звані найпростіші укриття, не є власністю міста. Це спільна власність мешканців житлового будинку. Приводити його до ладу за міські кошти можна, але якщо буде управитель, якщо буде співфінансування.

— У Київраді активно обговорювали створення модульних укриттів, але потім все затихло. Що там взагалі сталося? І чи плануєте повернутися до цієї теми?

— Ми ж не тільки обговорювали. Ми паралельно просили уряд все ж таки ініціювати та ухвалити низку документів, які дозволять нам встановити ці укриття з повним розумінням, що вони все ж таки від чогось захищають.

Я розумію, якщо це укриття на центральному вокзалі Слов’янська, але я не дуже розумію його у Києві. Чому? Тому що в нас з вами начебто доволі багато укриттів, у які люди можуть спуститися.

Добре, навіть, якщо поставимо це укриття на зупинці громадського транспорту, де поблизу немає сховища. Хто може відповісти на питання, чи буде це модульне укриття, коли ми просто кинули бетон, або ж заглиблене? Від чого воно нас має врятувати? Від уламків? Від яких саме уламків?

Той державний стандарт, яким деякі депутати розмахували у залі, він чудовий, але не має обов’язкового характеру. Щоб реалізувати цю ідею, нам необхідно внесення змін до ДБНів (державних будівельних норм — ред.), і до ряду підзаконних нормативних актів, навіть ніякого закону додаткового не треба.

Так зробім це, і тоді буде єдине розуміння модульного укриття. Бо на сьогодні (це і військові адміністрації підтверджували) кожен кидає ці бетонні куби на свій страх і ризик.

М’яч повністю на полі уряду. Якщо уряд все ж таки вирішить, що йому ця тема цікава, і треба її врегулювати, тоді є сенс про це говорити.

«ФІНАНСУВАННЯ ЗСУ — ЦЕ ДЕРЖАВНА ЗАДАЧА»

— Ремонт доріг у Києві цьогоріч став обговорюваною темою. Наприклад, вже легендарний ремонт бруківки на Богдана Хмельницького. Дуже багато було популізму навколо цього. Яка ваша думка щодо цієї ситуації?

— Знаєте, я навіть для себе намагався проаналізувати, чому взагалі трапився цей скандал. Бо коли Київ перекладав Подільський узвіз у 2022 і 2023 роках, то скандалу не було. Його не було і коли ремонтували Володимирський узвіз, вулиці Шовковичну та Грушевського.

Але ремонт на Богдана Хмельницького викликав масове обурення. Мабуть, тому, що це в центрі. Побачили, що починають робити щось велике, а отже на це витратили багато коштів.

Бруківку перекладати в Києві треба. От у нас не перекладена бруківка на сьогодні на вулиці Великий Васильківський. Можна чудово подивитися як вона гуляє.

Що стосується «мегавитрат» на це ремонт, то вибачте, але це дурня. Тому що перекладали бруківку силами ШЕУ. Єдиний тендер, який провели — це 8 мільйонів гривень на закупку матеріалів.

Ті, хто сьогодні намагається виходити на протести та вимагати простих рішень, слабо розуміють, що таке економіка.

— Що думаєте щодо гасел, що усі гроші під час війни треба спрямовувати на армію?

— Я зараз скажу крамольну річ насправді, але ані в Конституції, яка є основним законом, ані в законах про правовий режим воєнного стану, не вказано, що забезпечувати армію мають міста. Там чітко прописано, що фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань сектора оборони і безпеки здійснюється коштом державного бюджету — це державна задача.

Міста «на підхваті»: вони допомагають, але не можуть на себе перейняти забезпечення армії. Наближати перемогу — справа кожного, але ж міста не мають та і врешті решт зможуть підмінити собою державу.

Ще подобається, коли починають розносити мережею заяви, що Київ нібито не закупив жодного БПЛА». Ви серйозно? Пояснити, що робить місто? Київ отримує заявку від військової частини, яка вказує свої потреби, і скільки коштів на це треба. Київ переводить субвенцію для цієї військової частини, і військова частина сама закупляє те, що їй потрібно.

Що значить «Київ не купив жодного БПЛА?» Ми порахували, що у нас загалом на придбання БПЛА по міських субвенціях пішов понад мільярд гривень. Але це точно не та історія, з якою будуть виходити військові з плакатами та показувати, що вони купили. Усі хочуть дуже простого рішення дуже складної проблеми, але так не буває.

Зараз військова частина, крім того, що веде 127 журналів одночасно на рівні батальйону, має ще в бригаді журналу обліку журналів, і я зараз цілком серйозно. Звичайно, їм набагато простіше взяти цей дрон від волонтерів. Бо якщо ти закупляєш цей дрон за бюджетні кошти, ти маєш взяти його на баланс.

Середня тривалість життя камікадзе не перевищує сім днів. Тобто, ти взяв його на баланс, і через сім днів маєш його списати. Для того, щоб взяти на баланс, а списати, потрібно заповнити десь пів пачки паперу.

