Я б хотіла, щоб на прощанні з Ніною Матвієнко звучала «Тернова ружа» у виконанні нашого тріо, — Валентина Ковальська. ВІДЕО

Про смерть артистки Ніни Матвієнко вранці у неділю, 8 жовтня, повідомила у соцмережах її донька Антоніна однією простою і болісною фразою: «Мама померла…»

Після поширення інформації у ЗМІ, реакція більшості українців зводилась до кількох слів: «Не можу повірити…»

Ніна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 року на Житомирщині в У 1968 році вона закінчила вокальну студію при хорі імені Верьовки й стала його солісткою.

1978 року стала заслуженою артисткою України, 1985 року отримала звання народної артистки України, 1988-го — Шевченківську премію, а у 2006 році — звання Героя України.

Народна артистка України Валентина Ковальська, яка співала з Ніною Матвієнко та Марічкою Миколайчук у легендарному тріо «Золоті ключі» понад 50 років, сьогодні під час розмови з журналісткою «Вечірнього Києва» зізналась: «Сьогодні вранці це був удар…» Марічка Миколайчук відлетіла у лютому цьогоріч, і неочікувано у жовтні пішла Ніна Матвієнко.

Валентина Ковальська знайшла сили розповісти про Ніну Матвієнко сьогодні, бо вони разом з 1966 року, коли молодими дівчатами зустрілись у студії хору імені Григорія Верьовки.

— Вам було обом трохи за 20, коли ви стали співати у хорі, вже відомому у світі?

— Ми з 1966 року зі студії імені Григорія Верьовки — дружили й співали ночами вдвох на два голоси. Ми добре розуміли одна одну і любили пісню. А якось, у хаті Івана Миколайчука ми заспівали утрьох, разом з його дружиною Марічкою. А Іван каже: «О, дівки, ви мої!» Тож ми вважаємо його батьком нашого тріо.

— Іван Миколайчук і надалі вас підтримував?

— У дуже важкий час саме Миколайчук просив тодішнього очільника України Петра Шелеста зберегти Ніну Матвієнко.

— Зараз важко собі таке уявити, щоб виконавицю народних пісень треба було рятувати через верхівку влади. Що відбувалось?

— Ми мали стільки важких ситуацій! Ми співали повстанські стрілецькі і козацькі пісні. У ті часи вважалось, що ми співали недозволене. От хор імені Григорія Верьовки їздив по всьому світу, а ми з Ніною були не виїзні 17 років.

— Яке було офіційне формулювання?

— Нам сказали, що у нас був «націоналістичний напрямок»…

— І що ви робили, коли хор гастролював на Заході?

— Ми записали нашу першу платівку, тріо «Золоті ключі».

— Що вам давало сили?

— Ми з Ніною та Марічкою все це пережили, бо нас об’єднувала народна пісня. Нас об’єднувала велика любов і пошана до народної пісні. Саме вона нас виховувала — бути такими сильними. Вона несе величезну духовність.

— Пані Ніна родом з Житомирського Полісся, ви — з Поділля, а Марічка — з Буковини. Ви були втрьох, як три джерела з різних регіонів?

— Так. Але у Ніни Матвієнко був особливий голос і тембр. Ніна велика співачка. Вона мала свою манеру співу, яка була наповнена особливо. Дуже важливо розуміти й знати про що ти співаєш… А у неї це все було.

— Ви говорите, що Ніна Матвієнко була сильною — це важливо для виконавця?

— Ми співали акапельно. Навіть сопілочка нас не супроводжувала. То я втомлювалась, а Ніна — ніколи. Отака сила їй давалась! У нас було близько 200 пісень, навіть сертифікат Рекорду України нам дали саме за 50 років акапельного співу. Ніна виступала з сольними концертами з оркестром, але оркестр лише підкреслював її силу голосу.

— У чому секрет особливого голосу Ніни Матвієнко?

— Її голос — це генна пам’ять предків і поцілунок Бога. Особливість душі та сила духовна. Мало хто так міг передати народну душу. А ще у неї була велика працездатність.

— Коли ви виступали та бачились востаннє з Ніною Матвієнко?

— Цьогоріч, 15 червня, на день народження Івана Миколайчука, я мала презентувати у Чернівцях книжку про пісні з його фільмів. Тож саме 15 червня ми удвох, вже без Марічки Миколайчук, яка пішла у лютому, співали разом.

— Було кілька виступів?

— Так, ми з Ніною Матвієнко їздили до музею Івана Миколайчука, вона мала дуже гарний вигляд, до слова. Ми ходили у Брусниці у школу Миколайчука. Оці книжки розлітались про пісні з його фільмів, які ми презентували. Вони буквально розлітались! Ми всі гроші спрямували на ЗСУ. Увечері ми виступали на вечорі Миколайчука на кінофестивалі «Миколайчук-Фест».

— А як спілкувались останніми місяцями?

— Через місяць після фестивалю я дізналась, що Ніна у лікарні. Вона прислала мені фотографію, де вона сидить у кріслі. І я їй написала: «Ти ще будеш літати на крилах пісні!» Останній місяць я писала їй у месенджери, але Ніна вже не відповідала. А сьогодні був удар…

— Про що згадали саме нині?

— Чомусь згадала, як у Чернівцях, вже після фестивалю ми прощались. І вона мені так дякувала! За те, що ми стільки разом співали, що нас там дуже гарно приймали, і у школі Миколайчука, скрізь… Вона заплакала і сказала: «Валю, дякую тобі…»

— Пані Ніну поховають на Байковому кладовищі, там, де й Марічка з вашого тріо «Золоті ключі». Щоб ви заспівали їй на прощання?

— Композитор і бандуристка Галина Менкуш написала свого часу пісню «Тернова Ружа». Ми утрьох були першими її виконавцями. Я дуже б хотіла, щоб ця пісня прозвучала на прощанні з Ніною Матвієнко у виконанні нашого тріо «Золоті ключі». Там є слова й про неї…

«Високе небо,

Небо осіннє,

Шляхи далекі стигле мовчання,

На чистих волях

На руїнах тернова ружа цвіла коханням…»

Читайте також за темою:

«Назавжди з нами у своїх піснях: Кличко висловив співчуття з приводу смерті Ніни Матвієнко».

«Два дні не дожила до свого дня народження: пішла у засвіти Ніна Матвієнко».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»