Олександр Злотник: Іноді мою пісню "Родина" підписують як "народну"
З народним артистом України, композитором, ректором Інституту музики ім. Глієра зустрічаємося в його кабінеті. Рояль, численні нагороди Інституту та його творчих колективів. Олександр Йосипович показує і особисто важливі для нього відзнаки – Народний посол України, Wipo Creative Award від Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Звісно, говоримо про музику, творчість і сьогоднішнє життя.
– Ви очолюєте Інститут Глієра з 2009 року. Як змінилися студенти? Які спеціальності обирає молоде покоління?
– Талановитих дітей не поменшало, їх дуже багато. У нас як були конкурси, так і залишаються, не буває недобору на якусь спеціальність. Наприклад, цього року на бандуру, яка є не дуже популярним інструментом, було 7 осіб на місце, на тубу – 4. Найбільше абітурієнтів, звісно, на вокал, всі бажають співати…
– Що вам вдалося змінити за час ректорства?
– Ми відкрили заочне відділення. Багато з тих, хто закінчив коледж, починали працювати, ставали професійними музикантами в різних колективах. У них є і бажання працювати, і навчатися далі. Тому заочне було необхідне, особливо для естрадників. Акредитували магістратуру. Цього року ми започаткували напрямок "музичний театр". До нас прийшов професор ГІТІСа і Гнесінки, народний артист Росії Володимир Назаров, відомий композитор, режисер, керівник російського Театру пісні – дуже популярного у світі, який багато гастролював. Цей театр з успіхом знищили, бо мав гарне приміщення, яке комусь було потрібне.
– Чи потребує змін та новацій музична освіта?
– Тепер вже ноти не пишуть вручну, є комп'ютерні програми. Щоправда, я досі пишу так, в мене стара школа. Вважаю, що та пропорція, яка у нас є в інституті, – 3,5 студента на викладача, має залишатися. Виховання музиканта – ручна робота. У нас немає потоку, коли в аудиторії на лекції сидить 100 студентів. Лише протягом навчального тижня у студента 9 індивідуальних занять з викладачем і концертмейстером. У нас дуже викладацька гарна школа, яка виховує талановитих музикантів. Японці та китайці вирахували кількість лауреатів міжнародних музичних конкурсів з пострадянських країн. Для них усіх ми раніше були "Russia", територія Радянського Союзу. Тепер вони розуміють, що Україна – окрема країна. І співвідношення кількості населення і кількості лауреатів у нас утричі більше, ніж у Росії.
– Чи мають змогу українські студенти реалізувати себе?
– Багато з них отримують фах викладача. У райцентрах і великих селах не вистачає гарних спеціалістів. Звісно, сьогодні не всі хочуть туди їхати, кожен сам обирає собі місце. Фактично всі влаштовуються. Дехто їде працювати за кордон – музика є міжнародною мовою. Наші музиканти працюють по всьому світу, і це честь для нашої країни, адже вони несуть мистецьку культуру України… Пам'ятаю, коли на конкурсі скрипалів в Одесі наш виконавець посів четверте місце, поступившись американцям і японцям, мене запитували, чому ж так. А подивіться, хто їм викладає? Учень Давида Ойстраха Олег Криса, обидва народилися в Україні.
Фото: The Epoch Times Україна
(Продовження інтерв’ю читайте в черговому номері газети «Вечірній Київ», який вийде 3 листопада ц.р.)