Місто не може просто передати дрон, обійшовши цю бюрократичну процедуру, якщо на це витрачені бюджетні кошти, за кожну копійку треба звітувати.

Може, поговорімо про те, що саму процедуру треба спростити? Але йдуть з протестами чомусь під міськраду у Києві, Одесі, Чернігові, але не до тих, хто і має приймати це рішення.

Я і мої колеги без помпи та використання бюджету передаємо авто, дрони, генератори військовим, їздимо на фронт з цими передачами. І ми знаємо та розуміємо потреби бійців. І бійці розуміють хто їм допомагає. Як знайти запчастини на броньовану машину, коли їх немає. Звісно, це не так комфортно, як стояти із плакатами під стінами мерій, але я все таки за «брати та робити», а не «кричати і вимагати».

— Не можу не зачепити ще одну тему. Зараз на допомогу від міста можуть розраховувати лише кияни, які служать у частинах, які або базуються у столиці, або були засновані у столиці? Немала частина киян стали на захист держави фактично з перших днів повномасштабного вторгнення, але не отримують допомогу від Києва, бо військкомати розподілили їх у харківські, житомирські частини і так далі.

— Вже пів року у Верховній Раді лежить законопроєкт, який має це питання зняти. Пів року щодо нього немає жодних дій. І водночас вже 12-й тиждень поспіль під стінами мерій в Україні відбуваються протести, які щоразу стають все більш масовими та організованими. Навіть розклеювати оголошення під’їздами почали. От би цю енергію направити в потрібне річище.

Можна хоча б один мітинг під Верховною Радою провести для того, щоб прийняли законопроєкт, який дозволить Київській міській раді допомагати киянам незалежно від того, в якій вони частині? Але ж не можуть. Чому? Я думаю, питання риторичне.

«КОНКУРЕНЦІЇ МІЖ МІСЬКОЮ І ДЕРЖАВНОЮ ВЛАДОЮ БУТИ НЕ МОЖЕ»

— Ось так плавно рухаємося до теми стосунків Києва та уряду. Ще одна тема, яка, як на мене, стала доволі суперечливою — це створення військового меморіального кладовища. Чому так і не змогли затвердити локацію у столиці?

— Знаєте, мені, на жаль, взаємовідносини Києва з державою нагадують взаємовідносини кота з собакою. У 2022 році наче всі об’єдналися, а зараз знову почалася ось ця гра у політику, яка ні до чого хорошого не приведе.

Питання національного військового меморіального кладовища висить уже рік. Чотири земельні ділянки. Кожного разу доручення прем’єр-міністра, план заходів, щотижневі наради, координація плану заходів. І тут раптом змінили місце. Добре, нове місце, знову той самий ланцюжок.

Останнім місцем, яке пропонували у столиці, була Биківня. Уряд заявляв про наполеонівські плани. Навіть метро у Бровари мали будувати, і я зараз не жартую. Справді була вказівка розглянути можливість будівництва лінії метрополітену далі в Бровари.

Ми знову виконуємо план. Київрада загалом ухвалювала рішення, щоб ми розуміли, по кожній земельній ділянці у тижневий термін. За нами затримки не було.

З Биківнею максимально оперативно почали працювати. Там земельна ділянка ділиться на дві, тому десь треба було проводити розкопки, а десь — не треба. Вивчаємо транспортне сполучення. Пів року десь виконували план. Міністерство з питань ветеранів звітує по кожному пункту. І тут раптом виходить постанова Кабміну про те, що меморіальне кладовище облаштують у селищі Гатне.

Верховна Рада навіть окремий закон ухвалила по Биківні, щоб спростити земельно-майнові питання. Закон, який президент так і не підписав.

Ні, уряд вирішив, що буде селище Гатне, і всю процедуру починають заново. Я може б не так експресивно реагував на цю гру в політику, якби у нас з вами не було такої кількості людей, які місяцями не можуть поховати своїх синів, братів, сестер, чоловіків, дружин на Національному кладовищі.

Три рефрижератори з тілами АЗОВців досі стоять на Оранжереї. Тому, хто грається в політику, я б дуже радив поїхати туди та побути там хоча б 10 хвилин.

Як пояснити сім’ям, у яких урни з прахом воїнів стоять у квартирах та тумбочках, що це просто гра в політику?

Звичайно, Київ буде вирішувати питання із кладовищем. Будемо думати, яким чином. Ми від цього нікуди не дінемося.

Але ось це — це неповага до тих людей, які втратили рідних.

— Ви кажете, що це гра в політику. Хто і що намагається цією грою досягти?

Я не знаю. Якщо я ще розумів мотивацію, коли змінювали Бабин Яр, якщо я ще розумів мотивацію, коли змінювали Лису Гору, то чому змінили Биківню на Гатне, не розумію.

Ніхто нічого не пояснив, ніхто ні з ким не комунікував. Складається враження, аби тільки не в Києві. Чому? Слухайте, та навпаки саме в столиці все має бути. Я, мабуть, когось здивую, коли скажу, що не поїдуть сім’ї в село Гатне. Всі міжнародні делегації також будуть їхати саме до столиці.

