«Не остання вишиванка Грінченка»: інтерв’ю з авторкою документальної стрічки про видатного українця

Видання «Вечірній Київ» повідомляло про подвійний ювілей, який відзначили в Київському університеті імені Бориса Грінченка.

Урочистості відбулись до Дня Університету, 160-ої річниці від дня народження Бориса Грінченка та 30-річчя відновлення імені Бориса Грінченка в назві Університету.

ПОВЕРНЕННЯ ГРІНЧЕНКА У КОМУНІКАТИВНИЙ, ПОЛІТИЧНИЙ І КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР

Грінченківській громаді, яка складається з випускників провідного столичного вишу, викладачів, науковців та нинішніх студентів, напевно, відомо про Бориса Дмитровича Грінченка найбільше. Ставлення до видатної історичної особистості в Університеті показове, тут кажуть: «Борис Грінченко — наш сучасник». І, коли дізнаєшся про свіжі розвідки про його життя та діяльність, відчуваєш, що він був з людей, які обігнали свій час. Хоч прожити Борису Грінченку судилось лише 47 років.

Дослідження його долі, зв’язків з провідними вченими України та Європи, а ще більше — копіткі розкриття невідомих сторінок життя самого письменника, україніста — таке завдання поставила перед собою творча група майстерні тележурналістики «АстудіЯ» Університету. На урочистостях вони представили документальну стрічку «Не остання вишиванка Грінченка».

Журналістка «Вечірнього Києва» дізнавалась про справжній пригодницький квест, на який перетворилось створення фільму у його авторки Мар’яни Ангелової.

— Чотирнадцять хвилин — така коротка версія стрічки, я їх подивилась на одному диханні. Кіноподорож по Україні та Італії, де помер Дмитро Грінченко, вийшла у незвичайному форматі. Як ви визначаєте жанр стрічки?

— Річ у тім. що у мене було складне завдання. Один фільм про Гринченка ми створили 10 років тому. Він включає і частину реконструкції, де Грінченка грає народний артист України Петро Панчук. Але переді мною і режисером Андрієм П’ятницьким стало завдання поєднати кілька ліній з життя Бориса Грінченка. Одна з них — місто Оспедалетті в Італії. Там пройшли останні дні життя українця. Це — своєрідні записки подорожнього у декількох локаціях, де ми визначаємо вагу такої пасіонарної особистості як Грінченко.

Друга лінія — реконструкція дії. Відтворюємо один з артефактів — роботу з вишиванкою Грінченка. А третя лінія — віртуальна галерея, де будуть розміщені числені артефакти його життя.

Ми вирішили скористатись тим, що у сучасності віртуальний світ може поглинати масиви документів у гіпердаті у великих обсягах.

Це частина фільму, презентаційна частина, яку ми показали. Якщо ж говорити про традиційний жанр — то це байопік. Не складний, макаронічний, бо це — гра з аудиторією. Подача різних форм сприйняття, щоб захопити уяву аудиторії, де різні «принади» автори кидають глядачеві й ведуть за собою.

— Чому для вашого вишу такі важливі медійні дослідження по Грінченку?

— Ми повертаємо Бориса Грінченка у комунікативний, політичний і культурний простір України. З цим завданням довгий час працює університет, який має його ім’я. Команда нашого Київського Університету позиціює себе, як колективний Грінченко, який і далі працює на утвердження національної ідентичності!

ВИШИВАНКАМИ ГРІНЧЕНКО ПРЕЗЕНТУВАВ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ

— Історія з віднайденням орнаменту, який був вишитий на сороці Бориса Грінченка, нагадує детектив. Як ви її ідентифікували, адже усі фото з Грінченком — чорно-білі?

— Ідея належить грінченківцю Ігорю Стамболу і саме з ним ми вирішили покласти в основу фільму відновлення вишиванки. А вже безпосередньо вишиванку відродила дослідницька команда — грінченківці у співпраці з відомою культурною ініціативою ««Вишивка в обсязі видатних українців».

Співзасновниця проєкту Тетяна Зез та вишивальниця Ірина Тибінка були у Львові, а дослідниця Марина Олійник з Інституту імені М.Рильського — у Києві.

Пані Марина почала шукати кольори вишивки, переглянула величезний масив зображень і раптом відшукала точний узір у виданні Клюбу русинок у Львові. На Грінченкові була вишиванка з узором з Івано-Франківщини. Символічно! До слова, фото були чорно-білі. І дослідниця знайшла орнамент в альбомі — точно такий, що і на сорочці, яка була на Грінченкові.

ГРІНЧЕНКО ПРОРОЧЕ ПЕРЕДБАЧИВ ВІЙНУ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

— У Грінченка багато фото у вишиванках?

