Космічна історія 17-річної Ангеліни Дрьомової: випускниця Київської МАН пройшла шлях від ідеї до стартапу

Київська Мала Академія Наук минулого тижня відзначила 13 років діяльності. Нині Академія надає широкі можливості для розвитку дитини. Тут кожен учень може спробувати свої сили в різних напрямках, реалізувати свої ідеї в реальні проєкти, отримати свої перші винагороди й визнання, визначити свій майбутній фах та обрати заклад вищої освіти для вступу.

15 наукових відділень, а в них 75 секцій, Школа мікроелектроніки LAMPA KIDS, лабораторія робототехніки, медіалабораторія, лабораторія з кібербезпеки, 3D-друк і моделювання, бізнес-школа, літні та зимні профільні школи, безліч цікавих проєктів та конкурсів.

Партнерами Київської МАН є 17 найпрестижніших ЗВО столиці, на базі яких діти проводять дослідження, створюють свої розробки під керівництвом фахових науковців та викладачів ЗВО.

У Академії зазвичай просять журналістів донести інформацію до батьків і дітей про те, що для допитливих школярів є заклад, створений столичною громадою, де вони можуть безплатно отримати більше знань та навичок, отримати розуміння що таке наука, знайти однодумців та наставників.

У будь-якому випадку, час, проведений у Київській МАН дасть можливість для розвитку юного українця.

У тому, що ці слова — правдиві, журналістка «Вечірнього Києва» переконалась на прикладі Ангеліни Дрьомової, однієї з вихованок Академії.

Ангеліні нині 17 років. Вона вже стала студенткою КПІ імені Ігоря Сікорського. Дівчина визнала, саме за час занять у Київській МАН вона зрозуміла, що її покликання — інженерія. Прикладна робота і конкретні створені прилади. Це дуже важливо, адже часто, обравши професію, людина, за великим рахунком, обирає долю.

До редакції «Вечірнього Києва» Ангеліна Дрьомова прийшла разом зі своєю науковою керівницею з МАН Станіславою Ігнатовою.

У інтерв’ю з пані Станіславою та Ангеліною з’ясувалось, як учениця 9 класу написала перші наукові роботи, почала практично втілювати інженерні розробки та обрала шлях у професію.

ТРИ КРОКИ ДО КОСМОСУ, ЗРОБЛЕНІ З КИЇВСЬКОЇ МАН

— Ангеліно, чого почалась ваша наукова діяльність у МАН?

— Спочатку я навіть не могла обрати відділення. Я лише знала, що мені подобається фізика. Хотіла досліджувати проблеми сучасної космонавтики. Назва першої роботи була така романтична «Три кроки до космосу».

З нею я не досягла вершин, тільки грамоту на другому міському етапі конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт. Але я отримала перший досвід написання наукової роботи й далі я потрапила у відділення технічних наук. З цього почалась моя наукова діяльність у Київській МАН.

— Космічна тема стала для вас головною?

— Так, я обрала досить об’ємну тему для дослідження — проблему космонавтики взагалі. І мені запропонували провести вебінар в рамках Літньої наукової школи, які системно проводить Київська МАН.

— Що вам вдалось зробити у Київській МАН з 9 по 11 клас?

— Мені вдалось зробити три серйозних дослідження і реалізувати їх завдяки моїм педагогам.

Моя друга робота була написана у відділенні хімії та біології. Тема космосу не відпустила. Я досліджувала вплив тривалого перебування у стані невагомості на організм людини. Пишучи цю роботу, я зрозуміла, що мені більше подобається галузь інженерії та фізика, математика і конкретні розробки, аніж описові роботи.

— Ваша третя робота пов’язана з телекомунікаціями й зв’язком, ви почали займатись у секції інформаційно-телекомунікаційних технологій?

— Моя третя і найбільш успішна робота була присвячена супутниковому телебаченню і проблемам його низької якості. Якщо казати просто, як я розповідаю на всіх захистах та презентаціях, моє завдання полягає у тому, щоб зробити людей трішки щасливішими.

Щоб у людей «ловив» краще супутниковий зв’язок, був чистий звук та не «сипалась» картинка. Я робила практичну частину у лабораторіях інституту телекомунікаційних систем КПІ імені Ігоря Сікорського і дуже вдячна і науковому керівнику та адміністрації за можливість працювати на якісному обладнанні.

Ми використовували два різні методи вимірювання параметрів сигналу супутникового телебачення і таким чином отримували точні покази вимірювання.

КИЇВСЬКА МАН — МІСЦЕ, ДЕ КОМФОРТНО РОЗВИВАТИСЬ

— Що вам дало навчання у Київській МАН?

— Я там навчалась три роки — це, практично, термін навчання на бакалавраті. Моїм педагогічним керівником була Станіслава Ігнатова, керівниця відділення технічних наук і секції інформаційно комунікаційних технологій.

Вона підказувала, як правильно презентувати свою роботу, як розставити акценти, як знайти контакт з аудиторією. В Академії підтримували мої ініціативи й потяг до дослідницької діяльності.

Це місце, де комфортно розвиватись. Це й стало запорукою мого успіху. Навіть у час, коли вимикали світло — я не припиняла працювати над дослідженням, мені допомагали телефоном.

— У вас був і науковий керівник з КПІ?

— У будь-якій роботі в МАН є наукова складова і вона головна. Мій науковий керівник Гліб Леонідович Авдєєнко, виконуючий обов’язки директора Навчально-наукового інституту телекомунікацій КПІ ім. Ігоря Сікорського, к.т.н. Саме він розповів мені, що таке телекомунікації взагалі.