— Ви кілька разів згадуєте про боротьбу центральної державної влади з Києвом. Чим Київ так «насолив»?

Насправді якщо ми подивимося на взаємовідносини столиць і державних влад, то антагонізм такий, як правило, є майже всюди. Але в інших державах цей антагонізм точно не переходить межі, які іноді він переходить у нас.

Ми трошки забули, що це все-таки самоврядування. Ще раз кажу, треба починати не з адміністративного устрою. Починати треба з економіки.

Те, що відбувається, схоже на конкуренцію між державною і місцевою владою, якої в принципі не може існувати, бо кожен відповідає за свій шмат роботи.

Якщо мер неправильний, то йому дадуть оцінку виборці, як і народним депутатам, чи депутатам міськради. Іншого механізму Конституція не передбачає.

«У НАС БАГАТО ЗАГИБЛИХ, ЧИЇ ІМЕНА МАЮТЬ НОСИТИ ВУЛИЦІ КИЄВА»

— У 2023 році у Києві продовжилася дерусифікація та деколонізація. Скількох російських назв вдалося позбутися?

— Понад 320. Ми перейменувати за 2022-2023 роки більше, ніж робили це з 2014 до 2022 років.

Якщо у 2022 році всі розуміли, що це треба робити, то далі суспільство почало поступово повертатися до звичного життя і почалися скандали з приводу перейменування. Там ми не хочемо, там ми не будемо. А взагалі для чого це перейменувати? А яку назву краще вибрати?

Всім любителям Пушкіна, Чайковського і так далі хочу сказати, що ніхто не забороняє мати томик Олександра Сергійовича в себе на полиці. Ніхто не забороняє слухати Чайковського, але в топоніміці точно не буде з тієї тільки причини, що будь-яка імперія, коли приходила на нові території, перш за все вона позначала їх.

Що зараз роблять росіяни, коли заходять на українські території? Вони перш за все змінюють топоніміку, знімають пам’ятники й так далі. У нас зараз цей процес називається декомунізація, і ми маємо його завершувати.

Росіяни можуть далі залишатися частиною світової культури, але це питання точно не стосується України. Чому у нас має бути вулиця Пушкіна, а не Шекспіра? Ми ж говоримо про світову культуру, тому мають бути рівні історії. У нас дуже багато наших діячів культури. Врешті-решт, у нас багато загиблих героїв, чиї імена мають носити київські вулиці.

Багато людей насправді не знають досконало всіх наших українських діячів, чиїми іменами названі вулиці. Я дуже хочу, аби ми змогли наступного року на кожній з вулиць розмістити хоча б QR-код з розумінням того, аби пояснити, чому насправді ця вулиця перейменована на саме цю людину.

— Ви сказали про цифру понад 300. Це лише вулиці, чи бібліотеки, школи?

— Ні-ні, це тільки вулиці.

— А скільки ще вулиць, проспектів потрібно перейменувати?

Біля 50. Зараз триває голосування щодо 13. Від 18 до 20 готові для розгляду Київрадою. По 11 топонімам є проблеми різного характеру. І, здається, по 10 ще має бути збір пропозицій. Це при тому, що ми ще чекаємо від Українського інституту національної пам’яті їхню позицію, чи підпадають вони під деколонізацію, чи не підпадають.

— Яка ситуація з пам’ятниками? Скільки за минулий рік вдалося демонтувати? Яка кількість?

Практично усі малі демонтували. З великих — ми дочекалися нарешті постанови Кабінету Міністрів, і знесли пам’ятники Пушкіну і Щорсу.

— А пам’ятник екіпажу бронепоїзда «Таращанець»: Коли його плануєте демонтувати?

— Він також був у нас в пам’ятниках національного значення. Оскільки Таращанець не в центральній частині, то це можна зробити наступного року.

— А де зберігаються пам’ятники, які ви зносите?

— Поки що у Національному музеї авіації. Далі побачимо. Ми з 2015 року ще говорили про створення музею. Його по-різному називали: музей деколонізації, музей радянської топоніміки. Питання, знову ж таки у тому, що це не зовсім місцевий музей має бути. Я б таке робив на рівні держави. Але зараз, під час воєнного стану, питання експонування пам’ятників не стоїть, скажімо так.

Переможемо, а тоді будемо дивитися, що з ними робити. Але особисто я не бачу, наприклад, у своїх дітей великого бажання сходити подивитися на пам’ятник Пушкіна.

— А чому не можна просто знищити, переробити ці пам’ятники?

— Я б не сказав, що це неможливо насправді. Якщо не буде потреби в їх експонуванні (бо зараз це тимчасове зберігання, до визначення все ж таки того, будуть їх експонувати чи не будуть), то Мінкульт разом з Інститутом національної пам’яті мають визначити подальшу долю пам’ятників.

Юлія СЕРГЕЄВА, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «Вечірній Київ»