— Так. Зауважте, що він красивий й вишуканий в усіх. У вишиванках Грінченка є комір — це європейські сорочки. Він презентував одяг свого народу у Європі.

— «Не остання вишиванка» — такі слова у назві фільму, що буде далі?

— Прийшла ідея вишити інші сорочки Бориса Дмитровича — є фото де він з дружиною та донькою у вишиванках. До слова, його сім’ю називали еталонною. Інтелігенти українські вчились у сім’ї Грінченка, як спілкувались з дружиною та дитиною. Ми зробимо обереги з такою вишивкою — дівчата наші вишиють на фронт нашим військовим-грінченківцям.

— Сьогодні говорять про пророчий дар Грінченка, який написав вірш «Стяг», який згодом перетворили на пісню військові УНР, а нині співають бійці…

— Наш амбасадор, Тарас Компаніченко, розповів, що «Стяг», яку Грінченко написав задовго до визвольної війни між Україною та росією, була неофіційним гімном армії УНР, а зараз дуже популярна у бійців. Пишаюсь, що коли були бої за Київ ми з сином зробили на пісню «Стяг» кліп.

«Ось він, високо над нами
Стяг, освячений в боях!..
Гей, хто з нами, не з рабами,
Хто стоптав ганебний страх, —
Станьмо вкупі й за Вкраїну
Биймось, биймось до загину!»

Цей вірш написав Борис Грінченко, ще задовго до початку Першої світової війни, а відтак і війни за незалежність України у 1917-1921 роках. Він не дожив до цього часу. Він помер у 1910 році в Італії на лікуванні у віці 47 років. Грінченко пророче передбачив війну за Незалежність України.

СЛОВНИК ГРІНЧЕНКА ЗРОБИВ НЕМОЖЛИВИМ ЗАПЕРЕЧЕННЯ НАШОЇ ІСТОРІЇ І НАЦІЇ

— Вам пощастило потрапити в Оспадалетті, знайти місце, де провів останні дні Грінченко, зняли й унікальні кадри, чому ви вважаєте важливим розкривати його особистість?

— Знаєте, Грінченко — дуже недооцінений українець, який зробив важливі речі для наукової демонстрації сталості нашої нації.

Головна ідея публіцистики Грінченка — самобутність українського народу і його культури. Грінченко за своїм внеском, а він написав 10 томів, посідає друге місце в літературі за кількістю творів після Івана Франка. Франко створював за життя по два твори на день. За популярністю на початку 20 століття Грінченко був на другому місці після Шевченка.

— Чому його викидали з історії? Шили клеймо буржуазного націоналіста, словник його видали лише раз за срср?

— Думаю, що причина того, що Грінченка на довгі роки викреслили з історії — це саме його основна праця — словник. Тому що, коли говорили Грінченко, мали на увазі — мова. Це були слова синоніми й обидва небезпечні для радянського режиму. . Тому проти нього була така безпрецедентна кампанія.

Борис Дмитрович вводив в лексеми цитати до тисяч інших авторів, плюс народні вислови. І це багатство зафіксувало масив інтелектуалів. Це пам’ятник, який він нам лишив у спадок. Він був страдником за свій словник та за свій подвиг заради нас. Це моя версія.

— Грінченко був незвичайним і у політичних поглядах. Достатньо нагадати, що він заснував першу радикальну партію в Україні…

— Так, саме він був засновником першої радикальної партії. Всі драгоманівці були прихильниками федералізму європейського штибу, а от Грінченко був радикалом і слова Хвильового, які були сказані після смерті Грінченка: «Геть від Москви!» — дуже чітко показують, як погляди Грінченка вплинули на майбутнє України.

— У фільмі розкривається внесок Грінченка у ствердження державності, хоч ніби йдеться про, так би мовити, непрямі докази…

— Дійсно, Борис Грінченко — це один з батьків модерної української нації. Він дуже багатогранна особистість. І ця мультифункціональність робить його унікальним — педагог, видавець, письменник, дуже майстерний поет, засновник радикальної партії, але все ж головне — укладач чотиритомного словника. Після появи цього видання ніхто вже не міг поставити під сумнів самішність української нації. А ще я просто особисто захоплена цією особистістю. Не втомлююсь починати в його інтелектуальні глибини.

— Дякую за те, що відкрили стільки нового!

Читайте також:

«Подвійний ювілей відзначили у Київському університеті імені Бориса Грінченка». Урочистості відбулись до Дня Університету, 160-ої річниці від дня народження Бориса Грінченка та 30-річчя відновлення імені Бориса Грінченка в назві Університету.

Усі фото — Мар’яна Ангелова.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»