Супутниковий зв’язок для мене був новою галуззю і саме Гліб Леонідович мені пояснив все. Потім я з ним просто проговорила ідею своєї роботи. Я була вражена, що науковець такого високого рівня взявся зі школяркою робити наукову роботу пів року.

 — Якраз були сильні обстріли та блекаути…

— Попри блекаути, ракетні обстріли ми працювали. Бувало, що ми встигали попрацювати у лабораторії півтори години й корпус знеструмлювали. Правки я вже вносила у метро.

Я навчалась у 11 класі, мені було важко. Але науковий керівник навчив мене доводити обрану тему до кінця. І результати моєї роботи були почуті у науковому світі.

— Ваша робота дістала визнання?

— Вона здобула бронзу на Всеукраїнському конкурсі робіт учнів МАН, вона була високо оцінена й на Всеукраїнському конкурсі «Екотехно», я посіла друге місце в категорії «Вбудовані системи».

Також мою роботу опублікували в рамках двох наукових конференцій. Її порекомендували й для участі у міжнародному заході.

РАДІОІНЖЕНЕРИ УКРАЇНІ ПОТРІБНІ КАТАСТРОФІЧНО

— Ви стали студенткою КПІ імені Ігоря Сікорського, чи продовжите ці дослідження?

— Я є студенткою Радіотехнічного факультету. Спеціальність обрала завдяки навчанню у Київській МАН. Наш факультет має дуже вузьку спеціалізацію. Наші роботи мають прив’язку до виробництва антен, радіосистем та систем зв’язку.

Я обрала радіо інженерію. Мені цікаві фізичні характеристики антен, як вони створюються. Я хочу створювати своє. Мені подобається, що ми прив’язані до практики.

— Про майбутнє думаєте, чим займатиметесь?

— Плани будувати треба. Хочу закінчити бакалаврат і якщо буде можливо — йти у магістратуру.

— Чи планує залишитись в Україні?

— Радіоінженери та спеціалісти зі створення антен Україні зараз потрібні катастрофічно. Тому, що війна триває, дрони й безпілотники, все, що пов’язане з радіоелектронною розвідкою: РЕБи, радіоелектронна розвідка — все це надзвичайно актуальне.

Я планую залишитись тут. В тилу, як від інженерки, від мене буде більше користі.

ЗАВДАННЯ КИЇВСЬКОЇ МАН — ЗАЦІКАВИТИ ДИТИНУ

Станіслава Ігнатова, яка за три роки змогла стати провідником у світ науки 15-річній школярці, розповіла, що у МАН діти проходять фактично «наосліп». І їм потрібно розповісти, що наука — це не страшно, це те, що відбувається зараз тут.

— Пані Станіславо, як вдається учнів виводити в науку?

— Ми їм пояснюємо, що твоя ідея — це невеличкий фрагмент, який можна перевірити на практиці: як це буде? Бувають такі учні, які приходить, не знаючи, що вони хочуть, а є й такі, які кажуть, що його ідея має бути втілена так, а не інакше.

Наші викладачі нічного не заперечують, вони підводять дитину до того, що вона перевіряє на практиці експериментально. Ідея може бути спростована, але це все відбувається дуже цікаво.

— Як це відбулось з Ангеліною?

— Ангеліна прийшла до нас у 9 класі із темою, в якій ніби нічного особливого не було, але було дуже цікаве дослідження. І Ангеліна пішла на «хакатон» НАСА й у неї було призове третє місце.

Я її запросила на День космонавтики — провести «зум» і там до неї було багато запитань від учасників. І усі наші учні, спілкуючись один з одним, вони розуміють, що вони не самотні і є ніші однолітки, які цікавляться точними науками.

— Ви допомагаєте манівцям знайти заклад вищої освіти та обрати спеціальність?

— Наше завдання — зацікавити дитину, щоб вона зрозуміла, що, наприклад «матеріалознавство», це там, де нанотехнології, там, де і на оборонку працюють і на авіа — там цікаво, або кібербезпека — це може бути вибір професії.

В Київській МАН в учнів вже у 11 класі є можливість відвідати майже кожен ЗВО та факультет, поспілкуватися зі студентами, стати учасниками їх телеграм-каналів.

Вони мають можливість спілкуватися з такими, як вони, а також з тими, хто був таким, вчився у МАН і пішов у науку далі. У нас є телеграм-канал, де теперішні учні й випускники можуть радитись між собою: як тобі допомогти?

— Успіх досліджень Ангеліни Дрьомової був передбачуваним?

 — Я пишаюсь тим, що я якимось чином причетна до робіт Ангеліни. Ще рік тому, на початку вересня, я не знала, куди Ангеліна прийде у своїх думках і прагненнях. вона до мене звернулась, як до педагога. Я зрозуміла, що очі горять, вона дуже організована. Я зрозуміла, що їй потрібна техніка.

Я Ангеліну запросила у секцію інформаційно-телекомунікаційних технологій і систем. Ми познайомились з обладнанням, яке там є. Ми долучили до цієї консультації Гліба Авдєєнка.

Він порадив дівчинці обрати те, що цікаво. Ангеліна за пару тижнів змінила напрям досліджень, у неї все виходило. Молода науковиця була захоплена. Й вже при вступі до КПІ Ангеліна обирала між двома спорідненими факультетами і я пишаюсь тим, що вона себе знайшла.

Читайте також за темою:

«Українська Грета Тунберг: учениця Київської МАН проводить дослідження і мріє зробити наше місто екологічною столицею».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»